1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Загадка Тунгуської тайги

Загадка Тунгуської тайги

Рано вранці 30 червня 1908 над Центральною Сибіром з’явився величезний вогненна куля. З гулом і гуркотом летів він по небу. А внизу тряслася земля і падали обпалені дерева. Так тривало з хвилину. А потім високо до неба злетіло полум’я і хмара диму. За стривоженої тайзі прокотилися громові гуркіт. Вони були чутні за тисячі кілометрів навколо!

Традиційно вважається, що 30 червня 1908 року в сибірській тайзі, в районі Підкам’яної Тунгуски, впав величезний метеорит. Однак небесне тіло, врізавшись в поверхню Землі на швидкості кілька десятків кілометрів на секунду, повинно було залишити на місці падіння кілометровий ударний кратер начебто Арізони в Північній Америці. Але такого кратера там немає!

Багато років пальма першості в дослідженні тунгуського вибуху віддавалася легендарному «мученику Тунгуски», як його називали, Леоніду Олексійовичу Кулику (1883-1942), загиблому в німецькому полоні. Але, виявляється, ще до нього, в 1911 році, на місці падіння метеорита побувала експедиція на чолі з майбутнім відомим письменником В’ячеславом Шишковим. Вона-то і виявила в епіцентрі повалений ліс. Викликають подив збереглися нотатки В’ячеслава Шишкова про нібито поміченою там ще в 1909 році якийсь інший експедиції. Шишков довго намагався навести довідки про конкурентів, але успіху не добився. Більше того, місцевий поштмейстер повідомив йому, що приблизно за місяць до катастрофи (!) В цьому районі з’явилися люди з дивними залізними ящиками. Вони нібито не могли пояснити толком, що знаходиться в ящиках, і навіть, попрямувавши в тайгу, не взяли з собою провідника!

Як з’ясували історики, навесні 1908 року в ряді німецьких, британських та російських езотеричних товариств розгорівся небувалий ажіотаж. За даними петербурзької поліції, «терористи» задумали зробити якесь лиходійство, а в Англії знаменитий письменник Артур Конан Дойл, відомий своїм захопленням спіритизмом, проговорився про «дуже важливу подію», грядущим в літні місяці 1908. Несподівано розмножилися проповідники, що віщають про кінець світу і про прихід Антихриста. У Петербурзі різко збільшилася кількість ритуальних людських вбивств (з 5 в 1907 році до 67 у травні – червні 1908 року). Відчувалося якесь «готування» – на думку одних, до чогось жахливого, а на думку інших, – до «пришестя Повелителя».

Більш того, з травня 1908 почалися дивні, до цього дня нез’ясовні явища в атмосфері. Жителі середньої смуги Росії і європейці могли споглядати сяйва, пурпурні зорі, часом вночі було світло, як удень. Подекуди розігрувалися справжні «кінця світу» – у небі з’являлися величезні примарні фігури, потім піднімався сильний вітер. За кілька днів до вибуху небесні знамення «погасли», саморозпустилися езотеричні суспільства і кудись зникли проповідники. Дещо дивним виглядає і збіг широти місця вибуху з широтою Санкт-Петербурга. Якби вибух стався не в сім ранку, а в одинадцять, вся його небачена міць обрушилася б на столицю!

А невідома експедиція із залізними контейнерами залишалася нібито у епіцентру вибуху ще близько півроку, як би замітаючи сліди того, що сталося лиха… Чи не тому там донині нічого не знайшли? Ще один загадковий факт: в 1942 році місцеві жителі затримали підозрілого суб’єкта. Назвавшись геологом, він просив їх показати дорогу до місця падіння метеорита і пропонував за це гроші. «Відгукнувшись» на прохання, сибіряки здали його владі. Як виявилося, липовий геолог був науковим співробітником якогось берлінського інституту, який займався проблемами містики. Більшого дізнатися про нього не вдалося, оскільки затриманий повісився у в’язниці на саморобному джгуті…
«Для мене інтерес до тунгуської проблемі розпочався із зустрічі з учасником однієї з експедицій Л.А. Кулика мисливствознавцем В.А. Ситіним, – згадував наш відомий письменник-фантаст Олександр Петрович Казанцев. – Незадовго до цієї зустрічі я дізнався про атомні вибухи в Хіросімі і Нагасакі. Відразу виникла аналогія, яка мене вразила: в Хіросімі з усіх будівель залишилися не зруйнованими лише ті, що стояли в епіцентрі вибуху, де ударна хвиля йшла зверху! Точно так само в басейні Тунгуски залишився стояти ліс в центрі лісоповалу! Я попросив фахівців порівняти сейсмограми – вони виявилися практично нерозрізненними! І я сів за оповідання, який з’явився під назвою “Вибух” в січневому номері журналу “Навколо світу” за 1946 год…»

В основу розповіді автор поклав версію про вибух над тунгуської тайгою інопланетного космічного корабля з ядерним двигуном. Цим письменник передбачив доведений згодом факт про висотному, а не наземному вибуху тунгуського тіла.

Версія А.П. Казанцева викликала запеклу полеміку в пресі і тим самим спонукала до активних дій сотні людей. Навіть Сергій Павлович Корольов, головний конструктор наших космічних кораблів, не залишився осторонь – теж спорядив експедицію в тайгу за участю майбутнього космонавта Георгія Михайловича Гречко. Правда, експедиція не знайшла уламків інопланетного корабля.
У 1958 і 1961 роках в районі тунгуського вибуху працювала експедиція Академії наук СРСР під керівництвом геохіміка К. Флоренського. Отримані результати інтерпретувалися по-різному, часом з протилежних точок зору. Ці разнотолкі ще більше розпалювали суспільний інтерес до давнього події. Найбільш активні представники наукової молоді вирушали до місця вибуху на свій страх і ризик. З 1962 року в тунгуську тайгу регулярно споряджалися експедиції молодих Томич та молоді Сибірського відділення Академії наук СРСР. Зібраний з тих пір величезний фактичний матеріал дозволив з великою достовірністю відновити картину події, але, на жаль, не розкрив його першопричину.
Відносно до катастрофи в тунгуській тайзі особливо виділяється позиція геофізика Олексія Васильовича Золотова, на жаль, загиблого в 1995 році від руки бандита. Твердо ставши на цю позицію багато років тому, вчений послідовно і неухильно відстоював її до кінця своїх днів і навіть набував прихильників з числа яскравих світил науки. Випереджаючи книжку А.В. Золотова «Проблема тунгуської катастрофи 1908», що вийшла в 1969 році в мінському видавництві «Наука і техніка», академік Б.П. Константинов писав: «Починаючи з 1960 року, Олексій Васильович Золотов проводив дослідження тунгуської проблеми за програмою, схваленою академіками Л.А. Арцимовичем, В.К. Федоровим, М.А. Леонтовичем і мною. Золотов виходив з ідеї про ядерний характер вибуху тунгуського космічного тіла. Ця ідея багатьом вченим представляється абсолютно неймовірною і ненауковою. Однак, навіть не розділяючи такої точки зору з автором даної книги, доводиться визнати її важливе значення як робочої гіпотези…»

У своїй книжці А.В. Золотов вельми переконливо обгрунтував припущення про внутрішню причину вибуху над тунгуської тайгою, тоді як робоча гіпотеза Комітету з метеоритів Академії наук СРСР зводилася до зовнішньої причини, тобто за рахунок кінетичної енергії рухомого тіла. Вибух викликав величезні руйнування в тайзі. У радіусі 20-25 кілометрів від епіцентру були повалені мільйони (!) Вікових дерев! Повітряна хвиля обійшла навколо земної кулі і змусила відреагувати прилади на всіх метеорологічних станціях світу. За різними оцінками, тунгуський вибух у тисячу або навіть в дві тисячі разів перевершував за мощі атомний вибух над Хіросімою. За Золотова, така міць могла бути породжена тільки ядерним процесом або… фізичними взаємодіями, поки не відомими науці.
Великий фахівець з метеоритів і учасник ряду експедицій до місця вибуху академік В. Васильєв відзначав три основні парадоксу тунгуської проблеми і кілька другорядних, але, як підкреслював академік, «можуть призвести несподіванками». Перший основний парадокс полягав в розбіжності між траєкторією летить тіла, наміченої по поваленим деревам, і побудованої за даними абсолютно надійних очевидців. Другий основний парадокс полягав у практично безрезультатних пошуках метеоритного речовини (якщо це був метеорит). А адже загальна маса тунгуського тіла оцінюється, за розрахунками, в сто тисяч тонн!

Третій основний парадокс представлений, як уже говорилося, яскравими, навіть багатобарвними ночами після вибуху і перед ним на величезній території. До цих пір ці світлі ночі не вдається переконливо пояснити. Правда, подібні «світлі ночі» спостерігалися при проходженні Землі через «хвіст» комети Галлея в 1910 році, відзначає Г. Гордєєв.

ПОДІЛИТИСЯ: