Євроатлантична підсистема

На референдумах 1972 і 1994 роках населення країни відкинуло можливість участі в ЄЕС (пізніше ЄС). Питання про взаємини з цією європейською інтеграційною угрупованням справив розкол в норвезькому суспільстві, а також в деяких політичних партіях країни.

Після вступу в 1994 році до Європейського економічного простору (ЄЕП) Норвегія інкорпорувала норми ЄС в своє законодавство, однак сільське господарство, нафтова промисловість (за винятком газового сегмента) і рибальство не охоплених дією ЄЕП. ЄЕП також не поширюється на торгівлю Норвегії з третіми країнами.

У 1999 році Норвегія уклала з ЄС угоду про приєднання до Шенгенської зони (без права прийняття рішень), в яку повинна була вступити, щоб не руйнувати раніше створений паспортний союз з країнами Північної Європи. З 2004 року Норвегія є донором ЄС і в період з 2004 по 2009 рік має виділити 567 мільйонів євро на вирівнювання показників економічного розвитку нових членів ЄС (49% цієї суми надається Польщі, 13% – Угорщини).

На частку європейських партнерів, серед яких слід виділити Німеччину, Нідерланди, Швецію і Великобританію, припадає понад 70% товарообігу Норвегії. Норвегія бере участь в Європейському космічному агентстві, Європейської організації ядерних досліджень, ін. Наукових організаціях ЄС, Європолі і ін.

В даний час періодично відзначаються спроби країн ЄС якомога тісніше прив’язати Норвегію до Євросоюзу, що викликає різке невдоволення противників інтеграційної альтернативи для королівства. Так, участь Норвегії в угоді про ЄЕП дозволило європейським структурам офіційно вимагати від країни припинення обмежувальних практик, що існували на норвезькому ринку енергетики для недержавних компаній. Побоюючись, що через проникнення на цей ринок приватних підприємств з європейських країн ЄС намагатиметься поставити енергетичний потенціал Норвегії під свій контроль в інтересах безпеки Великої Європи, деякі норвезькі європесимісти пропонують відмовитися від угоди про ЄЕП.

Морські інтереси Норвегії диктують їй участь у всіх організаціях, угодах і переговорах, які можуть такі торкнутися. Історично Норвегія є таласократією, що залежить від морських промислів і морської торгівлі. Великий і розвинений флот завжди входив до числа головних інструментів країни на міжнародній арені, що продемонструвала як епоха так званого «полярного імперіалізму» в 1920-1930-х років, коли Норвегія розширювала своє територіальне і комерційної присутності в Арктиці й Антарктиці, так і Друга світова війна, в ході якої уникнув захоплення гітлерівцями флот дозволив Норвегії стати одним з найбільш активних учасників антифашистської коаліції в умовах окупації основній території країни.

Як наслідок, захист інтересів рибальської та рибо-переробної галузей від жорстких і не завжди продуманих європейських стандартів є одним з головних перешкод на шляху вступу королівства в ЄС.

Норвегія піддається критиці з боку західних держав і за відновлення в 1994 році промислового видобутку китів (з 1986 року за рішенням Міжнародної комісії з китобійного промислу діє мораторій на комерційний видобуток китів, до якого Норвегія приєдналася з застереженнями), проте конфлікт не має настільки гострого характеру, як у випадку з Ісландією. Разом з Ісландією, Гренландією і Фарерськими островами Норвегія в 1992 році заснувала Північноатлантичного комісію з морських ссавців, яка повинна була стати своєрідною противагою Міжнародної комісії з китобійного промислу в питаннях, що стосуються видобутку в регіоні, проте цей задум так і не був втілений в життя.

Як член НАТО, Норвегія підтримує зв’язки з партнерами з цього блоку, включаючи Сполучені Штати Америки. Після вступу Норвегії в НАТО США і Канада неодноразово безкоштовно поставляли Норвегії озброєння і виділяли асигнування на військові цілі, в тому числі на 30% оплатили будівництво військових аеродромів. Норвегія погодилася на розміщення в містечку Варде, в 40 км від російського кордону, американської радіолокаційної станції.

Після виведення в 2006 році американського контингенту з території Ісландії було укладено ісландсько-норвезьке угоду, згідно з яким Норвегія взяла на себе в рамках НАТО обов’язок забезпечувати суверенітет Ісландії, хоча дане зобов’язання не пов’язано з наданням конкретних гарантій безпеки острова. Для вирішення зазначеного завдання Норвегія розмістить на острові угруповання своїх винищувачів і сили, відповідальні за здійснення морського патрулювання. Оборонне угоду, крім іншого, передбачає контроль над морськими комунікаціями (в тому числі шляхами доставки газу і нафти) на ділянці Ісландія – Норвегія.

Посилання на основну публікацію