Хто такі руси

Коли слов’яни почали вести літописи, то вони записали і те, що знали про власне походження. Звичайно, ми не можемо точно стверджувати, що так думали всі слов’яни у всіх племенах або навіть всі люди в Києві, але, на жаль, доводиться спиратися на ті документи, які дійшли до нашого часу. Питання «звідки пішла Руська земля» поставив літописець Нестор у своєму творі «Повість минулих літ». У перших абзацах він написав: «Яфетові ж дісталися північні країни і західні… У країнах же Яфета сидять росіяни, чудь і всякі народи: меря, мурома, весь, мордва, заволочская чудь, перм, печера, ям, угра, литва, зимигола, корсь, Летголу, ліб… Потомство Яфета також: варяги, шведи, нормани, готи, русь, англи, галичани, волохи, римляни, німці, корлязі, венеціанці, фряги та інші, – вони примикають на заході до південних країнах…». Русь тут згадується два рази, по різні боку Фінської затоки. Одна русь живе поруч з чуддю, інша – з варягами.
Припущень про походження слова і назви «Русь» є безліч. Його виробляли від імені річки Росі та міста Руси. Від древнесеверного «drot» (дружина) і від фінського «ruotsi» (так фіни називають шведів). Від древнескандинавского «roder» (весляр) і від сирійського «hros», переробленого грецького слова «heros» – «герой».
І це аж ніяк не всі припущення. Наприклад, в карельському мові є слово «ruskej» – «червоний» та похідні від нього. А в Східній Європі колись була система колірного позначення сторін горизонту: південь в ній позначався червоним кольором, північ – чорним, схід – синім (блакитним), а захід – білим. Тобто плем’я «русь» могло бути південною частиною якого народу. А в «Повісті временних літ» написано: «І пішли за море до варягів, до русі. Ті варяги називалися Руссю, як інші називаються шведи, а інші нормани і англи, а ще інші готами, – отак і ці прозивалися». Ось і ще один варіант: південна частина варягів.
Арабський мандрівник Абу Алі Ахмед ібн Омар ібн Русте в книзі початку X століття «Дорогі цінності» пише:

«Що ж до ар-Руссійі, то вона знаходиться на острові, оточеному озером. Острів, на якому вони живуть, протяжністю в три дні шляху, покритий лісами і болотами, нездоровий і сир, так що варто людині ступити ногою на землю, як вона трясеться за великої кількості в ній вологи.
У них є цар, званий Хакан русів. Вони нападають на слов’ян, під’їжджають до них на кораблях, висаджуються, забирають їх в полон, везуть в Хазарам і Булгар і там продають…
Вони не мають ріллей, а харчуються лише тим, що привозять з землі слов’ян… Єдине їхнє заняття – торгівля соболями, білками та іншими хутрами… У них багато поселень, і живуть вони привільно. Гостям надають шану, з чужоземцями, які шукають у них заступництва, поводяться добре, як і з тими, хто часто у них буває…».
Інший автор, Тахир ал-Марвазі Шараф аз-Замана, в книзі «Природа сельджуків» описує русів так: «… І вони народ сильний і могутній, і ходять в далекі місця з метою набігів, а також плавають вони на кораблях в Хазарське море, нападають на їхні кораблі і захоплюють товар. Хоробрість і мужність їх добре відомі, так що один з них рівноцінний багатьом з інших народів. Якби у них були коні і вони були наїзниками, то вони були б найстрашнішим бичем для людства».
Тобто «руси нападають на слов’ян» – ось так от. Навряд чи при такому описі русів можна вважати слов’янами.
Ім’я русів зустрічається ще в «Пісні про Нібелунгів», яка була створена в XII-XIII століттях, але оповідає про події, що відбувалися років на 800 раніше. Причому там руси існують окремо від «бійців з Київської землі».

Давні джерела, як вже було показано, поділяють русів і слов’ян. Але слід сказати, що сучасні дослідники шукають їх не тільки на півночі, у Балтики, а й на півдні, в Причорномор’ї. І в цьому їм допомагають різні тексти. Наприклад, в деяких середньовічних пам’ятниках руси ототожнюються з Роксолани – гілкою іранського племені аланів. Цю версію прийняв ще М.В. Ломоносов і пізніше підтримав Д.І. Іловайський. Її прийняли і багато радянські вчені. Алани пройшли до узбережжя Північного моря і Атлантичного океану, пройшли в Іспанію і Північну Африку об’єднуючись то з готами, то з вандалами, то з іншими племенами, усюди беручи участь у додаванні нових держав і народностей.

Що стосується назви «Русь» в Європі початку і середини першого тисячоліття нашої ери, то нестачі в ньому немає. Тільки в Прибалтиці згадуються чотири Русі: острів Рюген, гирлі річки Німан, узбережжя Ризької затоки і західна частина Естонії (Роталія-Руссія) з островами Езель і Даго. У Східній Європі це найменування, крім Подніпров’я, зв’язується з Прикарпаттям, Приазов’ям і Прикаспію.
Також область «Рузік» входила до складу вандальского королівства в Північній Африці. Була «Русь» і на Дунаї. У X-XIII століттях тут згадуються Ругія, Рутенія, Руссія, Рутенської марка, Рутонія. Ця Ругія-Рутенія знаходилася на території нинішньої Австрії (нині земля Бургеланд) і північних Балканах, тобто саме там, звідки «Повість временних літ» виводила всіх слов’ян. Адже були ще два князівства «Русь» (Рейс і Рейсланд, тобто Руська земля) на кордоні Тюрінгії та Саксонії. Вони відомі джерелами, принаймні, з XIII століття аж до 1920 року, коли були скасовані. Самі «росіяни» князі цих земель здогадувалися про якусь зв’язку з східної Росією, але не знали, в чому вона полягала.
Крім всіх цих місцевостей російські літописці знали «Пургасову Русь» на нижній Оці, причому навіть у XIII столітті ця Русь не мала відношення ні до Києва, ні до Володимиро-Суздальської землі. Академік М.М. Тихомиров згадував про «російської» колонії в Сирії, що виникла в результаті першого хрестового походу. Місто носив назву Ругія, Руссія, Росса, Ройал.
Чи була «споріднена» зв’язок у цих Русій – не завжди зрозуміло. Це можуть бути і подібно звучать абсолютно різні назви (як Австрія і Австралія), але можуть бути і назви від бродячого різних місцях одного племені або частин племені. Епоха великого переселення народів дає багато подібних прикладів. Ті ж алани пройшли по всій Європі і дійшли до Північної Африки. Ще й у X столітті візантійці називають русь «дроміти», тобто рухомими, мандрівними.

Прихильники варязько-скандинавського походження племені русів зазвичай залучають фінська назва шведів «руотси» (це слово у фінських мовах позначає «країна скель»), прихильники південного походження назви вказують на позначення в іранських і індоарійських мовах світлого або білого кольору, який часто символізував соціальні домагання племен або пологів.
У перші століття в Галлії існувало кельтське плем’я рутенів, яке часто називали «флави рутени», тобто «руді рутени». Це словосполучення в деяких середньовічних описах переносилося і на Русь. У французьких джерелах дочка Ярослава Мудрого Анна Руська осмислювалася і як Анна Руда. Назва Чорного моря як «Руського» зустрічається більш ніж у десятку джерел Заходу і Сходу. Зазвичай це назва залучається для обгрунтування південного походження Русі. Особливо якщо згадати, що море назвалося ще Червоне, тобто «Червоне». Так само воно називається в ірландських сагах, що виводять перших поселенців на острові Ірландія з «Скіфії» (в ірландському мовою «Маре Руада»), Сама назва «рутени» походить, мабуть, від кельтського позначення червоного кольору, хоча на ругов-русів це назва перейшло вже в латинській традиції.

У російської середньовічної традиції теж була версія, що назва «Русь» пов’язана з кольором «русявий». Так, в деяких ранніх слов’янських пам’ятниках зафіксовано позначення місяця вересня як Руен, або рюен, тобто майже так, як у слов’янських мовах називався і острів Рюген. По суті, всі форми позначення Русі в західноєвропейських джерелах пояснюються з якихось мов і діалектів як «червоний», «рудий». Причому це можна пояснювати як кольором, так і символікою червоного – могутність, право на владу.

Географ XVI століття Меркатор мову рутенов з острова Рюген називав «словенським да віндальскім». Очевидно, якийсь час рутени були двомовними; переходячи на слов’янську мову, вони зберігали і свою споконвічну, яку Меркатор вважає «віндальской», тобто венедської.
Імена послів і купців «від роду руського», звані в договорах греками Олега та Ігоря, знаходять найбільше аналогій і пояснень саме в венето-іллірійській і кельтській мовами. Зустрічаються в їх числі й такі, які можуть бути витлумачені з іранських мов.
Ось ще цікаві дані. У 770 році у шведського містечка Браваллі відбулася битва між військами данського конунга Харальда Бойовий Ікло і шведського конунга Сігурда Рингу. На боці Рингу виступав серед інших і його брат, Регнальд Російська, якого хроніст Саксон Граматик називає в «Історії Данов» королем. Тобто в VIII столітті був Російський король.

Посилання на основну публікацію