Хронологія освоєння землеробства і скотарства

Згідно з археологічними та історичними даними найбільш ранні сліди переходу до осілого землеробства виявлені на території Східного Середземномор’я, від долини ріки Йордан у Палестині до Перської затоки, по долинах річок Євфрат і Тигр в Месопотамії. Тут простягалися великі площі диких злаків, а на схилах гір паслися численні стада диких кіз і баранів, газелей і ослів. Використання цього природного достатку і, ймовірно, випадкове окультурення злаків (пшениця і ячмінь) призвело до можливості заготовлювати продукти харчування запас і поліпшити економічне становище людських спільнот. Розрахунки показують, що для підтримки існування племені з 25 … 30 мисливців-збирачів був потрібний ділянку землі площею близько 650 км2, а для 150 землеробів – всього 15 км2. Все це могло привести до корінних змін у суспільному житті стародавніх людей і послужило причиною швидкого зростання народонаселення у землеробських областях з осілим способом життя.
Дійсно, археологічні дані показують, що починаючи з VIII тисячоліття до н.е. з’являються перші осередки землеробської культури – вирощування пшениці та ячменю на Близькому Сході. У VI-V тисячолітті до н.е. вогнища вирощування рису виникають в Древньому Китаї. Приблизно в IV тисячолітті до н. е. почалося обробіток маїсу в долині Техуакан в Мексиці та інших районах Центральної і Південної Америки. Відкриття, зроблені, можливо, випадково при обробці ячменю і полби – попередниці пшениці процесу бродіння і секрету солоду, жителями Шумеру в Месопотамії, привели до винаходу ячмінного пива вже 6-5 тис. Років тому. Із зерна отримували хліб і пиво, що стали святинями для людського роду.
Виноградарство і виноробство розквітло дещо пізніше. Виноградна лоза виявлена ??в стародавніх єгипетських похованнях, датованих приблизно IV тисячоліттям до н.е. Соковиті, темно-бузкового відтінку грона винограду в Єгипті називалися “очима Гора” – сина Осіріса і бога Світла. Потім культура винограду розвинулася у найдавніших жителів Еллади – пелазгів, а від них перейшла до Італії і прижилася у самнітів. Цікаво, що до I в. н. е. виноградарство по берегах Середземномор’я прийняло такі грандіозні масштаби, що стало витісняти посіви хлібних злаків. Відомо, що імператор Тит Флавій Доміціан повелів знищити виноградну лозу на півдні Франції і заборонив галлам розводити виноград.
Разом з розвитком землеробства йшов процес приручення і одомашнення диких тварин. Одомашнення тварин почалося близько 10-15 тис. Років тому і послужило важливим етапом у розвитку продуктивних сил суспільства, так як призвело до виникнення тваринництва. Перші одомашнені вівці відомі на території Іраку в Шанідар в IX тисячолітті до н.е. і на території Ізраїлю в Єрихоні – в VII тисячолітті до н.е. Свині і кози були одомашнені в VII тисячолітті до н.е. в Туреччині (Чейюню), Ізраїлі (Єрихон), Ірані (Алі-Кош). Пізніше, близько IV тисячоліття до н.е., в Туреччині (Чатал-Хююк) та Греції (Аргос) з’являються домашні бики й корови. Знайдене в містечку Ла-Марше (Франція) зображення на камені кінської голови в вуздечці, датоване XI тисячоліттям до н.е., дозволяє припускати, що кінь, як і собака, була одомашнена в Європі ще в палеоліті. Інші тварини потрапили в служіння до людини значно пізніше. Проте перший плуг за допомогою тяглової сили бика був використаний в Месопотамії не раніше середини V тисячоліття до н.е.
Період від VI до III тисячоліття до н.е. відрізнявся сприятливим для землеробства кліматом – більш теплим і вологим, ніж сучасний. Цей період палеогеографи називають “оптимумом голоцену”, тобто післяльодовикового часу. У цей відрізок часу землеробство з Близького Сходу і Середземномор’я проникло на захід, до Європи. До VI тисячоліття до н.е. землеробством були охоплені родючі долини Балканського і Апеннінського півостровів, а до V тисячоліття до н.е. в цю зону вже входили східна і південна Франція. У IVтисячелетіі до н.е. в умовах м’якого клімату землеробство проникло через Угорщину на територію Нідерландів та Польщі. Однак на півночі Європи ліси були серйозною перешкодою для землеробства і випасу худоби. Ліси випалювали і вирубували, деревину використовували для будівництва житла та загонів для худоби.
У цей час у тропічній Африці кліматичні умови також були більш сприятливими, ніж в даний час. Вологі циклони проникали в глиб Сахари, приносячи рясні зимові дощі з Атлантики. Площа пустелі зменшилася до вузької смуги, оточеній лісистими нагорьями і високотравними саванами, населеними численними копитними тваринами й хижаками. Встановлено, що в VI-V тисячоліттях до н.е. озеро Чад займало площу понад 1 млн. км2, тобто в 10 разів більшу, ніж зараз. По його берегах, на плато Аїр-Азбін і Дарфур, в нагорьях Ахаггар і Тібесті жили мисливці-збирачі, що залишили численні наскальні малюнки древніх тварин. У долині Нілу в V-III тисячоліттях до н.е. також процвітала землеробська культура. Тут вирощували посіви пшениці і ячменю. Причиною рясних врожаїв були високі розливи Нілу, води якого несли родючий мул, що осідає на затоплюваних землях. Чим вище був підйом води в річці і ширше розлив Нілу, тим більші площі були зволожені і удобрені родючим мулом і тим багатше був урожай зернових культур. В інших районах Африки також швидко розвивалося землеробство і скотарство, просуваючись все далі на захід, до самого Сенегалу.
Однак до початку II тисячоліття до н.е. клімат став змінюватися в бік осушення. Післяльодовиковий вологе потепління закінчилося. Сахара знову стала збільшуватися, а оточувала її савана – зменшуватися. Озера висохли, трави вигоріли, землі Північної Африки перетворилися в найбільшу пустелю, яка на багато століть стала непереборною перешкодою для спілкування північних племен, що жили на узбережжі Середземного моря, з глибинними районами Африки. Пастухи і мисливці, які жили в сахарської савані, покинули багаті раніше землі, розбрелися окремими племенами на південь у пошуках нових родючих земель і багатих мисливських угідь. Але тропічні і екваторіальні широти Африки мало придатні для життя через поширену там малярії, разносимой москітами, сонної хвороби, яку переносять мухою цеце, і більгарціоз, що викликається водними паразитами. Тому в Африці тривалий час зростання населення стримувався несприятливими умовами середовища. Висока смертність спостерігається в цих широтах Африки і в наші дні.
Не можна не відзначити, що в неоліті (новому кам’яному віці) поряд з майстерними виробами з каменю та кістки починають з’являтися вироби з металу. Першим металом, який людина стала використовувати у своєму господарстві, була мідь. Вже в IX тисячолітті до н.е. люди в Південно-Східній Європі виковували з самородного холодного металу знаряддя. Дещо пізніше вони навчилися нагрівати метал на вогні, роблячи його більш м’яким і податливим, а також загартовувати його. Приблизно в VI тисячолітті до н.е. людина навчилася отримувати мідь з руди, сильно нагріваючи і розплавляючи її. Але пройшло ще не менше 1000 років, перш ніж люди навчилися виготовляти знаряддя і зброя (сокири, ножі) з розплавленої міді, залитої в глиняні форми. У V-IV тисячолітті до н.е. з’являються перші вироби зі сплаву міді та олова – бронзи. Але значно пізніше, всього 4 тис. Років тому люди навчилися робити перші вироби із заліза. Освоєння міцного металу відкрило нові можливості в розвитку землеробства та іншої господарської діяльності людей і сприяло подальшому розселенню людини по Землі.
Таким чином, поширення древньої людини по планеті, освоєння ним нових ландшафтів, технічні досягнення в області обробки каменю та кістки, дерева, глини та металу, зростання культури землеробства і скотарства відбувалися на тлі значних змін природного середовища, які стимулювали розселення людей і впровадження нових методів природокористування. На ранніх етапах етногенезу природа формувала фізичний тип людини і його здатність адаптації до різноманітних ландшафтно-кліматичних умов.
Людина вже в історичний час перейшов до активного впливу на ландшафтну середу, змінюючи її для своїх потреб. Мабуть, уже в епоху бронзи (в шумерської, єгипетської, античної цивілізації) з’явилися, а потім (в епоху заліза і в історичний час) все більш розширювалися антропогенні видозмінені ландшафти, з’являлися грандіозні технічні досягнення, створювалися видатні архітектурні та історико-культурні пам’ятки .

Посилання на основну публікацію