Харківська область у найдавніші часи

Наш край у кам’яному віці (ранній палеоліт)

✅ Територію Харківщини вважають центром східноукраїнських земель, давня історія якої бере свій початок у далекому минулому.

Природні умови та зовнішній вигляд тієї території, на якій ми тепер живемо, у давнину дещо відрізнялися від сучасних. Це була територія, по якій протікали річки, що належать до нерхів’я басейну річки Сіверський Донець.

Це треба знати

Кам’яна доба — це найдавніший період розвитку людства, коли знаряддя праці та зброя виготовлялися з каменю, кісток, дерева. Кам’яний вік поділяється на періоди: палеоліт, мезоліт, неоліт.

Палеолітом називають найдавніший період, час існування викопної людини, який почався приблизно 2,6 млн років і закінчився приблизно 10 тис. років до н. е. з виникненням землеробства.

Тут були сприятливі природні та кліматичні умови. Про це свідчать сліди життя первісної людини кінця раннього палеоліту. який датується від 3 тис, до 35-33 тис. років тому.

Поблизу міста Ізюма та в пониззі Сіверського Дінця знайдено примітивні знаряддя праці: це кам’яні вироби — відщепи, скре бла. Отже, у ранньому палеоліті людиною були заселені тільки території, розташовані на півдні України. Густота населення н цей період була невелика, а люди вибирали для життя найзруч ніші місця. Тому сліди найдавніших стоянок первісної людини, що належать до цього періоду, трапляються рідко.

Це треба знати

«Стоянкою прадавньої людини називають залишки тимчасового або постійного неукріпленого посепення людей.

Середній палеоліт

Настали часи, коли протягом тисячоліть з півночі на південь рухались льодовики. Вони заходили по річках у глибину теперішньої території України. Велика територія, у тому числі й наш край, межувала з льодовиком і являла собою мало привабливу тундру з бідною рослинністю, озерами та болотами. Тільки в південній частині басейну Сіверського Дінця панувала трав’яниста рослинність степового типу. Теплолюбні тварини повимирали, а розповсюдились покриті довгою шерстю мамонти, печерний ведмідь, про що свідчать археологічні знахідки кісток викопних тварин.

Це цікаво

І Кістки мамонта було виявлено під час будівництва будинку Держпрому, у ярах на території зоопарку. Кістки мамонта, носорога.та інших тварин знайдено біля парку поблизу Сокольників, на Лисій Горі,

Відсутність залишків життєдіяльності людей свідчить про те, що територія нашого краю в цей час ще не була заселена людиною. Люди, як і раніше, жили ще в південних районах України.

Пізній палеоліт

Наприкінці палеоліту (35-11 тис. до н. е.) більша частина басейну Сіверського Дінця була заселена первісною людиною. Близько 10 тис. років до н. е. відійшов останній льодовик і люди почали активніше заселяти територію сучасної Харківської області. Про це свідчать археологічні пам’ятки, які належать до періоду пізнього палеоліту.

Це цікаво

Археологічні пам’ятки було виявлено поблизу міста Балаклія, біля села Шурівка і міста Ізюма, недалеко від сіл Синиченко, Суха Кам’янка. Яремівка, де археологами знайдено кремнієві знаряддя праці, уламки кісток мамонта.

Близько 35 тис. років тому люди з’явилися на території нашого краю. Мезоліт — це середня кам’яна доба.

Мезоліт

Наприкінці пізнього палеоліту — на початку мезо-ніту починають змінюватись природні умови. Припиняються льодовикові явища, клімат стає теплішим. Установлюються Гшизькі до сучасних зони лісостепу та стену, межею яких стала середня течія Сіверського Дінця, з відповідним тваринним га рослинним світом, схожим до сучасного.

  • У лісах живуть бурий ведмідь, кабан, лось;
  • у степах — дикий кінь, бики, антилопи.

У зв’язку з поліпшенням природних умов люди просуваються далі на північ, заселяючи весь час нові території.

Це цікаво

Відомо про велику кількість стоянок найдавніших людей епохи мезоліту, В основному вони розташовані в середній частині басейну Сіверського Дінця, а також поблизу міста Ізюм, біля селищ Завгороднє, Щурівка, Петровське Балакпійського району, Ґрушеваха Борів-ського району, у районі Основи на території міста Харкова.

Для археологічних знахідок цієї епохи характерні нові, досконаліші знаряддя праці, полювання, рибних ловів.

Основним осередком у суспільній організації людей того періоду був рід. Декілька родів об’єднувались у плем’я.

Неоліт та енеоліт. Природно-кліматичні умови в період неоліту мало відрізнялися від сучасних.

Це треба знати

Неоліт — нова кам’яна доба, датується для Харківщини 5-3 тис. до н, е.

В епоху неоліту в житті місцевих племен помітні зміни. Від привласнюючих форм господарства (збиральництво, полювання, рибальство) люди починають переходити до виробничих форм (землеробство, скотарство).

Люди ведуть осілий спосіб життя. Родовід почав вестись по батьківській лінії (патріархат).

Про зміни в господарському житті місцевого населення свідчать знахідки кремнієвих сокир, ножів, загострених палок для розпушування ґрунту, дерев’яних мотик із наконечниками з каменю, серпів із кременю, кісток свійських та диких тварин:

  • овець;
  • корів;
  • оленів;
  • зайців;
  • диких птахів.

Племена, які жили в басейні Сіверського Дінця в період неоліту, належать до дніпро-донецькді археологічної культури, яка отримала свою назву від території її розповсюдження — від Дніпра до Дону.

Наприкінці неоліту з півночі на цю територію проникаюті. племена культури ямочно-гребінчатої кераміки. Назву цій культурі дали знахідки фрагментів кераміки з узором у вигляді округлих або ромбічних заглибин (ямок).

У період енеоліту — мідно-кам’яного віку (III тис. до н. е.) місцеве населення вперше познайомилося з металом. Але виробів з міді було мало, переважно прикраси. У цей час формується давньоямна енеолітична культура. Назва культури походить від звичаю поховання померлих у неглибокі земляні ями.

Суспільний лад періоду енеоліту — родо-племінний. Майнового розшарування не було, але існувала приватна власність на деякі предмети побуту.

Доба бронзи — це історичний період (It тис. — початок І тис, до н. е.)т який характеризується розповсюдженням металургії бронзи, бронзових знарядь праці та зброї.

Бронзи в природі немає — це сплав мщі та олова. Як матеріал для виготовлення знарядь праці, зброї, побутових предметів та прикрас бронза має перевалі перед каменем, деревом, кістками або чистою міддю.

Харківщина у добу бронзи

Головними галузями господарства місцевих племен у бронзовому віці стають землеробство, яке перетворюється з мотичного на орне, ґрунт обробляли дерев’яним ралом, збирали врожай кремнієвими та бронзовими серпами; займались скотарством — розводили корів, овець, кіз, свиней.

З’являється бронзоливарне ремесло, товарообмін. У суспільному житті відбувається майнове розшарування.

Це цікаво

Археологічних знахідок, що відносяться до бронзового віку, на території нашого краю виявлено велику кількість. Археологи знайшли їх поблизу селищ Жихор. Основа, Залютине, Шатилівка.

Археологічні культури доби бронзи. У першій половині II тис. до н. е. на території нашого краю проживали племена катакомбової культури. Назва цієї культури виникла від місця поховання померлих— споруд у вигляді катакомб.

Основним заняттям цих племен було напівкочове скотарство. Розводили овець, кіз, корів, у невеликій кількості — коней. Землеробство відігравало допоміжну роль. Вирощували пшеницю, просо. Існувало також гончарне ремесло.

Це цікаво

Залишки катакомбової культури виявлено поблизу міст Кул’янська та Ізюма, а також селищ велика Данилівка і Мала Данилівка, на околицях Харкова.

Серед знахідок трапляються вироби з каменю, кісток, міді, бронзи. У цей час населення застосовувало ще у великій кількості знаряддя праці та зброю з каменю. Із міді та бронзи виготовляли прикраси. Житлом для племен катакомбової культури були легкі наземні будинки. Каркас такого житла виготовляли дерева, переплетеного очеретом, потім обмазували глиною.

У середині II тис. до н. е. катакомбова культура змінила зрубна. Племена зрубної культури ховали померлих у дерев’яному :ірубі, зверху якого насипали курган.

Поряд зі скотарством важливу роль у житті цих племен відігравало землеробство та бронзоливарне виробництво.

Це цікаво

Археологи виявили кургани та декілька поселень, які відносять до зрубної культури, поблизу селищ:

  • Васищеве;
  • Карачівка;
  • Велика Данилівка.

Металевих виробів знайдено небагато, але вони свідчать про значне удосконалення металургійної техніки та про велику різноманітність металевих речей. З’явились різноманітні землеробські знаряддя з металу: мотики, серпи з бронзи. Різноманітність землеробських знарядь свідчить про значну роль землегосподарства в господарстві племен зрубної культури.

Житлом для людей була прямокутна землянка.

У цей же час на території нашого краю, у північній лісостеповій частині басейну Сіверського Дінця, проживали племена бондарихинської культури, залишки поселень якої були вперше виявлено біля села Бондариха Ізюмського району. Звідси й пі шла назва цієї культури.

Це цікаво

Бондарихинська культура була поширена на території сіл Велика Данилівка. Шмарівка, Нова Покровка, Коробові Хутори, Верхня Писарівка, міста Мерефа в Харківській області, у районі Залютине на території Харкова. Археологічні знахідки переконливо доводять наявність у цих племен бронзоливарного виробництва.

Наш край у добу заліза. Для цього періоду в розвитку людства характерним є розповсюдження виробництва заліза та виготовлення залізних знарядь праці та зброї. Племена, що жили в басейні Сівер ського Дінця, рано ознайомилися з процесом добування заліза.

Перші сліди місцевого добування та використання заліза відносять до другої половини II тис. до н. е., але широке застосування заліза розпочинається з VIII ст. до н. е.

У залізну добу на розвиток місцевих племен впливали численні кочові племена, що змінювали одне одного в Північному Причорномор’ї. Ці племена повністю не заселяли територію сучасної Харківщини, а тільки охоплювали її крайню південну частину.

Це треба і знати

Вплив кочових племен на місцеве насепення виявлявся у взаємопроникненні культур, міновій торгівлі із сусідніми ппеменами, установленні зв’язків через них з більш віддаленими територіями.

Племена кіммерійців

На початку І тис. до н. е. Північне Причорномор’я населяли племена кіммерійців, які з VIII ст. до н. е. до середини VII ст. до н. е. проникли на більшу частину території сучасної Харківщини.

Кіммерійці — це стародавні іраномовні племена.

Вони займалися скотарством і землеробством, вели торгівлю з іншими племенами. Кіммерійці характеризуються високим рівнем обробки бронзи та виготовленням кераміки. Племена кіммерійців були найближчими сусідами племен, що проживали на території нашого краю. Існує припущення, що племена зрубної та бондарихинської культур входили до племінного союзу кіммерійців.

Скіфські часи

З другої половини VII ст. до н. е. кіммерійців витісняють кочові племена скіфів, які займають степові території в Північному Причорномор’ї. Одна з груп скотарських скіфських племен, які займали панівне становище, володіла великою територією, що охоплювала степову частину басейну Сіверського Дінця. Скіфи утворили Скіфське царство, до складу якого входила й південна частина сучасної Харківщини.

Основне заняття скіфів — кочове скотарство.

Скіфи розводили коней та велику рогату худобу. Корм для худоби не заготовляли, тому на одному місці затримувались доти, доки вистачало трави для вигодовування худоби. Скіфські племена розташовувались там, де були пасовища з гарною травою та зручними водопоями.

Це цікаво

Місця таких стоянок виявлено на Сіверському Дінці біля села Пе-тровське, навкруги села Райгородок поблизу впадання річки Сухий Торець у Сіверський Донець. Виявлено понад 25 городищ землеробських племен, підкорених скіфами. Серед археологічних знахідок трапляються наконечники скіфських стріл, частини кінської збруї.

Біля хутора Шпаківка Ізюмського району Харківської області було виявлено поховання скіфського воїна.

Племена лісостепової культури

Лісостепову частину нашого краю в скіфські часи населяли рільницько-скотарські племена, що одержали назву племен лісостепової культури.

Це цікаво

Виявлено велику кількість поселень цієї культури на притоках Сіверського Дінця — річках Уди, Мож, Лопань, Харків. Це поселення біля сіп Велика Данилівка, Шмарівка, Островерхівка, Куряж, станції Шовкова Харківської області, а також поблизу Жихора, Карачівки, Липового Гаю, Нової Баварії, Основи в межах Харкова.

У господарському житті цих племен головну роль відігравало землеробство. Застосовувалась перелогова система землеробства, з обробкою землі дерев’яним плугом. Збирання врожаю здійснювався залізними серпами. Зерно розтирали на кам’яних зернотерках. Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, горох.

Із землеробством було тісно пов’язане й розведення худоби. Серед археологічних знахідок трапляються кістки різних свійських тварин. Переважала велика та дрібна рогата худоба. У великій кількості розводили свиней. Худобу використовували також як тяглову силу. Полювання відігравало роль допоміжного промислу.

Знайдено сліди заняття населення металургією, гончарним ремеслом.

Ліпний глиняний посуд використовували для збереження харчів, приготування й споживання їжі та напоїв.

Взаємовідносини племен лісостепової культури зі скіфами виражались у натуральному товарообміні. Місцеві племена вели натуральний обмін також з містами Північного Причорномор’я. Основою для обміну була продукція землеробства.

Проте відносини між лісостеповими племенами та скіфами не завжди були мирними. Міжплемінні війни призвели до того, що в цей час поруч з неукріпленими селищами поширюються поселення нового типу. Це городища — укріплені поселення, захищені дерев’яними стінами, земляними валами та ровами.

Це цікаво

Для спорудження городищ вибирали місце, добре укріплене природними перешкодами (річкою, яром, лощиною або заболоченою ділянкою). Такі городища виявлено біля міста Люботин, сіл Водяне, Циркуни, Коробові Хутори. Основна кількість городищ у басейні CÎ-верського Дінця з’явилася в V-IV ст. до н. е.

Сармати

У той час, коли в степах Північного Причорномор’я панували скіфи, на схід від них, за рікою Дон, жили споріднені з ними сармати (савромати, язиги, роксолана, алани). Це були іраномовні племена, що розмовляли на одному з діалектів скіфської мови. Головним їх заняттям було скотарство, вони пересувалися з місця на місце слідом за стадами коней, корів, овець.

Зростання населення та розвиток скотарського господарства вимагали розширення території. У пошуках нових земель сарматські племена почали вторгатися в степи на захід від Дону. Спочатку скіфи стримували їх натиск, але в II ст. до н. е. сармати все ж таки встановлюють своє панування в Північному Причорномор’ї. При цьому одну частину скіфського населення було витіснено в Крим, а друга сприйняла сарматські звичаї.

Племена культури полів поховань. Далі на північ, у лісостеповій смузі, жило осіле землеробське населення, що належало до культури полів поховальних урн. Свою назву ця культура одержала від звичаю спалювати померлих, а останки складати в глиняний посуд (урну) та закопувати в землю.

Залишки поховань знайдено біля:

  • села Довжик;
  • міста Дергачі;
  • селищ Мартової;
  • Великої Данилівни;
  • Тернового;
  • Верхньої Писарівки;
  • у межах Харкова та на його околицях.

Основним заняттям племен культури полів поховань було плужне землеробство та скотарство. Існував рибний промисел, розвивалось гончарне ремесло. Землеробське господарство в цей час у місцевих племен значно удосконалилось. Кухонна керамі ка виготовлялася тепер за допомогою гончарного круга та випа лювання. Наявність великої кількості монет свідчить про Існування грошового обігу.

Дослідження показали, що місцеве населення жило в неукріплених селищах, розташованих біля невеликих річок. Відсутність городищ свідчить про відносно мирні стосунки з аланами.

Можливо, племена культури полів поховань входили до аланського племінного союзу.

До IV—V ст. н. е. належать пам’ятки черняхівської культури, про що свідчать окремі поховання (с. Соколово), два поселення того часу виявлено і на Богодухівщині —- біля сіл Кручик і Лозова. У 2009 р. учнями смт Золочева також були знайдено поховання періоду черняхівської культури, археологічні знахідки вивчають науковці інституту археології в Києві.

Спосіб життя носіїв цієї культури досить добре вивчено.

Відо мо, наприклад, що вони селились на схилах берегів невеликих річок. Житла їх у вигляді обмазаних напівземлянок складали одну або декілька вулиць.

Існував і примітивний плуг. Висівали пшеницю, ячмінь, просо, гречку, а також жито, овес, горох, коноплю. Збирали урожай серпами. Борошно діставали від розмелювання зерна на жорнах. Тримали худобу, займались полюванням, рибальством, збирали мед диких бджіл.

Черняхівці володіли основними прийомами кування заліза, знали кілька способів одержання й обробки сталі. Високого рівня досягло гончарство. Саме в цей час з’явилися спеціальні пристрої — гончарний круг, горна для випалювання виробів з глини, Посуд — здебільшого сірого кольору, добре вигладжений. Саме такі уламки горщиків, мисок, кухлів знайдено на східному березі Лозівського ставка.

У черняхівців уже був своєрідний наочний календар.

Це широка посудина (чаша), край якої поділено на 12 секцій відповідно до певного місяця року. У кожній секції зображено (видавлено тонкою паличкою по сирій глині ще до випалу) характерні для цього місяця явища природи (дощ, сніг тощо) або сільськогосподарські роботи (весняна й осіння оранка, колосіння хлібів, жнива тощо). На деяких з таких глиняних «календарів» відмічено язичеські свята, а квадратами — дні циклу землеробських робіт.

Значний інтерес мають знахідки знарядь, які окремі дослідники приймають за хірургічні інструменти.

Під впливом розвитку економіки та контактів а іншими народами в черняхівців зароджувалися початки наукових знань і використання письма: на окремих посудинах, пряслах, виробах з кістки виявлено грецькі та латинські букви.

У питанні етнічного складу черняхівських племен у науковців немає одностайності. Одні вважають їх протослов’янами (попередниками, ранніми слов’янами), інші ж стверджують, що у формуванні цієї культури, крім антів, слов’ян, брали участь пізні скіфи, сармати та інші народи.

Безпосередньою причиною кризи та розпаду цієї культури був наступ гунів у 70-х pp. IV ст.

Історія Харківщини сягає давньої давнини. Спочатку тут була дуже приваблива, але ще не заселена людиною територія. Із часом люди оселилися тут, вели своє господарство. Поступово відбувається розвиток людського суспільства, удосконалюються знаряддя праці, про що свідчать численні археологічні знахідки на території сучасної Харківщини. Але відбувалося це дуже повільно, протягом багатьох тисячоліть, часом у гострій боротьбі із хитрощами природи, у суперечках і взаєминах з іншими народами.

Посилання на основну публікацію