1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Характеристика Урану

Характеристика Урану

Уран. Має діаметр в 4 рази більше земного. Період обертання навколо своєї осі – 17 годин 14 хвилин, навколо Сонця – 84 роки. Уран складається в основному з водню і гелію і метану. Температура на поверхні досягає + 270 оС. У центрі планети знаходиться тверде ядро, що складається їх каменю і заліза. Навколо Урана виявлені кільця і ​​26 супутників. Поверхня супутника Урана – Аріеля порізана каньйонами довжиною до 100 км і глибиною до 10 км. Найсвітліший супутник планети відображає до 405 падаючого світла. Майже на самому краю Сонячної системи в темних глибинах космосу, мчить по своїй орбіті гігантська планета – Уран, що складається головним чином з газоподібного та рідкого водню. Вона оповита метанової серпанком, що приховує якісь деталі її атмосфери. Лише в центрі планети імовірно розташовано тверде кам’яне ядро. Цю далеку планету оточують майже 11 майже абсолютно чорних кілець і 26 супутників. На небосхилі Землі люди з давніх часів бачили 5 планет: Меркурій, Венеру, Марс, Юпітер і Сатурн. Спостереження неозброєним оком не дозволяли розрізнити ні інші планети, ні деталі на їх поверхні. Уран входить до четвірки планет – гігантів. Уран оточений системою супутників, орбіти більшості з яких майже збігаються з площиною екватора планети. Таким чином, супутники Урана рухаються не в площині його орбіти (як це відбувається з супутниками інших планет), а майже перпендикулярно їй. Це унікальний випадок в Сонячній системі. Зараз відомо 26 супутників Урана, 5 найбільш великих відкриті вже давно. Найяскравіший з сателітів Урана – Аріель, що відображає 40% падаючого на нього світла. Тому він отримав ім’я доброго, світлого духу повітря – персонажа п’єси Шекспіра <Буря>. Сусідній з ним супутник – Умбріель, за розміром практично такий же, але його поверхня в два рази темніше – вона відображає лише 20% світла. Він носить ім’я злого, темного духу з поеми Попа <Викрадення локона>. Два найбільш великих з супутників Урана – Титанія і Оберон – також має досить світлу поверхню, відображаючи близько 25%. Ця пара отримала імена королеви фей та її чоловіка короля, добрих духів з п’єси Шекспіра <Сон в літню ніч>. Ще 10 невеликих сателітів Урана виявлені порівняно недавно – в 1985 і 1986 роках, за телевізійних знімкам. Нові супутники теж отримали імена шекспірівських персонажів. Розвиток методів астрономічних спостережень із Землі призвело до того, що за останні роки знайдено ще 11 малих супутників діаметром від 10 до 190 км. Загальна картина системи сателітів Урану така: між кільцями і головними супутниками розташовані внутрішня група з 12 малих супутників, потім слідують 5 головних супутників, а ще далі група з 9 малих супутників. Усі малі супутники досить темні, вони відображають лише 7% падаючого на них світла – як найтемніші ділянки Місяця. 17 найближчих до планеті супутників, у тому числі і 5 великих рухаються всередині магнітосфери Урана, ніколи не виходячи за її межі. Це робить картину будови магнітосфери ще більш складною, оскільки супутники роблять на неї певний вплив. У жодного з супутників Урана атмосфери немає. Всі вони занадто малі, щоб утримати навколо себе газову оболонку. 5 великих супутників складаються на 50% із замерзлого льоду, на 30% з льодів метану й аміаку і на 20% – зі звичайних гірських порід – силікатів (сполук кремнію з іншими хімічними елементами).
Навколо Урана є 5 вузьких кілець, причому настільки темних, що на відміну від яскравого кільця Сатурна, спостережуваного протягом не одного століття, їх досі не вдалося розгледіти в телескоп. Кільця були названі першими буквами грецького алфавіту в порядку віддалення від планети – Альфа, Бетта, Гама, Дельта, Епсілон. Зовнішнє кільце Епсілон – розташоване в 52 тисячах кілометрів від центру планети. Воно або більш потужне, ніж інші кільця або складові його брили розташовані ближче один до одного, оскільки воно послаблює світло зірки на 90%, а внутрішні кільця – не більше ніж на 50%. Подальші, більш ретельні спостереження показали, що Уран має системою з десяти кілець. Мабуть кільця Урана складаються з безлічі окремих малих тіл розміром не більше 4-6 км, оскільки жодне з них не перекрило світло зірки повністю, а лише послабило його, причому різною мірою на різних ділянках кілець. На відміну від світлих кілець Сатурна, кільця Урана дуже темні – вони відображають лише 3% падаючого на них світла, а це означає, що вони чорніше, ніж кам’яне вугілля. Мабуть, найбільша загадка Урана – це вкрай незвичайне напрямок осі його обертання, яка відхилена на 98о, тобто вісь обертання Урана лежить, вшанувавши площини його орбіти. Тому рух Урана навколо Сонця абсолютно особливе – він котитися уздовж своєї орбіти, перевертаючись в боку на бік, подібно колобку. Такі особливості руху і обертання Урана не узгоджуються із загальною картиною виникнення планет з допланетного хмари, всі частини якого оберталися в одному і тому ж напрямку навколо Сонця. Залишається припускати, що вже сформувалася планета Уран зіткнулася з якимось іншим досить великим небесним тілом, в результаті чого її вісь обертання сильно відхилилася від первісного напрямку, та так і залишилася в цьому аномальному положенні. У більшості планет, включаючи і Землю, вісь обертання розташована майже вертикально, тобто майже перпендикулярно до площини орбіти планети. Обертаючись ж навколо вертикальної осі, вони ще й пересуваються по колу – по своїй орбіті навколо Сонця. Такий тип обертання створює щосекундну зміну дня і ночі, за винятком приполярних областей, де через нахил осі планети зміна світлих і темних періодів відбувається рідше. Полярний день і полярна ніч тривають, наприклад, на полюсах Землі по півроку. На урані все інакше. Його вісь обертання не перпендикулярно, а майже паралельна площині орбіти з кутом нахилу між ним всього 8 о, що призводить до цілого ряду незвичайних явищ, яких не буває ні на одній іншій планеті. Одне з них – виключно дивна і надзвичайно химерна картина зміни пір року. Один оборот навколо Сонця Уран робить за 84 земних роки. За цей час на ньому відбувається зміни всіх 4 сезонів – весни, літа, осені та зими, тривалість кожного з яких дорівнює майже 21 році. У розпал літнього періоду в північній півкулі Урана безперервно день триває більше 20 земних років. Весь цей час південну півкулю занурено в суцільну темряву – там зима, яку можна назвати і полярної ночі. У весняний та осінній періоди на Урані відбуваються щодобові схід і заходи Сонця. Далі по мірі зміщення планети уздовж орбіти до області, що відповідає зими в північній півкулі, екстремальні умови освітленості наступають знову, але тепер уже постійно освітленим стає південну півкулю, а північне занурюється більш ніж на 20 земних років в холодних морок полярної ночі. На полюсах і на екваторі зміна пір року відбувається абсолютно по – різному. На екваторі урановий рік включає 2 літо і 2 зими, і тривалість цих періодів відповідає майже 21 земному році. А ось на полюсах буває лише по одному льоту і однієї зими. Зате тривають вони там, в два рази довше, ніж на екваторі – по 42 земних роки.

ПОДІЛИТИСЯ: