Характеристика господарства України

Україна – індустріально-аграрна держава. Її національний господарський комплекс є складовою частиною світового господарства.

Народне господарство – це сукупність територіально взаємопов’язаних галузей матеріального виробництва та нематеріальної сфери. Первинною ланкою господарства є підприємства (заводи, фабрики), які виробляють продукцію, і установи (театри, вузи, лікарні), які надають різні послуги. Сукупність підприємств, що випускають однорідну продукцію, називають галуззю, наприклад металургійна галузь – всі підприємства, які виробляють метал; сфера освіти – сукупність навчальних закладів.

Народне господарство України охоплює галузеву, функціональну і територіальну структури виробництва. За галузевою структурою (рис. 4) можна визначити співвідношення галузей. Воно залежить від суспільного розподілу праці, сировинних і трудових ресурсів, природних умов, історичного розвитку господарства.

Основу виробництва складають галузі виробничої сфери:

  • ? галузі, що створюють матеріальні блага, – промисловість, сільське господарство;
  • ? галузі, що забезпечують доставку продукції споживачам, – транспорт, зв’язок;
  • ? галузі, пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу, – торгівля, громадське харчування.

До складу невиробничої сфери входять галузі:

  • ? соціального обслуговування – освіта, наука, мистецтво;
  • ? виробляють послуги населенню – житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, пасажирський транспорт, зв’язок;
  • ? управління й оборона.

Структура економіки постійно змінюється. Частка одних галузей збільшується, інших – зменшується. Головний фактор цих змін – науково-технічний прогрес і пов’язані з ним зміни ефективності роботи різних галузей.

Галузева структура економіки України на початку 90-х років характеризується переважанням виробництва засобів виробництва (група «А») над виробництвом предметів споживання (група «Б»), надмірним екстенсивним (за рахунок розширення виробництва – будівництва нових заводів і фабрик, експлуатації нових родовищ, оранки земель) розвитком гірничо-видобувної промисловості, неефективним використанням електроенергії, відсталістю аграрно-промислового комплексу, будівництвом величезних комбінатів. Великі підприємства, як правило, інерційні великі обсяги виробництва вимагають вузької спеціалізації, а перехід на випуск нової моделі пов’язаний з величезними труднощами і відбувається набагато повільніше, ніж на невеликих підприємствах.

Перевага дрібних підприємств у їх гнучкості, можливості швидко перебудовуватися відповідно до попиту, випускати саме ту продукцію, яка потрібна споживачеві, що допоможе економіці України перейти до інтенсивного ведення господарства (за рахунок модернізації виробництва, запровадження нових технологій, підвищення продуктивності праці).

Аналізуючи галузеву структуру, можна визначити склад галузей народного господарства країни, його особливості, але вона не розкриває взаємозв’язків, що виникають у процесі виробництва, між окремими підприємствами і галузями На основі різноманітних связеГ. формуються міжгалузеві виробничо-територіальні комплекси, які є основними ланками функціональної структури (рис. 5).

Під територіальною структурою господарства розуміють науково обгрунтоване розміщення взаємопов’язаних підприємств і галузей на певній території. У ній виділяють промислові пункти, центри, вузли і райони.

Якщо в населеному пункті є промислове підприємство – він називається промисловим пунктом, якщо кілька підприємств – промисловим центром. Сукупність декількох центрів на певній території утворює промисловий вузол, а сукупність декількох промислових вузлів на порівняно невеликій території називається промисловим районом, наприклад: Донецький, Придніпровський, Прикарпатський промислові райони.

Посилання на основну публікацію