Характеристика форми правління Японії

Конституція Японії закріпила в якості форми правління конституційну монархію і визначила основні принципи державного управління.

Конституція Японії була прийнята парламентом країни і вступила чинності 3 травня 1947 року. Вона складається з преамбули та 11 розділів, що включають в свій склад 103 статті. До теперішнього часу (2008 рік) поправки не вносилися.

Конституція Японії спеціально обумовлює статус імператора, який є «символом держави і єдності народу Японії», його статус визначається «волею всього народу, якому належить суверенітет» (ст. 1), «імператор не наділений повноваженнями, пов’язаними із здійсненням державної влади» (ст . 4), «все майно імператорського прізвища є власністю держави, а витрати затверджуються парламентом як частина бюджету» (ст. 88).

Особливе значення має пацифізм японської конституції. Другий розділ «Відмова від війни» проголошує прагнення Японії до міжнародного порядку, справедливості, декларує небажання японського народу «створювати сухопутні, морські і військово-повітряні сили, так само як і інші види військового потенціалу», а також заперечує «право держави на ведення війни» (ст. 9).

Конституція, визнаючи суверенітет народу, наділяє громадян в індивідуальному і колективному порядку всіма основними правами і свободами і гарантує їх дотримання. Велике значення мають принципи свободи совісті і відділення релігії від держави.

Сьома глава конституції спеціально присвячена управлінню державними фінансами, право розпорядження якими «здійснюється на основі рішення Парламенту» (ст. 83). До компетенції Рахункової палати входить ревізія щорічного заключного звіту про державні видатки і доходи (структура і повноваження Рахункової палати визначаються окремим законом). Для внесення поправок до конституції необхідно, щоб за неї проголосувало не менше 2/3 членів обох палат парламенту, далі вона повинна бути схвалена більшістю виборців на спеціальній референдумі або «шляхом голосування на виборах, що проводяться за рішенням Парламенту».

Глава держави – імператор. Глава виконавчої влади – прем’єр-міністр.

Посилання на основну публікацію