Взаємодія людини з навколишнім середовищем

Проблема взаємодії людини з навколишнім середовищем своїм корінням сягає в далеке минуле, в кам’яний вік. У палеоліті первісні люди в якості знарядь праці використовували кам’яні сокири та скребки, які виготовляли з певних сортів кременю. Вони будували житла і широко користувалися вогнем, причому не тільки для обігріву житла, приготування їжі та захисту від диких тварин, але і в якості одного з основних засобів полювання. Пошуками місць локалізації і видобутком відповідного сировини для виготовлення знарядь праці і полювання обмежувалося вплив первісних людей на літосферу. Разом з тим вони влаштовували цілеспрямовані підпали лісових масивів, при цьому виникали масштабні лісові пожежі, відбувалися локальні екологічні катастрофи. З часом проблеми взаємодії людини з навколишнім середовищем загострювалися. Але ще мали пройти багато тисячоліть, щоб антропогенний вплив на середовище існування стало таким же сильним, як і природне. Довгий час природні катастрофи та геологічні процеси, що виникають незалежно від людини, залишалися панівними, і люди повинні були до них пристосовуватися.

Відомо, що природні фактори діють з моменту народження нашої планети. Їх результат виявлявся не тільки в повільно змінюються фізико-географічних обстановках, а й у регіональних та глобальних природних катастрофах. До швидко мінливих параметрами середовища проживання рослинне і тваринне царства не в змозі були пристосуватися. Наступали епохи масових вимирань. Причому ці вимирання охоплювали не тільки окремі спільноти, види і роди, а й цілі родини. Рубежі найбільших масових вимирань були використані в геології в якості головних реперів періодизації геологічних подій і геохронологічних кордонів. Такими є кордони між епохами (ератеми), періодами (системами), епохами (відділами) і століттями (ярусами) єдиної геохронологической шкали.

Вся геологічна історія нашої планети – це нескінченна зміна фізико-географічних умов, різних за масштабами і часом прояву катастроф, череда об’єднання та роз’єднання материків і мікроконтінентов, народження та зникнення океанів, окраїнних і епіконтінентальних морів, трансгресії і регресій, виникнення і розмиву гірських хребтів і масивів, появи, розселення і вимирання організмів, а отже, безперервна в часі зміна екологічних умов. Їх реконструкцією та аналізом розвитку займається спеціальне геоекологічне напрямок – історична геоекологія.

Після появи людини масштабність геологічних процесів залишалася в тих же параметрах, що і в геологічному минулому. Але до існуючих геологічним факторам людина змушена була пристосуватися, володіючи не тільки величезними можливостями біологічної пристосовності, а й повною свободою для міграції і вибору оптимального місця проживання. Людина поступово розселився по всій планеті, за винятком її полярних областей і високогір’я. І це було самим унікальним явищем серед органічного світу, так як ареал розселення жодної живої істоти не міг зрівнятися з глобальним розселенням людини.

З часом відбулася концентрація людей в міських поселеннях і виникли міські агломерації. Але від цього взаємодія людини з середовищем існування не тільки не знизилася, але ще більше зросла, так як все необхідне для своєї життєдіяльності, в тому числі і матеріальні блага, людина отримувала від природи. Наприкінці первіснообщинного і під час рабовласницького ладу стали з’являтися перші симптоми екологічних криз і серед них – опустелювання Північної Африки, тривалі посухи в межиріччі Тигру і Євфрату, де розташовувалися перші землеробські цивілізації. Філософи Стародавньої Греції і Китаю закликали жити в повній згоді з природою, не порушувати природних законів і вказували на необхідність вироблення основних екологічних принципів. Але гармонійна життя того періоду нерідко порушувалася катастрофічними процесами як природного характеру (землетруси, виверження вулканів, повені, цунамі і т. д.), так і спровокованими господарською діяльністю людей (повені і опустелювання через інтенсивну іригації і меліорації, виникнення снігових лавин, прискорення гравітаційних процесів).

Природні, або екологічні, умови життя змінювалися і під прямим впливом людини, наприклад війни як між окремими племенами, так і найбільші завойовницькі війни давнину, і серед них в першу чергу треба відзначити завоювання Олександра Македонського. Подібні війни не тільки несли спустошення внаслідок бойових дій, а й цілеспрямовано погіршували середовище проживання противника. Спеціально влаштовувалися повені, мінялися напрямки річок, створювалися сприятливі обстановки для розвитку снігових лавин, обвалів і осипів і т. д.

Великої шкоди навколишньому середовищу наносили ненавмисні господарські дії людей. Ще близько 5 тисяч років тому в результаті діяльності скотарських племен виникла пустеля Сахара. Незадовго до цього в Північній Африці розташовувалися савани і окремі лісові масиви, текли річки і знаходилися озера. Про це свідчить культура Тассили Аджер. У центрі сучасної пустелі Сахари, в Алжирі, офіцером французьких колоніальних військ була виявлена наскельна живопис. Древній художник зобразив жанрові сценки з життя племені, а також намалював тварин, які мешкали тільки на берегах озер і в широких заплавах повноводних річок. У процесі археологічних розкопок були знайдені рибальські гачки і снасті, велика кількість риб’ячих кісток, предмети начиння. Все це свідчило про те, що племена мешкали поблизу озер і повноводних річок і крім полювання займалися рибним ловом. Ці території, нині практично абсолютно позбавлені води і рослинності, в той далекий час не тільки були заселені, а й мали зовсім інші ландшафти, які могли бути змінені дією скотарських племен, що прийшли на зміну мисливським і збиральної племенам.

Скотарські племена випалювали саванні гаї та ліси, а худобу витоптували оголені простору. Періодично кочуючи і освоюючи нові ділянки, племена оголили величезні території. Все це призвело до того, що ландшафти Північної Африки, що розташовувалися в області панування змінно-вологого клімату і знаходилися в динамічній рівновазі з існуючими кліматичними умовами, зусиллями первісних людей були змінені. Оголення великих просторів призвело до того, що рівень грунтових вод різко знизився, посилилася посушливість і стрімко стали розвиватися процеси опустелювання.
До такого ж результату привела антропогенна діяльність і на інших територіях: виникнення пустелі Калахарі і опустелювання місцевості в Месопотамії. Активізація еолових процесів, спровокованих антропогенною діяльністю, викликала поховання пісками багатьох міст, поселень і оазисів Середньої і Передньої Азії.

У середньовіччя екологічні кризи не набули глобального характеру. Занадто слабким був вплив людини на природне середовище. Порушені їм ландшафти встигали знову відродитися. Тільки з початком епохи техногенеза, тобто з кінця XVII і початку XVIII в., вплив людської діяльності на середовище її проживання стає загальним. З цього часу починається розробка екологічної проблематики вченими різних напрямків, виникає екологічна наука, в практику антропогенної діяльності впроваджуються основні принципи і положення екології.
Протягом XX в. дослідження екологічної спрямованості стали широко проводитися в різних галузях геологічної, географічної та грунтознавчих наук. З’явилися нові терміни: «навколишнє середовище», «геологічна середовище», «екологія географічної оболонки», «геоекологія», «екогеологія», «екогеографія». Це був час цілеспрямованих досліджень екологічного характеру і свідомого пошуку термінів для нової галузі знань про взаємодію геосфер Землі і антропогенному впливі на середовище проживання людини.

Посилання на основну публікацію