Війна 1812 року в США

Під дією войовничих настроїв, що охопили всі штати, 1 червня 1812 президент Медісон зробив заяву, в якій звинувачував Британську імперію у ворожих нападах на суші і на морі. І хоча 16 червня того ж року Британія скасувала комерційні санкції, сталося це надто пізно. Вісімнадцятого червня Конгрес встиг оголосити війну. Що характерно, суперечка з приводу прав нейтральної сторони – який, власне, і спровокував посилення ситуації – влаштувався буквально напередодні військового конфлікту. У цьому полягала одна з численних глузувань війни 1812 року.
Другий парадокс полягав у тому, що адміністрація, настільки войовничо налаштована, виявилася напрочуд погано підготовленою до війни. Не бажаючи утримувати велику регулярну армію, республіканці скоротили її чисельність до 7 тис. Солдатів і всього 20 військових судів – цими крихтами належало оборонятися від перевершує за силою супротивника. А налякана розмовами про концентрацію коштів партія допустила не менше серйозну помилку: закрила національний банк США і залишила держава без центрального фінансової установи. Прихильники Джефферсона пішли на поводу у своїх опонентів, що звинувачували уряд в надмірних доходи, і в результаті виявилися нездатними фінансувати розпочату війну. Як відомо, у країни на той момент не залишилося ніяких внутрішніх податків; Конгрес перешкоджав підвищення податків, яке могло б покрити військові витрати, а митні надходження впали, оскільки війна внесла свої корективи в обсяги торгівлі. Доводилося воювати в кредит, в результаті партія, настільки люто заперечувала концепцію державного боргу, виявилася по вуха в боргах – і все для того, щоб оплатити другу війну за республіканську незалежність.
Третій несподіваний поворот був пов’язаний зі стратегією розгорталися військових дій: хоча початок війни спровокували утиски американців на морі, проте почалася вона на суші. Певна логіка в цьому була. Оскільки військовий флот Сполучених Штатів сильно поступався британському, то рішення заманити противника на сушу виглядало цілком розумним, тим більше що таким чином виникала можливість задовольнити територіальні претензії «військових яструбів». Ось так і вийшло, що військова кампанія почалася в Канаді. Лідери янкі планували нанести удари по трьох напрямках. Два удари провалилися, а до третього і зовсім справа не дійшла. Проти всіх очікувань свою найбільшу перемогу (принаймні, в початковій фазі війни) американці здобули саме в морській битві, що відбувся в1813 році на озері Ері. Ця битва не тільки принесла лаври переможця капітану Оліверу Перрі, але і продемонструвала всьому світу гідності «Старенькі Залізні Бока» – фрегата «Констітьюшн», яким він командував.
Четвертий парадокс полягав у тому, що військовий конфлікт, що мав на меті відстояти незалежність Америки, став єдиною в історії республіки війною, в ході якої серйозно постраждала національна столиця. Друга фаза війни почалася в 1814 році з британського настання по трьох напрямках. Перший наступ на Нью-Йорк закінчилося невдачею. Зате другий, що відбулося в серпні 1814 року в Чесапікській затоці, закінчилося трагічно для американської столиці: британські війська захопили Вашингтон, спалили Капітолій, Білий дім та інші громадські будівлі. Потім англійці рушили на північ, у бік Балтімора. Артилерійський обстріл міста надихнув Френсіса Скотта Кі на створення натхненно-патріотичних віршів під назвою «Зоряно-смугастий прапор», пізніше стали національним гімном республіки.
І, нарешті, останній удар британців був спрямований проти Нового Орлеана. Під час цієї військової кампанії відбулася подія, яке слід розцінювати як своєрідну глум долі. Саме про це ми хотіли б розповісти по-п’яте, розмірковуючи про дивацтва цієї війни. Так уже сталося, що найвидатнішу військову перемогу американці здобули вже після закінчення війни. Восьмого січня 1815 американська армія під командуванням Ендрю Джексона зустрілася на вулицях Нового Орлеана з британськими військами сера Едварда Пекінгема. Зустрілася і здобула переконливу перемогу; причому вважається, що американці втратили всього 60 чоловік убитими і пораненими, в той час як втрати англійців склали 2 тис. чоловік. Джексон насолоджувався своїм тріумфом і не знав, що незадовго до того відбулося куди більш важлива подія. Проходили в місті Гент переговори завершилися підписанням мирного договору, що поклав край англо-американській війні. І сталося це в самий переддень Різдва 1814 – за два тижні до перемоги в Новому Орлеані.
Сам по собі Гентський договір можна віднести до чергового, шостого за рахунком, парадоксу цієї війни. Справа в тому, що названий договір нічого не залагоджував. Він просто відновлював довоєнний положення, обійшовши стороною всі розбіжності, що стосувалися територіальних домагань, насильницької мобілізації американських моряків і компенсації збитку. Проте сам факт підписання договору укупі з перемогою Джексона багато значив для американської громадської думки. Обидві події стали доказом сили республіки, яка зуміла зупинити наступ монархізму.

Посилання на основну публікацію