Відродження жіночих рухів в США

Контраст між зовнішнім спокоєм і прихованим невдоволенням, який виявила боротьба національних меншин, мав пряме відношення також і до більшості американського суспільства. У 1963 році вийшла в світ зухвала і навіть провокаційна за своїм змістом книга Бетті Фріден «Таємниця жіночності». У ній автор зачіпала проблему, яку багато американців не тільки не бачили, але і відмовлялися обговорювати. У чому ж полягала ця проблема, «яка не має назви»? Фріден з гіркотою зазначала, що в післявоєнній культурі міцно вкоренилася думка, ніби дім і сім’я складають головне (якщо не єдине) призначення жінки. Сучасним моралістам немає діла до страждань жінок, які відчувають себе стисненими цими рамками. Вони ніби й не знають, що частка жінок у загальній кількості працюючих американців неухильно зростає. І благополучно забули, що в довоєнному суспільстві поряд з образом клопіткої домогосподарки існував і інший ідеал жінки – вільної, незалежної, у всьому покладатися на саму себе. Сьогодні ж нам постійно твердять, що жінка може «реалізувати себе лише через сексуальну пасивність, визнання чоловічого панування і всепоглинаючу материнську любов». Однак Фріден не згодна з такою позицією. Вона доводила, що існує глибоке протиріччя «між реальністю нашого існування і тим чином, яким ми намагаємося відповідати». Культура, що обіцяла жінкам повне задоволення потреб, замість того загнала їх у кут і поставила в залежне, безправне становище.
У 1970-х роках Америка стала свідком небувалого розквіту фемінізму, тим більше дивного, що нічого подібного не спостерігалося з кінця XIX століття. Поправка до конституції дарувала жінкам виборчі права. Одну зі своїх завдань жіночий рух бачило в тому, щоб відкрити дискусію, дати можливість американкам поговорити про своє життя і визначити ту саму проблему «без імені». «Підйом свідомості», який досягається через діяльність громадських груп, проведення мітингів, публікація робіт – така була мета руху, визначала його стратегію. Другим елементом реформаційної діяльності було створення жіночих організацій. Найважливіша з них – Національна організація жінок – була сформована в 1966 році з метою забезпечити жінкам «повноцінну участь у житті американського суспільства. НІЖ домагалася для жінок привілеїв і обов’язків, які мали на увазі рівноправне партнерство з чоловіками. Третій напрямок роботи включало організацію масових заходів, будь то кампанії протесту в пресі або ж ювілейні вшанування прийнятої в Сенека-Фоллс «Декларації почуттів». Політичний активізм, що становив четвертий напрям жіночого руху, підтримувався через діяльність таких організацій, як Національне жіноче політичне зібрання. Завдяки його зусиллям десятки жінок посіли виборні посади в палаті представників, сенаті та уряді. Не менш важливою була законотворча діяльність жіночих груп. В результаті було прийнято низку законів – федеральних і законів штатів, – спрямованих на досягнення рівності в оплаті праці, при кредитуванні, працевлаштуванні та отриманні освіти.
На початку 1970-х років виник ряд конфліктів, безпосередньо пов’язаних з феміністським рухом. У 1972 році Конгрес прийняв Поправку про рівні права, яка забороняла «відмова в рівності прав або обмеження рівності прав за законом на підставі статевої ознаки». Тридцять з гаком штатів схвалили пропозицію, але цього виявилося недостатньо. Поправка так і не стала законом, оскільки не набрала 75-процентного більшості, необхідної для її ратифікації. У 1973 році Верховний суд США ухвалив рішення, що закріплює право жінок на дітонародження і право на приватне життя. А розгляд справи «Роу проти Вейда» призвело до легалізації абортів протягом перших трьох місяців вагітності. Це рішення викликало гучне радість у лавах феміністок і суворий осуд з боку консервативних релігійних і політичних кіл. Їх представники засуджували не тільки «узаконені вбивства немовлят», а й інші соціальні та юридичні реформи, прийняті з ініціативи жіночого руху. Тим часом усередині самого руху намітився розкол. З нього виділилися радикально налаштовані групи, які оголосили себе борцями за «права жінок» і зосередили увагу на використанні юридичних каналів для перетворення суспільства і «розкріпачення американок». Такі організації, як НІЖ, докладали багато зусиль для консолідації жінок, об’єднаних лише приналежністю до жіночої статі, зате розділених безліччю расових і класових забобонів.

Посилання на основну публікацію