Відносини Китаю з США

Не викликає сумнівів, що розвиток відносин КНР і США буде багато в чому впливати на становлення системи безпеки в АТР, Центральної Азії і нового світового порядку в цілому.

Відносини КНР з США зазнали серйозну еволюцію. У 50-60-х роках минулого століття відносини КНР – США характеризувалися ворожістю. Після Корейської війни, коли фактично мали місце зіткнення збройних сил США і КНР, Вашингтон взяв курс на стримування «китайської загрози», використовуючи такі інструменти, як торгове ембарго, обмеження на переміщення людей. Також США безперервно вели курс на створення навколо Китаю цілої мережі двосторонніх і багатосторонніх механізмів в області безпеки: в 1951 році був укладений договір про колективну оборону з Австралією, Новою Зеландією і Філіппінами; в 1953 році – з Республікою Корея (Південна Корея); в 1954 році – з Японією і Тайванем; в тому ж році – з Австралією, Францією, Новою Зеландією, Пакистаном, Філіппінами, Таїландом і Великобританією (Організація договору Південно-Східної Азії – СЕАТО). Особливу увагу заслуговує Тайвань, так як тайванський питання було і залишається подразником розвитку американо-китайських відносин, незважаючи на денонсацію договору про взаємну оборону в 1979 році В’єтнамська війна, в якій КНР і США підтримували воюючі сторони, також стала фактором погіршення відносин.

Проте наступали періоди поліпшення американо-китайських відносин. Знаковим було заяву прем’єра Чжоу Еньлая в 1955 році про те, що Китай не хоче війни з американським народом, за чим послідував період потепління у відносинах.

У 1970-х роках відбулася зовнішньополітична переорієнтація Китаю. Після введення військ СРСР до Чехословаччини в 1968 році і наступних прикордонних сутичок з озброєними силами СРСР в 1969 році в якості основної загрози Китай став сприймати СРСР. США почали розігрувати «китайську карту», ​​результатами чого стали «пінг-понговий дипломатія», візит держсекретаря США Г. Кіссінджера в КНР в 1971 році, а також візит президента США Р. Ніксона в 1972 році. Підписана за результатами зустрічі Шанхайське комюніке символізувало якісно новий етап розвитку відносин США – КНР. У 1971 році Китай був прийнятий в члени ООН, що багато в чому було результатом поліпшення відносин з США.

В результаті прийнятої Китаєм програми з економічної і технологічної модернізації, торговельні зв’язки з Заходом стали розвиватися прискореними темпами, що не могло не позначитися позитивно на відносинах з США.

1 грудня 1979 були остаточно встановлені дипломатичні відносини між КНР і США в повному обсязі; Вашингтон визнав, що уряд КНР є єдино законним, а Тайвань є невід’ємною частиною території КНР.

У 1980-х роках відносини з США дещо охолонули, що було пов’язано з прийнятим Конгресом США в 1979 році, законом про відносини з Тайванем, що припускав подальше підтримування відносин з Тайбеєм на неофіційному рівні. Китай вимагав, щоб США припинили поставки озброєння Тайваню. Відповідно до прийнятого в 1982 році спільному комюніке, Вашингтон зобов’язався не збільшувати обсяги поставок і не поставляти найсучасніші озброєння Тайваню. Пекін в свою чергу підтвердив свій курс на мирне приєднання Тайваню.

Відносини Китаю з США та іншими західними країнами в черговий раз похитнулися в кінці 80-х років минулого століття, коли США ввели ембарго на продаж військового обладнання і скоротили міжурядові контакти після подій на площі Тяньаньмень.

Загалом, незважаючи на значні труднощі, відносини Китаю і США розвивалися хоч і повільними темпами, але поступально. До кінця 1980-х років Китай зайняв 16-е місце серед найбільших торговельних партнерів США, а ГІТА – 3-е місце для Китаю. У середині 1990-х років конгрес США присвоїв Китаю статус найбільшого сприяння в торгівлі, сприяючи тим самим швидкому розвитку китайського експорту.

Проте, не дивлячись на загальне конструктивне русло розвитку двосторонніх відносин, є фундаментальні розбіжності з таким стратегічним питанням, як вихід США з Договору по ПРО, їх прагнення відбудувати систему НПРО і вплив цього на здатність ядерного стримування Китаю; становлення нового світового порядку і баланс сил, використання сили і так далі. Концепція безпеки КНР передбачає створення в регіоні структури відносин, альтернативної американському лідерству, військових союзів і західному присутності. Практично не викликає ніякого сумніву, що Пекін стурбований присутністю США в Центральній Азії (військова база антитерористичної коаліції імені Гансі, розташована в Бішкеку, знаходиться приблизно в 340 км від західного кордону Китаю), також його дратує потужна система військових союзів і присутність США в АТР, що істотно ускладнює прагнення КНР з набуття лідируючої ролі в регіоні. Що стосується США, то офіційний Вашингтон, беручи до уваги зростаючий потенціал Китаю, вважає недопущення ворожого домінування в районі Північно-Східної та Восто

Посилання на основну публікацію