Відкрита економіка

В останні десятиліття в економіко-географічний побут увійшло важливе нове поняття про відкриту економіці, в самій загальній формі означає підвищення ролі світогосподарських зв’язків у розвитку національних економік окремих країн.

Дійсно, в епоху НТР і поглиблення міжнародного географічного розподілу праці зростання відкритості національної економіки, або, інакше, ступеня її залученості у світову економіку, в світогосподарські зв’язки стає такою ж об’єктивною закономірністю, як неухильне підвищення рівня виробництва. Міжнародні інтеграційні угруповання, регіональні та галузеві економічні союзи також сприяють тому, що все більше число країн відходить від політики опори тільки на власні сили, прагнучи інтегруватися у світове господарство. У цьому сенсі відкриту економіку можна розглядати як свого роду антипод політиці автаркії, економічного самозабезпечення, опори насамперед на власні сили. Відкрита економіка передбачає, з одного боку, високий експортний господарства, а з іншого – доступність внутрішнього ринку для притоку іноземних капіталів, товарів, технологій, робочої сили, потоків інформації, використання різних форм спільного підприємництва при збереженні цілісності національного народногосподарського комплексу. Лише в цьому випадку вона може сприяти спеціалізації і кооперування виробництва, застосування світового досвіду та загального підвищення ефективності виробництва і добробуту людей. Країн з відкритою економікою в світі стає все більше, а країн із закритою економікою – все менше. Хоча при цьому потрібно мати на увазі, що обидва ці поняття відносні, оскільки країн з повністю відкритою або повністю закритою економікою в світі немає або майже немає.
Безсумнівний інтерес представляє і питання про ступінь відкритості національних економік, яка залежить від декількох факторів, у тому числі і географічного характеру.

По-перше, це абсолютні масштаби виробництва і споживання, що визначають місткість внутрішнього ринку. По відношенню до досить розвиненим країнам загальна закономірність при цьому простежується цілком чітко: відкритість національної економіки, як правило, тим більше, чим менше економічний потенціал країни. Розвинені країни з дуже великим економічним потенціалом і дуже ємним внутрішнім ринком зазвичай менше залежать від зовнішньоекономічних зв’язків, ніж невеликі країни. На цю обставину вже давно звернув увагу М. М. Баранський, що прийшов до висновку про те, що ступінь залученості країни в міжнародний торговий оборот обернено пропорційна її величині. Втім, в сучасну епоху такий зворотний пропорційність навряд чи залишається абсолютним правилом.

По-друге, це ступінь забезпеченості країни власними природними ресурсами. Ясно, що розвинені країни, недостатньо забезпечені природними – передусім мінеральними – ресурсами, будуть мати більш відкриту економіку; досить порівняти США і Японію.
По-третє, це галузева структура господарства. Доведено, що розвинена країна з переважанням базових галузей промисловості (енергетика, металургія тощо), як правило, має менш відкриту економіку, ніж країна, що орієнтується на сучасні наукомісткі галузі, пов’язані з міжнародними спеціалізацією і кооперацією.
По-четверте, це особливості економіко-географічного положення тієї чи іншої країни (а певною мірою – і її геополітичного становища). Як приклад найвищої сприятливості ЕГП можна привести європейські країни – члени ЄС.

По-п’яте, це державна політика, яка може активно сприяти розвитку відкритої економіки (як у країнах ЄС, НАФТА, АСЕАН та інших інтеграційних угруповань) або, навпаки, перешкоджати її формуванню (як це було, наприклад, свого часу в СРСР, Китаї і деяких інших соціалістичних країнах).
Для розуміння й оцінки відкритості економіки дуже важливим є також питання про її показниках (індикаторах). Їх поділяють на абсолютні і відносні. До числа абсолютних показників відносяться: зовнішньоторговельний оборот, експорт та імпорт з розрахунку на душу населення, а до числа відносних – зовнішньоторговельна, імпортна та експортна квоти. Всі ці показники в якійсь мірі доповнюють один одного.

Гідність абсолютних показників полягає в тому, що вони можуть бути розраховані в дуже широкому діапазоні: для світу в цілому, для окремих регіонів, країн, галузей і навіть підприємств. З позицій географії світового господарства найбільший інтерес представляють, природно, показники по світу, але також – по регіонах і країнах.

Відносно зовнішньоторговельного обороту на душу населення обмежимося найбільш загальними даними. У 2005 р. цей показник для всього світу вже наблизився до 3000 дол У тому числі в економічно розвинених країнах він становив 10300 дол, в що розвиваються – 1600 і в країнах з перехідною економікою – 1750 дол Ці дані вже самі по собі свідчать про тому, що економічно розвинені країни Заходу мають найбільш відкритою економікою.
Ще більш репрезентативним індикатором ступеня відкритості можуть служити дані про експорт країни з розрахунку на душу населення (табл. 157).

Посилання на основну публікацію