Видатні географічні дослідження, відкриття та подорожі

З історії відкриття та освоєння материків

Африка є частиною Старого Світу, яка відома за кілька тисячоліть до нашої ери. У IV-III тисячоліттях до н. е. в Африці виникла цивілізація Стародавнього Єгипту, яка зробила великий вплив на розвиток народів:

  • Північної Африки;
  • Сахари;
  • Південно-Західної Азії.

На початку нашої ери державні утворення склалися в багатьох районах материка.

У XV ст. португальські та іспанські мореплавці плавали уздовж берегів Африки у пошуках морського шляху до Індії. Довгий час дослідникам були недоступні внутрішні райони Африки. У XIX ст. великий внесок у дослідження материка вніс англійський учений Давид Лівінгстон. Він досліджував витоки Нілу і відкрив озеро Вікторія. Дослідженням природи Східної та Центральної Африки займався вчений В. В. Юнкер в 1876-1886 рр..

На початку XIX ст. почалася європейська колонізація материка.

До XX ст. майже вся територія Африки опинилася під колоніальним гнітом. 1960 р. в історії боротьби колоніальних народів Землі був названий «роком Африки»: 17 африканських країн отримали політичну незалежність. Утворилися республіки: Сенегал, Малі, Нігер, Чад, Конго, Габон та ін. У 1970-ті роки була надана політична свобода великим колоніям Португалії – Анголі та Мозамбіку. Сьогодні в Африці практично не залишилося колоній.

Південна Америка

Право відкриття островів Вест-Індії і Південної Америки належить Генуї Христофору Колумбу, який у жовтні 1492 привів ескадру іспанських кораблів до берегів Центральної Америки. Однак Колумб вважав ці землі Азією і місцевих жителів назвав індіанцями. Його помилку виправив Амеріго Веспуччі, який теж був родом з Італії. З торгових справ він здійснив кілька походів до берегів Америки (1499-1502 рр.). І першим зробив висновок про те, що земля, відкрита Колумбом, зовсім не Азія, а невідома раніше велика суша – Новий Світ. Амеріго Веспуччі описав природу і населення нових територій. У 1506 р. в географічному атласі, виданому у Франції, ця територія була названа «Земля Америго».

Одними з перших дослідників природи Південної Америки були німецький мандрівник А. Гумбольдт і французький ботанік Е. Бонплан. Вони обґрунтували ідею висотної поясності Анд, описали природу холодної течії біля західних берегів, геологічна будова окремих територій материка.

Серед дослідників Південної Америки – учений М. І. Вавілов, який під час своєї експедиції 1932-1933 рр. встановив географічні центри стародавніх вогнищ землеробства в Андах і походження ряду культурних рослин, у тому числі і картоплі.
Північна Америка, так само як і Південна, відноситься до Нового Світу, відкритого Христофором Колумбом. Першими європейцями, які досягли Північної Америки ще в XII ст., були вікінги, але вони не залишили постійних поселень, і їх відкриття не були відомі в Старому Світі. Іспанці прийшли на 500 років пізніше, розміщуючись переважно в південних частинах материка. Слідом за ними пішли експедиції інших європейських країн. Серед них експедиція Джона Кабота, що відкрила острів Ньюфаундленд і узбережжя півострова Лабрадор. Іменами дослідників природи материка названо багато географічних об’єктів Північної Америки.

У дослідженні материка брали участь різні експедиції. Північно-західні береги вперше були обстежені експедицією І. Федорова і М. Гвоздьова. Вітус Берінг і Олексій Чириков на двох судах вивчили значну частину узбережжя Аляски і Алеутські острови. Дослідники будували поселення на Алясці і вели промисел хутрового звіра, золота. Іменами російських дослідників названі:

  • острів Чирикова;
  • протока Шелехова;
  • Берингова протока та ін.

Австралія

Довгий час європейці зображували на картах невідому Південну Землю, сумніваючись у її існуванні. Лише в епоху Великих географічних відкриттів почалося дослідження територій, що лежать далеко на південь від екватора. Голландець Абель Тасман в 1643 р. обігнув Австралію з заходу, довівши, що Австралія – самостійний материк, а не частина невідомого південного материка, як вважали раніше. Дослідження східного узбережжя Австралії належить відомому англійському мореплавцеві Джеймсу Куку. Він також досліджував деякі острови Океанії.

З кінця XVIII ст. починається освоєння Австралії європейцями, яких залучали сюди хороші пасовища, придатні для розведення худоби. А коли в Австралії були відкриті багатющі родовища золота, сюди хлинув потік «шукачів пригод», і Англія оголосила весь материк своєю колонією.

Антарктида була відкрита мандрівниками Фадеєм Беллінсгаузеном і Михайлом Лазарєвим 28 січня 1820 року під час першої російської антарктичної експедиції на карту були нанесені деякі ділянки берегів материка, острів Петра I та ін. Першим досяг Південного полюса норвежець Руал Амундсен 24 грудня 1911 р. Трохи пізніше Південного полюса досягли англійці під керівництвом Роберта Скотта.

Систематичне вивчення материка почалося в 1950-і роки. Постійного населення в Антарктиді немає і вона не належить жодній державі. 16 країн, у тому числі і Україна, заснували тут наукові станції, де ведеться дослідження природи материка.

Аерометеорологічні станції «Молодіжна» і «Схід» займаються вивченням найсуворішої – східної – частини материка. У 1959 р. за ініціативою СРСР був підписаний Міжнародний договір про Антарктиду, що забороняє на ній випробування будь-яких видів зброї і створив базу для успішної співпраці вчених різних країн. Проте деякі країни намагалися почати розробляти родовища корисних копалин. З 1991 р. внесено пропозицію заборонити розробку родовищ, так як порушення крихкої екосистеми на материку призведе до незворотних наслідків.

Євразія є материком, на якому складалися і довгий час панували найдавніші цивілізації Стародавньої Індії, Стародавнього Китаю, Стародавньої Вавилонії, Стародавньої Греції, Стародавнього Риму. І європейські, і азіатські дослідники і мандрівники активно пізнавали територію материка. Одними з перших були фінікійці, які у II ст. до н. е. досліджували берега Середземного моря, потім древні греки завершили відкриття Південної Європи.

А в часи панування римлян, що завоювали південне узбережжя Середземного моря, з’явилася назва третьої частини світу – Африка.

Виключним періодом в історії розвитку цивілізації стала епоха Великих географічних відкриттів. Саме в цей час були вчинені найважливіші географічні відкриття: знамениту подорож португальського мореплавця Васко да Гами в Індію, а також кругосвітнє плавання Фернана Магеллана, який, перепливши Тихий океан, підійшов до островів Індонезії, і багато інших подорожей. Довгий час мало дослідженими залишалися внутрішні райони Євразії. Природа Центральної Азії, Сибіру і Далекого Сходу довгий час залишалася загадкою для європейських географів.

Посилання на основну публікацію