1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Вчення про літосферні плити

Вчення про літосферні плити

Останнім часом серед вчених широко поширилося припущення про те, що земна кора складається з величезних і твердих плит. Згідно з цим припущенням, материки разом з прилеглими територіями складають великі плити. Наприклад, в Євразійську плиту входять разом з материком північний схід Атлантичного океану і велика частина Північного Льодовитого океану. Африканська плита охоплює ділянки біля Індійського і Атлантичного океанів. Лише Тихоокеанська плита і плита Наска розташовані під Тихим океаном (рис. 35). Отже, плита літосфери – це великий блок земної кори.

Плити літосфери повільно переміщаються по верхньому шару мантії відносно один одного. Вимірювальні роботи зі супутників Землі показали, що плити щорічно зміщуються на 2-5 см. На перший погляд здається, що це небагато. Однак, якщо цю величину помножити на 10, 20, 100 років, то виходить не так вже й мало. А якщо це підрахувати щодо історії Землі, то що вийде? Подумайте самі.

В одних місцях плити розсуваються, а в інших зближуються. Сили, що викликають рух плит, виникають при переміщенні речовини у верхній частині мантії. Потужні висхідні потоки цієї речовини розривають земну кору, утворюючи в ній глибинні розломи.

В результаті розлому частини земної кори зміщуються в різні боки від нього, і тут утворюються виступи. Їх називають серединно-океанічними хребтами. До таких хребтах відноситься Серединно-атлантичний хребет в Атлантичному океані, Центрально-Індійський в Індійському і ін. Підводні хребти мають висоту 2000-3000 м, а довжина досягає декількох тисяч кілометрів.

Серединно-океанічні хребти розсічені в середині ущелинами – океанічними рифами. Їх ширина у верхній частині становить кілька десятків кілометрів, в нижній – кілька кілометрів. Зазвичай на дні западин розташовуються вулкани і гарячі джерела.

Вирвалася з розлому магма нарощує краю плит.

У місцях зіткнення плит океанічна кора, що складається з магматичних важких порід, занурюється під материкову кору, що складається з легких осадових порід (рис. 36).

У тому місці, де плити опускаються, утворюються глибокі океанічні западини -желоба, уздовж кордонів яких витягуються дугоподібні ланцюга островів (наприклад, Курильський жолоб з ланцюгом Курильських островів між Євразійської і Тихоокеанської плитами) або утворюються потужні гірські хребти (наприклад, гори Анди між плитою Наска і Південно-Американської плитою). У утворилися глибоких западинах накопичуються осадові гірські породи. При триваючому стисканні вони утворюють складки, виникають розломи, піднімаються гори, ланцюжки островів приєднуються до материків.

Горотворення можливо і в місцях зіткнення материкових плит. Наприклад, на місці зіткнення Євразійської і Індо-Австралійської плит утворилися найвищі на земній кулі гори – Гімалаї. Освіта Уральських гір в середній частині Євразії також обумовлено зіткненням окремих плит.

Плити земної кори переміщаються не тільки в горизонтальному напрямку, а й вгору-вниз. У зв’язку з цим раніше утворилися гори стають вище, а окремі частини материків опускаються (тонуть).

ПОДІЛИТИСЯ: