Управління як складова частина НТР

У міру розгортання НТР, розширення і ускладнення виробництва та невиробничої сфери все більш важливу роль у підвищенні їх ефективності починає грати управління. З свого роду мистецтва, ще недавно грунтується на досвіді та інтуїції, управління в наші дні перетворилося на науку. Науку про управління, про загальні закони одержання, зберігання, передачі й переробки інформації називають кібернетикою. Цей термін походить від грецьких слів, що означають у перекладі «керманич», «керманич». Він зустрічається в працях давньогрецьких філософів. Однак нове народження його фактично відбулося в 1948 р., коли вийшла у світ книга американського вченого Норберта Вінера «Кібернетика».
У наші дні, особливо в умовах ринкової економіки, роль управління набагато виросла. До його функцій відносять: прогнозування і планування; прийняття рішень; організацію робіт; координацію і регулювання; мотивацію і стимулювання; контроль, облік і аналіз. Ці функції стосуються управління як окремим підприємством, так і цілими фірмами та концернами. Удосконалення управління надають настільки велике значення, що американські корпорації щорічно інвестують приблизно 100 млрд дол на навчання та перенавчання свого персоналу. Завдання полягає в тому, щоб навчити менеджерів користуватися новими підходами і технологіями, домагатися посилення контролю за якістю продукції, впроваджувати передові інформаційні системи, тобто максимально пристосовуватися до мінливих умов ринку.
Для позначення управління часто вживають англійське слово «менеджмент», що стало міжнародним терміном. Воно походить від латинського слова manus (рука) і спочатку відносилося до вміння управляти кіньми. Пізніше вона перейшла у сферу різних видів людської діяльності, і їм стали позначати ту область цієї діяльності, яка включає управління людьми та організаціями. Від слова «менеджмент» походить і широко увійшло в побут слово «менеджер» – керуючий. Останнім часом в науковий ужиток стало входити поняття про міжнародний менеджменті.
Одним з яскравих прикладів управління (менеджменту) може служити маркетинг, концепцію якого стали розробляти на Заході ще в 1950-і рр.. У широкому розумінні маркетинг – це соціально-управлінський процес, в ході якого окремі люди та групи людей шляхом створення продуктів і їх обміну отримують те, чого вони потребують. У більш конкретному розумінні маркетинг – це система організації виробництва і збуту продукції, спрямована на отримання максимального прибутку шляхом задоволення потреб покупця. Спочатку маркетинг був із продажем фізичних продуктів (споживчих товарів, продукції виробничого призначення). Але потім його стали використовувати стосовно до всього, що може бути продано на ринку. Тому говорять про маркетинг послуг, організацій, окремих особистостей, місць і навіть ідей.
Завдяки діяльності ТНК управління підприємствами та організаціями придбало деякі загальні, навіть глобальні риси. І це цілком природно, оскільки головна мета менеджменту – підвищення управлінської ефективності і в кінцевому рахунку прибутку. Поряд з цим методи управління в різних країнах і регіонах можуть (і повинні) мати свої відмінності.
Останнім часом в нашій економічній та географічній літературі з’явилися перші роботи, присвячені цій проблематиці. Одні автори виділяють чотири типи менеджменту: 1) англо-американський (англо-саксонський) тип, характерний для США, Великобританії, Ірландії, Канади, Австралії, Нової Зеландії і ПАР; 2) центральноєвропейський тип; 3) італо-французький тип; 4) японський тип. Інші пропонують розрізняти шість типів: 1) європейський; 2) англо-американський; 3) східний; 4) латиноамериканський; 5) країн Південно-Східної Азії; 6) японський.
Друга складова частина управління – інформатика. Так називається галузь науки, що вивчає структуру і загальні властивості інформації, а також питання, пов’язані з її збиранням, зберіганням, поповненням, переробкою, перетворенням, поширенням і використанням у різних сферах діяльності. В основі її лежить теорія інформації, що є розділом кібернетики. А до життя вона була викликана інформаційним вибухом, який призвів до швидкого багаторазового збільшення обсягу самої різної інформації. Досить сказати, що, за даними інституту інформації США, нині у світі тільки наукових журналів видається приблизно 30 тис., ачісло публікованих в них щорічно статей перевищує 500 тис.
До початку «кібернетичної революції» існувала тільки паперова інформатика, основним засобом сприйняття якої залишався людський мозок. Звичайно, і вона піддавалася удосконалення. Створювали спеціальні інститути інформації, інформаційні видання. Найбільш яскравим прикладом такого роду міг би служити найбільший в світі Всеросійський інститут наукової і технічної інформації, переробний за рік понад 1,5 млн різних публікацій більш ніж на 60 мовах, які знаходять відображення в річних комплектах реферативних журналів по самим різними науковими напрямами. Але і цього вже недостатньо.
«Кібернетична революція» породила принципово іншу – машинну інформатику, відповідну гигантски зрослим потокам інформації. Вона ж створила абсолютно нові засоби її отримання, накопичення, обробки і передачі, в сукупності утворюють складну інформаційну інфраструктуру. Вона включає АСУ, інформаційні банки даних, автоматизовані інформаційні бази, обчислювальні центри, відеотермінали, копіювальні та фототелеграфні апарати, загальнодержавні інформаційні системи, системи супутникового і швидкісний волоконно-оптичного зв’язку та ін

Природно, що в умовах спостерігається в світі інформаційного вибуху великого значення набуває показник забезпеченості засобами масової інформації (ЗМІ). Розглянемо його за окремими видами ЗМІ, почавши з газетної продукції. (табл. 69)
У країнах з відносно високими доходами цей показник звичайно варіює в межах від 50 до 100 газет на 1000 жителів. А в більш відсталих країнах становить 10-20 газет і менше.
Настільки ж сильно розрізняються розвинені країни по забезпеченості телефонним зв’язком. Всього нині у світі задіяно 1,2 млрд телефонних апаратів. З них майже 360 млн припадає на Європу, 330 млн – на Америку і близько 400 млн – на АТР.
У першу десятку країн за кількістю телефонних апаратів входять Китай (310 млн), США (180 млн), Японія (60 млн), Німеччина (55 млн), Росія (46), Індія (45), Бразилія (43), Великобританія (35 млн), Франція (34 млн), Італія (29 млн). Показник забезпеченості телефонами з розрахунку на 100 жителів у розвинених країн розрізняється мало (40-60), в Росії перевищує 30, але в багатонаселених розвиваються він часто надзвичайно низький (в Індії, Пакистані, Індон

езії – 1). Іноді рівень телефонізації визначають по-іншому, підраховуючи, скільки людей припадає на один телефонний апарат. Рекордсмен тут Швеція (1,5). За нею йдуть Бермуди, Данія, Швейцарія, Фінляндія, Норвегія, Франція, Канада, США (1,5-2).
По забезпеченості радіоприймачами з розрахунку на 100 сімей найбільш високий показник у США (560). У західноєвропейських країнах він коливається в межах від 200 до 250, в Росії становить 100, а в інших країнах СНД – 50-100. Аналогічний показник по забезпеченості телевізорами в США досягає 230, в Японії – 200. Відповідно на один телевізор в США і Японії припадає по 1,5 «статистичних» жителя. За ними йдуть Канада, Франція, Німеччина, Данія, Фінляндія, Чехія, Хорватія (1,5-2), інші країни Європи і країни СНД (у Росії – 2,5). Розвиваються ж країни з’являються в даному переліку тільки на рівні третього і четвертого десятків.
До сказаного можна додати, що нові інформаційні технології позначилися і на книжкової продукції. Багатотомні енциклопедичні видання, включаючи 32-томну «Британіка», все більш витісняються їх електронними версіями на компакт-дисках і (або) в Інтернеті. Поширення отримують і електронні атласи.

Посилання на основну публікацію