Трудові ресурси і робоча сила

Трудові ресурси – це частина населення працездатного віку, а також підлітки та особи пенсійного віку, які зайняті або можуть бути зайняті в суспільному виробництві і сфері обслуговування.

Чисельність трудових ресурсів визначається за формулою:

ТР1 = Нтр1 (Пт + Іт) + (Ат + Ei) (),

де Трi – кількість трудових ресурсів; Нтрi – працездатне населення у працездатному віці; Пш – непрацюючі пенсіонери у працездатному віці; Иш – непрацюючі інваліди 1 і 2 груп у працездатному віці; Ат – працюючі пенсіонери; Ei – працюючі підлітки віком до 16 років; i рік.

У середньому вони становлять 55% від загальної чисельності населення. Питома вага трудових ресурсів у країнах, що розвиваються становить 50-55%, в промислово-розвинених – 61-62%.

В Україні в трудові ресурси включаються вікові групи населення від 16 до 55 (60) років, у багатьох країнах Азії та Африки – від 16 до 50, у Данії, Швеції – від 16 до 67, в Норвегії – від 16 до 70 років.

Діюча частина трудових ресурсів становить робочу силу – економічно активне населення (ЕАН). У ЕАН включаються наймані робітники, самостійні працівники, сезонні і тимчасові працівники, учні, які працюють, слухачі курсів з перепідготовки кваліфікації.

Найбільша кількість зайнятої робочої сили припадає на КНР – приблизно 500 млн чол., За нею йде Індія – більш 400 млн чол., США – 120 млн чол., Індонезія і Бразилія – приблизно по 80 млн чол., Японія – 60 млн чол.

Чим більш економічно розвинені країни, тим вище частка зайнятого (економічно активного) населення по відношенню до всього населення. У промислово розвинених країнах вона дорівнює 45-47%, що розвиваються – 35-37%. Найменшу частку зайнятого населення мають країни Африки та Латинської Америки. Що стосується частки зайнятих серед жіночого населення, то вона відносно висока в соціалістичних і постсоціалістичних країнах (38-41%). У промислово розвинених, а також у країнах, що розвиваються питома вага зайнятої частини жіночого населення – 16-20%.

За даними Міжнародної організації праці (МОП) економічно активне населення становить приблизно 75% трудових ресурсів, у тому числі в розвинених країнах – 80% (45% усього населення), що розвиваються – 70% (42% населення).

Приблизно 60% економічно активного населення світу зайнято в сільському господарстві (рис. 2.3). За їх частці визначається ступінь індустріалізації країн: менше 20% – індустріальні (у Великобританії їх питома вага, наприклад, – 2,3%, та Італії – 16%); 20-40% – індустріально-аграрні; 40-60% – аграрно-індустріальні; більше 60% – аграрні.

Близько 20% економічно активного населення Землі зайнято зараз в промисловості (у Німеччині – 48%, Канаді – 26%), 20% – в інфраструктурі (у США – 54%, Німеччині – 38%).

Робоча сила за своєю професійної підготовленості, кваліфікації, рівню грамотності в якості фактора виробництва нерівноцінні. Це чітко підтвердив відомий вчений В. Леонтьєв, який звернув увагу на те, що одна з найбільш розвинених країн світу – США – у повоєнні роки характеризувалася трудомісткими галузями виробництва (як слаборозвинені трудоізбиточние країни). Парадокс. Цей факт під назвою «парадокс Леонтьєва» і увійшов в економічну науку. «Парадокс» легко освідчився, коли робочу силу розділили за ступенем кваліфікації. У США розвинені галузі виробництва, що вимагають великих витрат кваліфікованої праці. Саме тут зосереджено близько 28% її світового потенціалу, потім слідує Японія (8,7%), Німеччина (6,9%), Франція (6%), Великобританія (5,1%). Всього ж на 6 провідних країн світу припадає понад 50% кваліфікованої робочої сили світу.

Ще більший контраст представляє розподіл наукового персоналу: США – 50%, Японія – 23%, Німеччина – 10%, Великобританія – 8,5%, Франція – 6%. Чи можна після цього дивуватися, що 80-90% лауреатів Нобелівських премій в галузі науки припадає на вчених США? А в епоху науково-технічної революції це основний двигун прогресу.

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.