Товщина земної кори і її зв’язок з рельєфом дна океанів

До останнього часу уявлення про товщину земної кори під дном океанів спиралися на досить рідкісні профілі сейсмічних досліджень глибинної структури.

Деякі дані про можливу товщині кори під дном океанів були отримані В. Ф. Бончковським на підставі вивчення поверхневих хвиль землетрусів.

Р. М. Деменіцька, розробивши новий метод визначення товщини земної кори, заснований на відомих зв’язках її з аномаліями сили тяжіння (в редукції Бузі) і з рельєфом земної поверхні, побудувала схематичні карти розподілу товщини земної кори материків і океанів. Судячи по цих картах, товщини земної кори в океанах такі.

В Атлантичному океані, в межах материкової обмілини, товщина кори варіює від 35 до 25 км. Вона не відрізняється від такої в прилеглих частинах материка, так як материкові структури безпосередньо тривають на шельфі. В області материкового схилу в міру зростання глибини товщина кори зменшується від 25-15 км у верхній частині схилу до 15-10 і навіть менше 10 км – в нижній його частині. Дно улоговин Атлантичного океану характеризується корою невеликої товщини – від 2 до 7 км, але там, де вона складає підводні хребти або плато, потужність її зростає до 15-25 км (Бермудські підводне плато, Телеграфне плато).

Подібну картину ми бачимо і в Арктичному басейні Північного Льодовитого океану з товщиною кори від 15 до 25 км; тільки в його центральних частинах вона менш 10-5 км. У басейні Скандик товщина кори (від 15 до 25 км) відрізняється від типової для океанічних басейнів. На материковому схилі потужність кори змінюється так само, як і в Атлантичному океані. Таку ж аналогію ми бачимо і в корі материкової мілини Північного Льодовитого океану з товщиною кори від 25 до 35 км; вона потовщується в море Лаптєвих, а також в суміжних частинах Карського і Східно-Сибірського морів і далі на хребти Ломоносова. Можливо, що збільшення товщини кори тут пов’язано з поширенням молодих – мезозойських складчастих структур.

В Індійському океані порівняно потужна кора (більше 25 км) в Мозамбікській протоці і частково на схід від Мадагаскару до Сейшельського хребта включно. Серединний хребет Індійського океану по товщині кори не відрізняється від серединного Атлантичного хребта. Щодо малої завтовшки кори відрізняються південна частина Аравійського моря і Бенгальська затока, незважаючи на їх порівняльну молодість.

Деякими особливостями характеризується товщина земної кори в Тихому океані. У Беринговому і Охотському морях товщина кори більше 25 км. Вона має меншу потужність тільки в південній глибоководній частині Берингової моря. У Японському морі потужність різко скорочується (до 10-15 км), в морях Індонезії знову зростає (більше 25 км), залишаючись такою і південніше – до Арафурского моря включно. У західній частині Тихого океану, що безпосередньо прилягає до поясу геосинклінальних Морея, переважають товщини від 7 до 10 км, але в окремих зниженнях океанічного дна вони зменшуються до 5 км, в районах же підводних гір і островів зростають до 10-15 і нерідко до 20 25 км.

У центральній частині Тихого океану – області найбільш глибоководних басейнів, як і в інших океанах, потужність кори найменша – в межах від 2 до 7 км. В окремих зниженнях океанічного дна кора має і меншу товщину. У найбільш піднесених частинах океанічного дна – на серединних підводних хребтах і прилеглих до них просторах потужність кори збільшується до 7-10 км. Такі ж товщини кори властиві східній і південно-східній частинах океану по простяганню Південно-Тихоокеанського і Східно-Тихоокеанського хребтів, а також підводному плато Альбатрос.

Карти товщини земної кори, складені Р. М. Деменіцкой, дають уявлення про сумарної потужності кори. Для з’ясування будови кори потрібно звернутися до даних, отриманих за допомогою сейсмічних досліджень.

Посилання на основну публікацію