1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Територіальна концентрація і деконцентрація виробництва

Територіальна концентрація і деконцентрація виробництва

Територіальна концентрація виробництва – скупчення, зосередження його на обмеженому просторі. Вигоди подібної концентрації полягають у зниженні собівартості продукції, підвищення її рентабельності, можливості якнайшвидшого впровадження науково-технічних досягнень. Територіальна концентрація виробництва, що супроводжується концентрацією населення, робить дуже великий вплив на географічне розділення праці. Про це писав ще на початку XX в. німецький вчений Альфред Вебер у своїй знаменитій книзі «До теорії промислового штандорта». До цих проблем не раз поверталися до своїх роботах такі великі вітчизняні географи і економісти, як М. М. Баранський, М. М. Колосовський, Ю. Г. Саушкін, А.Е.Пробст, А.Т. Хрущов, С.Б. Лавров, Е. Б. Алаєв та ін
Але з плином часу характер і рушійні сили територіальної концентрації змінювалися. Протягом XIX і першої половини XX в. такими силами були передусім виробнича концентрація і комбінування. Виробнича концентрація може бути агрегатної та заводської. Ясно, що чим вона вища (металургійний комбінат потужністю 10-15 млн т на рік, теплова електростанція потужністю 4-5 млн кВт, нафтопереробний завод потужністю 10-20 млн т), тим більше і територіальна концентрація різних взаємопов’язаних виробництв. Те ж відноситься і до внутрішньогалузевої комбінуванню, представленому нафтохімічними, металургійними, целюлозно-паперовими та іншими комбінатами.
З початком НТР рушійні сили територіальної концентрації істотно змінилися. Ними стали, по-перше, спеціалізація, яка забезпечує масове серійне виробництво (наприклад, автомобілів), і, по-друге, такі невиробничі фактори, як вигоди ЕГП, наявність відповідної бази НДДКР, інформації та управління.
Відповідно змінилися і територіальні форми концентрації. Раніше це були промислові пункти, центри, вузли і райони. Зрозуміло, всі вони продовжують відігравати велику роль у формуванні географічного малюнка господарства економічно розвинених, та й багатьох країн, що розвиваються. Особливо це відноситься до старопромисловий районам зарубіжної Європи, країн СНД, Північної Америки. Серед них можна розрізняти столичні, гірничопромислові райони, райони обробної промисловості верхніх і нижніх «поверхів». Багато хто з них переживають глибоку структурну кризу, що змушує здійснювати переспеціалізацію виробництва. І проте опорний каркас території більшості розвинених країн і в наші дні уявити без них практично неможливо. Але епоха НТР викликала до життя нові форми територіальної концентрації.
Так, зрушення виробництва до моря привів до формування вже згадуваних портово-промислових комплексів. Подібний комплекс зазвичай включає в себе так звану «портову промисловість», орієнтовану на переробку нафти, залізної руди, руд кольорових металів, які надходять в порт морським шляхом, а також морський транспорт, суднобудування і судноремонт, рибне господарство, нерідко рекреацію і туризм. У зарубіжній Європі портово-промислові комплекси виникли в естуаріях і гирлах Темзи, Рейну, Рони, Дунаю, Ельби, Одри, Вісли; найбільший з них – Роттердам, обслуговуючий декілька країн. У США такі комплекси сформувалися головним чином на східному узбережжі, в оточенні Нью-Йорка, Філадельфії, Балтімора і на березі Мексиканської затоки. Ну а в Японії вони концентрують фактично майже весь промисловий потенціал.
У міру розвитку і поглиблення НТР, тріумфальної ходи «мікроелектронної революції» широке поширення почала отримувати така форма територіального зосередження виробництва, яку стали називати промисловим парком.
Промисловий парк – це ділянка території, зручний для розміщення підприємств. Будівельні фірми забудовують його, створюють спільну інфраструктуру (будівлі, транспортні шляхи, енерго-і водопостачання). Потім такий парк здають в оренду підприємцям, і він стає вмістилищем їх виробничих потужностей – за аналогією з трамвайним або тролейбусним парком. На відміну від комбінату між цими підприємствами зазвичай немає ніяких технологічних зв’язків. Вони просто співіснують на одній території – в кількості від 10 до 100. Промислові парки виникли в США (Нью-Йорк, Чикаго) ще наприкінці XIX – початку XX в. Але широкий розвиток вони отримали вже в епоху НТР, причому не тільки в Західній Європі і Північній Америці, а й у багатьох країнах, що розвиваються (в Індії, Мексиці, Аргентині, Нігерії, Малайзії та ін.)
В останні два-три десятиліття в економічно розвинених країнах Заходу досить чітко позначився відхід від колишньої територіальної концентрації. Навпаки, все більшу роль почала грати територіальна деконцентрація виробництва, яке спочатку стало тяжіти до околичних зонам промислово-міських агломерацій, а потім до малим і середнім містам. Така деконцентрація в чому пояснюється різким переважанням в західних країнах малих і середніх фірм, створенням багатьох тисяч філій великих компаній, все більш вузькою спеціалізацією, впровадженням інформаційних технологій. Вона робить виробництво більш «гнучким».
Росія протягом десятиліть являла собою приклад країни, що орієнтується на територіальну концентрацію виробництва. Тільки в 1990-і рр.. у зв’язку з поступовим переходом до ринкової економіки, децентралізацією господарського управління та формуванням малого та середнього бізнесу, тенденції до деконцентрації стали проявлятися тут більш чітко.

ПОДІЛИТИСЯ: