Світовий земельний фонд

Англійському економісту 17-го століття Вільяму Петті належать слова:

«Праця є батьком багатства, а земля – його мати».

Дійсно, земля – це універсальний природний ресурс, без якого практично не може існувати жодна галузь господарської діяльності людини:

  • ні промисловість;
  • ні транспорт;
  • ні тим більше землеробство і тваринництво.

У порівнянні з іншими видами природних ресурсів земельні ресурси володіють деякими особливостями:

  • По-перше, їх практично не можна переміщати з місця на місце;
  • По-друге, вони є вичерпними і до того ж зазвичай обмежені межами певної території (район, країна і т. д.);
  • По-третє, незважаючи на широкий багатоцільовий характер використання, в кожний певний момент часу та чи інша ділянка землі може бути зайнята або під забудову, або під рілля, пасовище, рекреацію і т. д.

Особливу цінність для людей представляє самий верхній шар землі – ґрунт, який володіє родючістю, здатністю виробляти біомасу; до того ж ця родючість може бути не тільки природною, а й штучною, тобто підтримуваною людьми. Ось чому роль ґрунтового покриву планети (педосфери) так високо оцінювали корифеї вітчизняної науки В. В. Докучаєв, В. І. Вернадський та інші вчені, що сформували вчення про ґрунти.

Перше і саме загальне уявлення про земельні ресурси дає поняття про земельний фонд.

Під земельним фондом розуміють сукупність всіх земель в межах тієї чи іншої території (від невеликої за площею місцевості до всієї земної суші), що підрозділяється по типу господарського використання. При більш широкому підході весь земельний фонд планети зазвичай оцінюють в 149 млн км2, або 14,9 млрд га, що відповідає всій площі суші. Але в більшості джерел його оцінюють в 130-135 млн км2, або 13-13,5 млрд га, віднімаючи з першого показника площу Антарктиди і Гренландії. Найбільш достовірні оцінки такого роду належать спеціалізованому органу ООН – ФАО.

Можна зробити деякі важливі висновки:

  • По-перше, висновок про те, що землі сільськогосподарського призначення займають всього 37% світового земельного фонду. У тому числі на найбільш цінні землі під ріллям та багаторічними культурами, які забезпечують поставку 88% необхідних людям продуктів харчування, припадає лише 11 °%. Звичайно, чималу роль відіграють і пасовища (до них відносять природні і поліпшені пасовища і луки, посіви, використовувані для випасу). Однак при площі, майже в два з половиною рази перевищує площу рілля, вони дають тільки 10% всієї світової сільськогосподарської продукції;
  • По-друге, висновок про те, що лісові землі займають майже 32% всієї площі світового земельного фонду. Звичайно, значення цих земель – насамперед кліматоутворююче, водоохоронне, лісогосподарське – дуже велике. Однак у постачанні населення продуктами харчування (у результаті полювання, рибальства, випасу худоби, звірівництва, збору грибів, ягід і т. д.) роль їх можна оцінити як суто допоміжну;
  • По-третє, висновок про те, що інші землі в структурі земельного фонду займають майже таку ж частку, як і лісові. Термін «інші землі», застосовуваний ФАО, потребує деяких роз’ясненнях, так як включені в категорію землі самої різної продуктивності і настільки ж різного господарського використання. У неї входять землі під житлову (міської та сільської) забудову, під промисловими та інфраструктурними (дороги, канали, аеропорти) спорудами, гірничими виробками (кар’єри, шахти, відвали розкривних порід) та ін.

У літературі зустрічаються різні оцінки територій, зайнятих такими техногенними утвореннями, але переважає цифра в 2,5-3%. Вона вже сама по собі свідчить про те, що переважна частина так званих інших земель припадає на якусь іншу категорію. В основному це малопродуктивні і непродуктивні землі – безлюдні пустелі, високогір’я, скельні оголення, площі під льодовиками і водними об’єктами та ін.

Для географічних досліджень великий інтерес представляє вивчення структури земельного фонду не тільки всього світу, а й окремих його великих регіонів.

Цілком закономірно, наприклад, що частка земель, зайнятих під житлову, промислову, транспортну забудову, та й оброблюваних земель найбільш велика в зарубіжній Європі – одному з головних регіонів світової цивілізації.

Також цілком природно, що частка пасовищ особливо велика в структурі земельного фонду в Австралії, доля лісів – в Південній Америці, а частка малопродуктивних і непродуктивних земель – в Азії.

Зрозуміло, ще великі відмінності можна виявити при порівнянні розмірів і структури земельного фонду окремих країн. Найбільший інтерес в цьому відношенні представляють орні землі.

До числа країн-«рекордсменів» по другому з цих показників, крім України та Індії, відносяться також Бангладеш і Данія, де розораність досягає 56-57%.

За площею пасовищ на світовому тлі особливо виділяються:

  • Австралія (414 млн га);
  • Китай (400 млн);
  • США (240 млн);
  • Казахстан (187 млн);
  • Бразилія (185 млн);
  • Аргентина (142 млн га).

Але в структурі земельного фонду частка пасовищ особливо велика в Казахстані (70%), Австралії та Аргентині (50-55%), а з країн, що не потрапили в першу десятку, – в Монголії (75%).

За площею інших земель позаконкурентних перше місце в світі належить Росії (700 млн га). За нею йдуть:

  • Канада (355 млн га);
  • Китай (307 млн);
  • Алжир (195 млн);
  • США (193 млн);
  • Лівія (159 млн га).

Але за часткою таких земель у земельному фонді попереду всіх стоять розташовані в межах Сахари Лівія (91%) і Алжир (82%).

З характеристикою структури і розмірів земельного фонду безпосередньо пов’язане ще одне дуже важливе питання – про забезпеченість земельними ресурсами. Показник такої забезпеченості розраховується в гектарах на душу населення.

Неважко підрахувати, що в 2007 р. при загальній чисельності населення земної кулі, що перевищила 6,6 млрд осіб, і світовому земельному фонді (округлено) в 13 млрд га, цей показник становить 2,0 га.

Але при такому середньому показнику між окремими великими регіонами, повинні існувати відмінності.

Статистика свідчить про те, що забезпеченність на душу населення земельними ресурсами різко виділяється величезна по території, але порівняно малонаселена Австралія (30 га на 1 особу). За нею йдуть:

  • СНД (8,0 га на 1 особу);
  • Південна Америка (5,3);
  • Північна Америка (4,5);
  • Африка (1,25);
  • зарубіжна Європа (0,9);
  • зарубіжна Азія (0, 8 га на 1 особу).

З окремих країн, крім Австралії, найбільш високим рівнем землезабезпеченості відрізняються, наприклад:

  • Росія (11,4 га на 1 особу);
  • Бразилія (5,2);
  • Демократична Республіка Конго (4,8);
  • США (3,4);
  • Аргентина (3,1);
  • Іран (2,3 га на 1 особу).

Однак при всій важливості показника питомої землезабезпеченості ще важливіше показник забезпеченості орними землями. Для всього світу він нині становить у середньому 0,20 га на 1 людину. З окремих регіонів і за цим показником виділяються:

  • Австралія і Океанія (1,8 га на 1 особу);
  • СНД (0,8);
  • Північна Америка (0,6);
  • Південна Америка (0,35);
  • зарубіжна Європа (0 , 25);
  • Африка (0,22);
  • зарубіжна Азія (0,13 га на 1 особу).

Окремо наведемо деякі дані про земельний фонд Росії. В цілому він становить 1709 млн га, з яких близько 1100 млн га знаходяться в зоні вічної мерзлоти. Наприкінці 1990-х рр. у структурі цього фонду на сільськогосподарські угіддя доводилося 13% (у тому числі на рілля – 7,5%), на лісові – 61%, на землі під житлову, промислову та транспортну забудову – 2,2%.

Протягом уже багатьох століть, якщо не тисячоліть, людство прагне збільшити площі оброблюваних – передусім орних земель:

  • зводячи для цього ліси;
  • відкриваючи луки і пасовища;
  • зрошуючи сухі степи і пустелі і т. д.

Іншими словами, ведеться наступ на так звані інші землі. На цьому шляху є чималі успіхи.

Так, тільки в 1900-1990 роках загальна площа сільськогосподарських земель у світі подвоїлася.

Проте чисельність населення зростає швидше, і це вже само по собі зумовлює тенденцію до скорочення питомої забезпеченості орними землями: якщо в 1950 р. світовий показник її складав 0,48 га на 1 людину, в 1990 р. – 0,28, то в 2005 р. – близько 0,20 га на 1 людину.

Але це тільки одна причина зниження забезпеченості з розрахунку на душу населення. Інша ж полягає в зростаючій деградації земель, ґрунтового покриву.

Посилання на основну публікацію