Світовий повітряний транспорт

Повітряний транспорт, як і автомобільний, в останні десятиліття демонструє стійке поступальний розвиток, для якого навіть при наявності рідкісних і короткочасних спадів характерні «буми» зростання перевезень.

збільшується. Зростає і протяжність повітряних шляхів, а парк рейсових літаків збільшився з 4,5 тис. у 1970 р. до 20 тис. в кінці 1990-х рр.. Одночасно число авіакомпаній зросла до 1,5 тис., хоча визначальна роль належить тільки найбільшим з них – американським, західноєвропейським і японським. Вони здійснюють пасажирські перевезення та на регулярній, і на нерегулярній основі (чартерні, спеціальні рейси та ін.)

Все це, природно, знаходить відображення в динаміці світових пасажирських авіаперевезень. Загальна кількість перевезених авіатранспортом пасажирів збільшилася з 70 млн в 1960 р. до 750 млн у 1980 р., 1150 млн в 1990 р. і 2250 млн в 2000 р. (з них 55% в міжнародних та 45% у внутрішніх перевезеннях). Відповідно зростав і пасажирооборот. У 1950 р. він становив лише 30 млрд пасажиро-кілометрів, в 1970 р. піднявся до 565 млрд, у 1980 р. – до 1200 млрд, у 1990 р. – до 1900 млрд, а в 2000 р. – до 2500 млрд пасажиро -кілометрів (при такій же пропорції міжнародних та внутрішніх перевезень). Вантажообіг досяг 400 млрд т / км.
Прогнози розвитку світового повітряного транспорту цілком оптимістичні. Очікується, що до 2010 р. внесок його в світову економіку складе 1,5 трлн дол, буде забезпечено створення 30 млн нових робочих місць. Значно зростуть і пасажирські авіаперевезення. Слід лише додати, що повітряний транспорт все більш включається і в перевезення термінових вантажів, темпи зростання яких навіть випереджають темпи зростання пасажирських перевезень. На початку ХХ1 ст. парк вантажних літаків, число вантажних терміналів і вантажообіг ще більш зросли.

Географічне розподіл світових пасажирських авіаперевезень за останні десятиліття також помітно змінилося. Ще наприкінці 1960-х рр.. майже 9/10 всього світового пасажирообороту забезпечували Північна Америка і Європа, але до середини 1990-х рр.. їх частка зменшилася до 2/3, тоді як і відносні, і абсолютні показники (табл. 153) інших регіонів зросли.

Великий інтерес представляє також знайомство з тими країнами, які виділяються за розмірами пасажирообороту повітряного транспорту (табл. 154). Як випливає з даних цієї таблиці, позаконкурентних перше місце за даним показником займають США, за якими, хоч і з великим відривом, слідують Японія, європейські країни «великої сімки», а також величезні по території країни – Росія, Китай, Канада і місто-держава Сінгапур.
Світова мережа авіаліній показана на малюнку 114. Він дає можливість встановити наступні основні напрямки повітряних перевезень:
1) між Європою і Північною Америкою;
2) між Європою і Південною Америкою;
3) між Європою та Близьким Сходом;
4) між Європою та Південної, Південно-Східної, Східної Азією, а також Австралією; 5) між Європою та Африкою; 6) між США та Східної і Південно-Східною Азією; 7) між США і Південною Америкою; 8) між США та Австралією. На самій напруженій лінії між Європою і Північною Америкою повітряний транспорт щороку перевозить десятки мільйонів пасажирів.

У географічній літературі вже не раз зазначалося, що географію світового повітряного транспорту значною мірою визначає мережу аеропортів, які грають роль важливих вузлових точок світової транспортної системи. Всього в світі приблизно 11-12 тис. аеропортів, у тому числі 1100 міжнародних. Але визначальну роль відіграють найбільші з них, позначені на малюнку 114 і перераховані в таблиці 155.

Користуючись таблицею 155, неважко підрахувати, що з 26 найбільших аеропортів світу, які приймають і відправляють щорічно більше 30 млн авіапасажирів кожен, 17 (або майже 2/3!) Знаходяться в США, два – у Великобританії, а кожна з інших згаданих у списку країн представлена ??в ньому тільки одним аеропортом. Правда, оскільки аеропорти США забезпечують більшою мірою внутрішні перевезення, ранжир найбільших аеропортів в міжнародних перевезеннях виявляється трохи іншим. У даному випадку в першу десятку входять Лондон (Хітроу), Франкфурт (Рейн-Майн), Сянган, Париж (Шарль де Голль), Амстердам (Схіпхол), Сінгапур (Чангі), Токіо (Наріта), Лондон (Гетвік), Нью-Йорк (ім. Кеннеді) і Бангкок, тобто перевага виявляється вже за Західною Європою, де основні перевезення здійснюються саме між країнами. [70]

У Росії, як найбільшої по території країні світу, використання повітряного транспорту давно вже стало нагальною повсякденною необхідністю. На відстанях в 400-600 км з ним ще можуть конкурувати автомобільний і залізничний транспорт, але на відстанях більше 1000 км в боротьбі за пасажирів зазвичай виграє авіація. У колишньому Радянському Союзі авіаперевезення були найвищою мірою централізовані: «Аерофлот» щорічно перевозив до 130 млн пасажирів. Потім, в роки реформ, поряд з «Аерофлотом», який залишився найбільшим перевізником, виникли десятки, навіть сотні інших – здебільшого малопотужних – компаній. Показники перевезень пасажирів і пасажирообороту почали знижуватися. Ще в 1990 р. на Росію припадало майже 10% світових пасажирських перевезень, а в 1997 р. вже трохи більше 2%. За кількістю авіапасажирів (20-22 млн на рік) вона перейшла в другу десятку країн світу. З середини 1990-х рр.. почався процес укрупнення авіакомпаній, що дозволило краще використовувати літаковий парк. У 2006 р. послугами повітряного транспорту скористалися 40 млн росіян, а перевезення вантажів склали 900 млн т.

Що ж до географії міжнародних польотів з Росії, то в 1990-х рр.. вона змінилася дуже сильно. Польоти в інші країни СНД зменшилися майже в три рази, а рейси в країни далекого зарубіжжя і Балтії зросли майже в п’ять разів. Наприкінці десятиліття частка країн СНД в цих польотах становила приблизно 1/3, зарубіжної Європи – майже 2/5, зарубіжної Азії – більше 1/4.

Посилання на основну публікацію