1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Світове господарство і його структура

Світове господарство і його структура

У науковій літературі, в повсякденному побуті широко використовуються поняття «світова економіка», «світове господарство», «міжнародна економіка», проте єдиного розуміння цих термінів немає.

Іноді світова економіка трактується як міжнародні економічні взаємини, як універсальна зв’язок між національними господарствами. В даному випадку з поля зору випадає виробництво, яке багато в чому визначає міжнародні економічні взаємозв’язки. Тому систему міжнародних економічних відносин краще називати міжнародною економікою, а під світовою економікою увазі все світове (глобальне) господарство в цілому.

Світове господарство (світова економіка) – глобальний економічний організм, являє собою сукупність національних господарств, пов’язаних один з одним системою міжнародного географічного поділу праці, а також економічними і політичними відносинами, котрі підпорядковуються об’єктивним законам ринкової економіки.

Світове господарство належить до числа складних відкритих систем і само є як би підсистемою єдиної глобальної соціально-економічної системи світу. Воно характеризується множинністю складових її елементів, ієрархічністю, багаторівневістю, структурністю.

Складовими елементами системи світового господарства є земля, праця, капітал (класичні фактори виробництва), які в системно-структурному відношенні являють собою (рис. 1.1): територію (1), природно-ресурсний потенціал (2), робочу силу (3), капітал (4), інфраструктуру (5), технологію (6).

Світове господарство має галузеву, функціональну і територіальну структури.

Галузева структура характеризує співвідношення між різними підрозділами господарства.

По-перше, в економічній статистиці за методологією ООН прийнято виділяти три основні сектори (сфери) світової економіки:

– Первинний (сільське, лісове, рибне господарство і видобувна промисловість);

– Вторинний (обробна промисловість і будівництво);

– Третинний (транспорт і зв’язок, торгівля, громадське харчування, побутові послуги, фінанси, управління, освіта, наука, культура, державні та інші послуги).

В даний час робоча сила світу розподіляється за секторами в співвідношенні: первинний – 40%, вторинний – 20%, третинний – 40% (оцінка 2003). Частка ж секторів у валовому світовому продукті становить відповідно 4%, 32% і 64% (оцінка 2004). Тенденція розвитку така, що скорочується значення аграрного сектора, стабілізувалася частка промисловості, ростуть роль і значення теоретичного сектора.

У багатьох країнах, переважно з рівнем розвитку нижче середнього, видобувну промисловість відносять до вторинного сектору.

Незабаром, у зв’язку з переходом економіки на якісно новий щабель розвитку, в третинному секторі залишать тільки матеріальні послуги (транспорт і зв’язок, торгівля, громадське харчування, побутові послуги), а нематеріальні висококваліфіковані послуги – фінанси, управління, освіта, наука, культура – виділять в окремий четвертинний сектор.

По-друге, великі підрозділи світового господарства в свою чергу ділять на галузі – сукупності якісно однорідних груп виробництва, об’єднаних спільністю кінцевої продукції або технологічних процесів. Такими галузями є металургія, машинобудування, харчова, легка та ін. – У промисловості, рослинництво і тваринництво – в сільському господарстві, і т. Д.

Функціональна структура світового господарства відображає міжнародний аспект поділу праці. Практично повсюдно в світовому господарстві йде формування складних міжгалузевих комплексів, де промисловість, сільське господарство або якийсь інший компонент економіки країни виконує ту чи іншу функцію, спеціалізуючись на певному виробництві в системі міжнародного поділу праці (агропромисловому, військово-промисловому, науково-виробничому і т. д.). Складаються і функціонують типи національних господарств, утворюючи регіони світу різної народногосподарської спеціалізації (країни зрошуваного землеробства, індустріально розвинені країни, що виробляють засоби автоматики, літальні апарати і т. П.). При цьому, як правило, менш економічно розвиненим країнам тут належать «нижні поверхи» виробництва (видобуток і збагачення руд, вирощування сільськогосподарських культур і т. П.), А високорозвиненим – «верхні поверхи», т. Е. Випуск кінцевої продукції (прокат чорних і кольорових металів, виробництво обладнання та машин, харчової продукції та ін.). Між країнами, насамперед, між економічно розвиненими і йде безперервна боротьба за «поверховість», внаслідок якої останнім вдається відвойовувати в «верхніх поверхах» все більшу кількість нових позицій.

Територіальна структура світового господарства відображає її зміни в системі «центр – периферія» 1, а також між окремими країнами і регіонами планети. Вона характеризує концентрацію і дисперсію світової економіки через призму соціально-економічного розвитку країн і регіонів світу. По суті територіальна структура світового господарства – це географія її галузевих і функціонально-господарських структур,
1 Умовний розподіл країн світу. Високорозвинені – «Центр» (Західна Європа, Японія, Північна Америка), решта світу – «Периферія». рівнів соціально-економічного розвитку країн, виражена в глобальному вимірі.

Структура світового господарства в усіх трьох її розрізах визначається в натуральному вираженні (обсяги виробництва в млн тонн, м3 і т. П.) І у вартісному вираженні (валова продукція в млн дол., Грн і т. П.). За допомогою цих показників можуть бути охарактеризовані основні пропорції:

1. Поновлювані – між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, у використанні ВВП на заміщення використаних ресурсів та особистого споживання і накопичення;

2. Галузеві – співвідношення між різними галузями економіки;

3. Територіальні – розміщення виробництва по країнах, регіонах і окремим територіям;

4. Функціональні – «нижні поверхи», «верхні поверхи», спеціалізація;

5. Зовнішньоекономічні – ввіз і вивіз продукції і послуг різними країнами, регіонами, окремими виробництвами та іншими видами підприємництва.

Перший вид пропорцій (поновлювані) являє найважливіші співвідношення в продуктивних силах суспільства, характеризує структуру суспільного виробництва.

Важливою характеристикою процесу виробництва є його безперервність. Безперервне повторення, відновлення виробництва, т. Е. Відтворення, є об’єктивною необхідністю. Людина не може жити без споживання, а, отже, і без виробництва предметів споживання і засобів їх виробництва. «Без виробництва немає споживання, однак і без споживання немає виробництва – підкреслює К. Маркс2, – так як виробництво було б у такому в такому випадку безцільно». Стало бути, відтворення є тим же самим процесом виробництва, тільки аналізованого як безперервного, постійно повторюваного процесу.

У процесі відтворення воно і, вироблений суспільний продукт, проходять наступні фази: виробництво, розподіл, обмін, споживання. Всі фази існують не ізольовано один від одного, а взаємодіють, утворюють єдине ціле з прямими і зворотними зв’язками. Вони відчуває на собі вплив форм власності, соціально-економічного ладу в
2 Маркс К., Енгельс Ф. Соч. 2-е вид. Т. 12. – С. 717. країні, що проводиться в ній внутрішньої і зовнішньої політики. Усе разом узяте визначає пропорції, що складаються між виробництвом і споживанням, споживанням і накопиченням.

У країнах з ринковою економікою пропорції між споживанням і накопиченням в середньому рівні приблизно 65-70% і 30-35% відповідно. У колишніх соціалістичних країнах ці пропорції не відповідали середньосвітових показників: споживання було сильно занижена, а накопичення – завищено. Їх зміна – важка і складна задача всіх постсоціалістичних країн (через роздержавлення, приватизацію і т. П.).

Другий вид пропорцій (міжгалузеві) відображає поділ суспільного виробництва на великі підрозділи (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, невиробничу сферу) і, в свою чергу, їх поділ на галузі. У світі прийняті різні моделі поділу виробництв на складові частини. У СРСР і інших колишніх соціалістичних країнах були групи «А» (матеріальне виробництво) і «Б» (нематеріальне виробництво) 3. Ці країни свого часу досягли значних показників у виробництві матеріальних ресурсів, але дуже відстали у виробництві кінцевої продукції, насамперед товарів народного споживання.

Третій вид пропорцій (територіальні) відображає співвідношення між просторовими структурами господарства, які виконують певну функцію в розвитку того чи іншого територіального соціально-економічного комплексу, і характеризує міждержавні або регіональні пропорції в системі міжнародного поділу праці. Територіальна структура відображає розміщення продуктивних сил, територіальний розподіл центрів економічного тяжіння й активності, різну економічну значимість, інтеграцію і диференціацію економічного простору.

В рамках єдиної глобальної економічної системи країни і регіони знаходяться на різних стадіях розвитку (доіндустрі-альної та індустріальної) і етапах індустріалізації (від першого до четвертого). Саме разностадійность визначає закономірності просторової організації та умови розвитку всієї системи світового господарства. Соціально-економічний розвиток країн істотно ускладнилося б без міжнародного переміщення капіталів і виробництв з найбільш розвинених в
3 «А» – виробництво засобів виробництва, «Б» – виробництво предметів споживання.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Сказання про потоп