1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Світова переробна промисловість

Світова переробна промисловість

Переробна промисловість входить у вторинний сектор економіки і являє собою сукупність виробництв, які обробляють і переробляють сировину й матеріали. Вона включає в себе паливно-енергетичну, металургійну, хімічну, машинобудівну харчову, легку, деревообробну, целюлозно-паперову галузі, виробництво будівельних матеріалів та іншої продукції. На її частку припадає понад 3/4 всієї вартості виробленої світової промислової продукції, в т. Ч. В промислово-розвинених країнах – 83,8% і в що розвиваються – 49,2%.

Енергетика. Паливно-енергетична промисловість поряд з металургією, хімічної та машинобудівної галузями відноситься до базових виробництвам, що створює матеріально-технічну основу розвитку світового господарства. Вона включає в себе паливну промисловість, що виробляє енергоносії та похідні від неї продукти: нафта і нафтопродукти, природний і зріджений газ, брикетований вугілля та ін., А також електроенергетичну, переробну продукцію паливної продукції та енергію сил природи в електричну.

Для оцінки енергоозброєності та її впливу на продуктивність праці зручно використовувати електричний еквівалент: 1 тонна умовного палива (антрациту) відповідає 1630 квт-ч електроенергії. Різні види палива оцінюються за що міститься в них теплової енергії. Так, бітумінозний вугілля (антрацит) має тепловий коефіцієнт 1,0 (7000 ккал), вугілля в середньому – 0,73, нафта – 1,43, природний газ – 1,22, торф – 0,37, сланці – 0,3 , дрова – 0,25. Помноживши обсяги споживання різного палива на відповідний коефіцієнт і склавши суми, отримують розміри загального енергоспоживання.

Споживання комерційного, тобто купленого палива на душу населення у світі коливається від 10 тонн в Північній Америці і 4-5 тонн в країнах Європи до 15-20 кг на рік в Бутані, Непалі, Камбоджі, Ефіопії, Чаді, Уганді, Руанді (див. рис. 3.7) . Величина в 20 кг означає, що людина в добу використовує 50 г вугілля, чого недостатньо навіть для триразового приготування гарячої їжі. Це еквівалентно виробленні всього 30 кВт-годин електроенергії, що практично анітрохи не впливає на продуктивність праці. У суспільствах з подібною величиною енергоспоживання життя тримається виключно на фізичній праці і тяглової худоби.

Однак у слаборозвинених країнах переважає споживання некомерційного палива – дров, хмизу, кізяків, заготовлених членами родини. Точних даних по такому споживанню немає, але для тропічних країн зазвичай беруть норму 1,5 кг дров на людину в день, або 550 кг на рік (по цих цифрах розраховуються також обсяги вирубки лісів). Ця кількість дров відповідає 130 кг умовного палива (у. Т.), Або 212 кВт-год. Споживання 4 тонн палива на рік – це 11 кг на добу. Такої кількості достатньо, щоб, наприклад, проїхати на автомобілі 100-150 км, або виробити 180 кВт-год електроенергії, надавши собі більше пари додаткових робочих рук. Це еквівалентно 6000 кВт-год електроенергії на рік – продуктивність праці народу зростає в 40 разів. Відповідно, високорозвинена енергетика в США і Канаді підвищує продуктивність народу більш ніж в 100 разів проти ручної праці.

Потреба в паливі помітно змінюється по природних зонах. Чим вище широта проживання, тим більше енергії доводиться витрачати на опалення. З іншого боку, для комфортного проживання в тропічних районах доводиться витрачати енергію (правда, тільки електричну) на кондиціонування повітря в приміщеннях. З табл. 3.10 видно, що нормальна потреба в паливі для північної частини помірного поясу становить близько 6 т, для півдня помірної зони і субтропіків – близько 4 т, для тропічної і екваторіальній зон – 1,5 тонни у. т. Частка нафти в світовому паливно-енергетичному балансі становить 38%. Переробка нафти (виробництво рідкого палива, мастил) здійснюється більш, ніж в 90 країнах. У розвитку й розміщенні нафтопереробки спостерігаються дві тенденції: од- на – «ринкова» – переробка нафти в місцях значного споживання нафтопродуктів, друга – «сировинна» – наближення нафтопереробки до місць її видобутку. Монополіям вигідніше перевозити нафту в райони споживання і там переробляти, оскільки при цьому досягається економія на транспортних витратах. Тому основні потужності нафтоперегінних заводів (НПЗ) зосереджені переважно в промисло-повільно-розвинених країнах – США, Японії, Франції та ін. Саме до них спрямовані і найбільші вантажопотоки нафти з Близького і Середнього Сходу. Частина нафти переробляється на місці самими країнами – «нафтодобувачами». Але диспропорція в переробки нафти між промислово розвиненими і країнами, що розвиваються – дуже велика. Так, питома вага Західної Європи у світовому видобутку нафти мене 4%, а потужності її НПЗ – більше 30%. У Японії за рік добувається менше 1 млн т нафти, а потужності НПЗ – в 300 разів більше і становлять 7% світових. У теж час частка країн Близького, Середнього Сходу та Африки, де видобувається 3/5 всієї нафти, становить в переробці нафти лише 7-8% [8, с. 175].

Потужності найбільших НПЗ становлять 20-30 млн т на рік. Як правило, вони створюються в районах портів вивезення або ввезення нафти, використовуючи зручності транспортно-географи-чеського положення. Наприклад, в найбільшому порту Європи – Роттердамі – 5 НПЗ (завдяки чому нафту тут займає перше місце в його вантажообігу). Стільки ж НПЗ в околицях Антверпена. Великі НПЗ споруджуються також у вузлах нафтопроводів (наприклад, в районі міст Кельна, Інгольштадта в Німеччині, Монреаля в Канаді, Лисичанська – в Україні).

В останні роки намітилася тенденція до скорочення потужностей нафтопереробних підприємств у високорозвинених країнах (в країнах Євросоюзу на 50%, в США на 20%). Це пов’язано із зростанням імпорту готових нафтопродуктів в ці країни і прагненням поліпшити в них екологічну обстановку. Паралельно йде нарощування потужностей нафтопереробної промисловості в країнах, що розвиваються.

Природний газ в паливно-енергетичному балансі світового господарства становить приблизно 23% і має тенденцію до зростання (очікується, що в період до 2015 р його споживання буде зростати в середньому на 3% на рік, і його частка досягне 28,1%). Крім цього природний газ має широке застосування в якості сировини у хімічній промисловості. Для зростання споживання газу в світовому господарстві в даний час склалися сприятливі умови: відносна дешевизна видобутку, наявність значних розвіданих запасів, зручність використання і транспортування, екологічна чистота. Особливо активно йде використання газу як енергоносія в розвинених країнах.

На експорт надходить близько 15% всього видобутого природного газу. Найбільшими його експортерами є: Росія (близько 30% світового імпорту), Нідерланди, Канада, Норвегія, Алжир, Індонезія. Головні імпортери газу: США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Україна, Туреччина.

Вугілля в структурі світового паливно-енергетичного балансу в останнє десятиліття займає друге місце, складаючи 31-32% у структурі сумарного споживання всіх енергоносіїв. На вироблення тепла та електроенергії витрачається близько 65% від загального обсягу видобутку вугілля, а інша частина спрямовується переважно в металургію.

Через відносно низькій калорійності і високої собівартості тільки в не великий групі країн вугілля займає перше місце в структурі їх паливно-енергетичних балансів. До таких країн можна віднести Китай, Україна, В’єтнам, КНДР.

Електроенергетика здійснює вироблення електроенергії. Всі підприємства електроенергетики двох видів – теплові і гідравлічні. Теплові підрозділяються на конденсаційні і теплоелектроцентралі. Джерелами енергії у них є традиційні види палива (вугілля, мазут, газ, горючі сланці, торф), ядерне пальне, геотермальні води. Загальна потужність електростанцій світу перевищує 2750 гВт, в т. Ч. ГЕС – 23%, АЕС – 12%.

Переважна частина електроенергії (62%) виробляється на теплових електростанціях (ТЕС). Найбільші з них в: США, Росії, Японії, Німеччини, України, Великобританії, Італії (3 млн кВт і понад).

Гідроелектростанції (ГЕС) виробляють 20% електроенергії. Найбільшими запасами гідроенергетики розташовують Китай, Росія, Бразилія, Канада, США, де побудовані і функціонує великі ГЕС. Високим рівнем освоєння гідроенергоресурсів характеризуються країни Західної Європи (особливо Франція, Норвегія), а також Японія, Україна.

Атомні електростанції (АЕС) виробляють 17% світової електроенергії. Вони використовуються більш, ніж в 30-ти країнах світу. У першу десятку країн світу за кількістю вироблюваної атомної електроенергії входять: США, Франція, Японія, Росія, Канада, Великобританія, Швеція, Республіка Корея. Серед країн, що розвиваються атомна електроенергетика є в Індії, Пакистані, Бразилії, Мексиці.

Електростанції, що використовують «альтернативні» джерела енергії (геотермальні води, припливи, сонячну і вітрову енергію), виробляють лише 1% світової електроенергії. Енергію припливів використовують у Франції, США, Канаді, Китаї. Термальні джерела – в Ісландії, Японії, Італії, Мексиці, Росії.

Сумарне виробництво електроенергії в світі становить близько 15 трлн кВт-год на рік. До числа найбільших виробників електроенергії відносяться: США (3600 млрд кВт-год), Японія (930), Китай (900), Росія (845), Канада (530), Німеччина (500), Франція (440 млрд кВт-год) [6, с. 160].

По регіонах світу виробництво і споживання електроенергії приблизно збалансовано, але по окремих країнах це співвідношення має суттєві відмінності. Норвегія, Канада, Франція розташовують її надлишками і мають можливість експортувати більше 10% вироблюваної у них електроенергії, інші країни її імпортують. Виробництво і споживання електроенергії змінюється на Землі навіть не від 100 кВт-год / чол., А від 10-15 кВт-год (Бутан, Камбоджа, Буркіна-Фасо, Чад, Ефіопія) до 4000 кВт-год на Україні, 12000 кВт-ч в США і 25000 в Норвегії (див. рис. 3.8). Європейці в основному задовольняються 4-7 тис. КВт-год / чол. У ряді багатьох тропічних країн – Кувейті, Бахрейні, Гуамі, Нової Каледонії, Багамських островах – електроспоживання навіть перевершує європейський рівень.

Виробництво і споживання електроенергії зростає у світі швидше, ніж загальне виробництво і споживання первинних енергоресурсів. У перспективі до 2015 р середньорічні темпи приросту електроенергії в світі становитимуть близько 2,7%, у тому числі в розвинених країнах – близько 2% (головним чином за рахунок збільшення потужності електростанцій, що працюють на газі) і в що розвиваються – близько 3% (в основному внаслідок будівництва ТЕС на вугіллі, так як багато хто з країн даної групи розташовують великими запасами вугілля, а будівництво ГЕС і АЕС стримується браком капіталів).

Чорна металургія. Виробництво чорних металів входить в систему виробництв конструкційних матеріалів. Воно є зараз майже в 70-ти країнах світу. Але оскільки більшість з цих країн за рівнем промислового розвитку характеризуються пануванням у них третього, а в окремих випадках навіть четвертого виробничо технологічного укладів, при яких, нарівні зі сталлю, важливе місце в якості конструкційних матеріалів займають алюміній, пластмаси і синтетичні матеріали, світове сталеливарне виробництво в останні роки практично не збільшується. На рубежі XX і XXI століть виплавка сталі зупинилася десь на рівні 720-750 млн т на рік, у т. Ч. В промислово розвинених країнах 370-380, СНД – 87-90, в країнах Латинської Америки – 43-45.

В останні роки з виплавки сталі на 1-е місце вийшов Китай – близько 150 млн т, на 2-е місце з 1-го перемістилася Японія – понад 100 млн т, 3-е займають США – боле 90 млн т, 4-е – Росія близько – 60, 5-е ФРН – 45 млн т. Україна входить в першу десятку світових виробників сталі – більше 33 млн т (табл. 3.11). Провідні виробники прокату: Японія (103 млн т), США (70,1), Росія (55,1), КНР (51,2), ФРН (36,7), Україна – 27-28 млн т. Найважливішою тенденцією в сучасному розвитку світової чорної металургії стало її переміщення в країни, що розвиваються. Чорна металургія – базова галузь промисловості, тому країни, що розвиваються, особливо з орієнтацією на розвиток імпортозамінних галузей, зараз звертають першочергову увагу на її створення та розвиток (Бразилія, Індія, Мексика, Аргентина, Венесуела). До цього ж прагнуть і країни з експортною орієнтацією своєї промисловості (Південна Корея, Тайвань). Якщо в 1990 р частка країн Азії та Латинської Америки у світовій виплавці сталі становила 21,7%, то до початку 2000-х років – близько 40%. Зростання виплавки сталі має місце також в Австралії, Канаді, ПАР, характеризуються високим ступенем сировинної і паливної забезпеченості.

Високорозвинені країни світу спеціалізуються зараз в міжнародному поділі праці, переважно на виробництві якісних сталей і складних видів прокату. Країни, що розвиваються – на масових видах металу.

У структурі чорної металургії майже у всіх країнах світу в останні роки зросла роль переробної металургії. Насамперед, це характерно для країн, де накопичені значні ресурси металобрухту: країни Західної Європи, Росії, США та ін.

Кольорова металургія, що входить як і чорна в систему виробництв конструкційних матеріалів, виробляє майже 70 найменувань кольорових металів та їх сплавів, загальною масою близько 40 млн т. Але більше 3/4 вартості і близько 99% їх ваги припадає на алюміній (45,4% ), мідь (25,3%), цинк (15,8%), свинець (11%), а також олово, нікель, кобальт, вольфрам, молібден, титан, магній.

Характерною рисою галузі є великий розрив в просторовому відношенні між гірничодобувними районами і виплавляли метал. У групі країн, що розвиваються зосереджено 3/4 запасів бокситів, але лише 1/5 виплавки алюмінію, 2/3 запасів мідних руд і 1/3 виробництва рафінованої міді. Тільки у виробництві олова їх частка (4/5) вище в порівнянні з високо розвиненими країнами (проте останні, особливо США) створили такі його стратегічні запаси, що практично визначають його світову кон’юнктуру і виробництво.

Найбільшими виробниками алюмінію в даний час є: США, Росія, Канада, Бразилія, Австралія, Китай, Норвегія. Виробництво алюмінію на імпортній сировині є і в Україні (табл. 3.12). У розрахунку на одну людину витрата алюмінію в середині 90-х років становив: у США – 31,3 кг, Японії – 31,6, Німеччини – 24, Росії – 3 кг. Виробництво міді крім наявності сировини вимагає великої кількості тепла і електроенергії, тому воно орієнтоване на ці два чинники. Великими виробниками міді є як високо розвинені країни: США, Канада, Німеччина, Франція, Італія, так і не відносяться до їх числа – Росія, Казахстан, Чилі, Перу, Замбія та ін. Перше місце по випуску чорнової і рафінованої міді належить Чилі та США (більше 2 млн т в кожній). Щорічна виплавка міді становить в світі близько 8 млн т.

Виплавка цинку і свинцю здійснюється в США, Японії, Німеччини, Італії, Великобританії, Австралії, Канаді, а також у Росії, Казахстані, Узбекистані, Китаї, Болгарії, Перу, Мексиці.

Виробництво олова є в Росії, Китаї, Малайзії, Індонезії, Таїланді, Болівії, Нігерії; ртуті – в Україні, Росії, Іспанії, Італії, Китаї, Мексиці. Звідси ці метали надходять в США, Японію, Німеччину, Францію, Великобританію.

ПОДІЛИТИСЯ: