✅Світова електронна промисловість

Електронну промисловість часто називають дітищем НТР, і це дійсно так. Спочатку вона зародилася в надрах електротехніки (радіотехніки), але потім, фактично, відокремилася від неї, перетворившись на самостійну галузь.

Як типова новітня галузь електроніка розвивається прискореними темпами і в результаті за вартістю продукції, яка ще в 1999 р. перевищила 1 трлн, а в 2005 р. 1,5 трлн дол, вже набагато випередила і нафтову, і автомобільну, і навіть хімічну промисловість , вийшовши на перше місце.

При цьому електроніка тримає першість не тільки за кількісними, а й за якісними показниками, будучи, мабуть, самої наукомісткої та інноваційної галуззю сучасного виробництва, яка багато в чому визначає головні напрямки світового науково-технічного розвитку.

Вона ж викликала до життя нові форми організації виробництва, його:

  • територіальної структури;
  • міжнародного географічного розподілу праці;
  • монополізації.

Подібна її роль пояснюється тим, що саме з електронною промисловістю в першу чергу пов’язані електронізація, комплексна автоматизація, інформатизація нашого життя, що означають глибокий революційний переворот як у виробничій, так і у невиробничій сфері діяльності людей.

Електронна промисловість – одна з небагатьох галузей господарства, яка з часу свого зародження фактично не відчувала скільки-небудь серйозних кризових явищ. Темпи її розвитку в передових країнах світу зазвичай в 5-10 разів перевищують середні темпи зростання ВВП. Капіталовкладення в електроніку по рентабельності в три-чотири рази перевершують аналогічні показники інших галузей промисловості. До того ж вона розвивається «вглиб» і «вшир», охоплюючи все нові країни і регіони.

У галузевій структурі електроніки прийнято виділяти чотири основні групи виробництв:

  1. виробництво електронних засобів обробки інформації;
  2. виробництво засобів зв’язку;
  3. виробництво побутової апаратури;
  4. виробництво електронних компонентів.

У виробництві електронних засобів обробки інформації провідна роль належить випуску власне комп’ютерів, або ЕОМ. Випускати їх почали після Другої світової війни в США, які й досі залишаються лідером у виробництві багатьох видів ЕОМ і комплектуючих виробів до них. Це відноситься і до мікро-ЕОМ, і до міні-ЕОМ, і до супер-ЕОМ.

Ще в середині 1990-х рр.. виробництво ЕОМ в цій країні за вартістю перевищила 100 млрд дол Серед сотень комп’ютерних фірм США особливе місце займає ІБМ, що дає більше половини всієї випускається в світі комп’ютерної продукції.

Друге місце займає Японія (60 млрд дол), де також випускають всі основні види ЕОМ. Японія з’явилася на світовому комп’ютерному ринку пізніше, тільки в 1970-х рр.., Але, зробивши справжній технологічний прорив (і обігнавши Західну Європу), вона помітно наблизилася до США. За розмірами продажу комп’ютерів японська фірма «Фуцзіцу» поступається тільки ІБМ.

На третьому місці (25 млрд дол) – Західна Європа, де комп’ютерне виробництво зосереджене в основному в чотирьох провідних країнах регіону. Ще один великий район виробництва електронних засобів обробки інформації охоплює нові індустріальні країни Азії. Проте вважається, що комп’ютери «білої» збірки за якістю вище комп’ютерів «жовтої» збірки і призначаються для більш заможного і вимогливого споживача.

В останні два десятиліття найвищими темпами зростає виробництво персональних комп’ютерів. Вони з’явилися в США тільки в 1975 р., але дуже швидко поширилися і в побуті, і в сфері бізнесу, сприяючи в тому числі і створення автоматизованих робочих місць. Потім масовий випуск був організований також в Японії, НІС Азії, в Західній Європі, Китаї. Нині ж їх щорічно випускають близько 100 млн штук.

До цієї групи виробництв відносять також програмне забезпечення комп’ютерів. Тут перевага США ще помітніше, особливо завдяки діяльності кількох дуже великих американських фірм, таких як «Майкрософт».

Виробництво техніки зв’язку (телекомунікацій) росте в міру того як розширюється вживання телефонного та телексного зв’язку, відеозв’язку, електронної пошти, використання супутникової, волоконно-оптичного зв’язку і т. д.

Досить сказати, що кількість телефонних апаратів в світі в 2005 р. досягло майже 1,2 млрд (400 млн в АТР, 365 млн в Європі, 310 млн в Америці, 80 млн в Африці, 35 млн в Південній і Південно-Західній Азії). Виробництво електронних засобів зв’язку на 3/4 концентрується в десяти найбільш розвинених країнах, проте в почався в 1990-і рр.. «Бумі мобільників» вже лідирує Китай.

Виробництво побутової електронної апаратури забезпечує випуск наймасовіших і широко доступних видів продукції даної галузі. Своїм корінням воно йде в радіотехніку і почалося ще задовго до настання епохи НТР.

І надалі випуск аудіоапаратури ще деякий час переважав, але до початку 1990-х рр.. його вже набагато випередило виробництво відеоапаратури – чорно-білих, а потім кольорових телевізорів, відеомагнітофонів, відеокамер. Вони складають нині 1/2 всіх випущених побутових електронних товарів, тоді як аудіоапаратура – 1/4, а інші види – більше 1/5.

Одночасно в цій підгалузі відбувалися великі географічні зрушення. У 1960 р. економічно розвинені країни забезпечували в сукупності 95% світового виробництва радіоприймачів і телевізорів (у тому числі Північна Америка – відповідно понад 30 та близько 30%, Західна і Східна Європа – 35 і 46% і Японія – 25 і 17%).

Але вже у 1990 р. сумарна частка трьох названих регіонів помітно зменшилася. Це сталося завдяки швидкому нарощуванню випуску побутової електронної апаратури в нових індустріальних країнах Азії та в Китаї. У результаті частка Східної і Південно-Східної Азії зросла до 70% по радіоприймачів і до 60% по телевізорах.

Так, в 2005 р. із загальносвітового виробництва телевізорів (165 млн шт.):

  • Китай виробляв 80 млн.
  • Малайзія – 10 млн.
  • Республіка Корея – 7 млн.
  • Японія – 3 млн штук.

Але в цілому найбільшим виробником побутової електронної апаратури залишається Японія, за зразком якої, власне кажучи, і розвивали цю галузь інші країни регіону. І якість японської побутової електроніки і раніше залишається найбільш високим.

А. Моріта, засновник всесвітньо відомої японської корпорації «Соні», пише про те, що саме вона першою запустила в масове виробництво транзисторний радіоприймач, створила перший в світі домашній відеомагнітофон, а також портативний касетник з навушниками – плейер. Спільно з голландським концерном «Філіпс» «Соні» розробила і впровадила принципово нову лазерну технологію звукозапису на компакт-дисках. Ця ж компанія ближче інших підійшла до технології телебачення з особливо високою точністю зображення.

Виробництво електронних компонентів (транзисторів, напівпровідників) росте ще швидшими темпами, ніж виробництво найрізноманітнішої електронної апаратури. Ці темпи, обумовлені відповідними капіталовкладеннями, визначили перехід від мікросхем спочатку до великих, а потім і до надвеликих інтегральних схем, який був здійснений за допомогою зменшення розмірів складових їх елементів.

До початку 1980-х рр.. головними постачальниками мікросхем були фірми США. Вони набагато випереджали японські фірми і європейський «Філіпс». Але потім першість перейшла до японських фірмам («НЕК», «Тошиба», «Хітачі»), хоча з випуску мікрокомп’ютерів світовим монополістом залишається американська «Інтел».

Зазвичай виділяють чотири головних району розміщення електронної промисловості.

  • По-перше, це США. Хоча вони втратили абсолютну першість у виробництві електронної продукції, але зберегли і великі обсяги, і найбільш складну структуру галузі, в якій представлений весь її різноманітний асортимент. Крім того, США спеціалізуються на випуску самої наукомісткої та дорогої продукції, призначеної головним чином для внутрішнього ринку і в набагато меншій мірі для експорту.
  • По-друге, це Японія. За загальними масштабами випуску електронної продукції вона займає друге місце після США. У структурі галузі тут нині переважає випуск електронних компонентів, комп’ютерів і дорогої побутової електроніки, причому всі ці вироби, на відміну від США, орієнтовані переважно на експорт.
  • По-третє, це Західна Європа.

Електронна промисловість отримала тут найбільший розвиток у ФРН, у Франції, у Великобританії, Італії та Нідерландах.

Для її структури характерне переважання підприємств, що випускають телекомунікаційну апаратуру, обчислювальну техніку і прилади при значно меншій ролі виробництва побутової електроніки та електронних компонентів. По-четверте, це країни Східної і Південно-Східної Азії. Вони широко використовували вигоди свого економіко-географічного положення, наявність трудових ресурсів та японський досвід, перетворивши електронну промисловість на головну галузь своєї міжнародної спеціалізації. Це ж зумовило її дуже високий експортний.

Попри те, що кожна з чотирьох галузевих груп електронної промисловості має деякі особливості в орієнтації (на кваліфіковані трудові ресурси, на близькість до центрів науки та ін), в ній дуже чітко проявилася тенденція до формування великих ареалів їх зосередження із завданням забезпечити в одному місці функціонування всього виробничого ланцюжка від ідеї до готового продукту.

Ось чому саме на основі електронної промисловості виникло чимало наукових, науково-дослідних парків, технополісів, «силіконових долин».

Участь електронної промисловості в світовій торгівлі також в цілому дуже велике, але за розмірами експортної квоти чотири її головних регіону розрізняються досить сильно.

Найбільш висока ця квота в регіоні Східної і Південно-Східної Азії, де в окремих країнах вона доходить до 80-90%. У Японії експортна квота залежно від виду продукції коливається в межах від 35 до 50%. У Західній Європі – з урахуванням внутрішньорегіональної торгівлі – вона становить приблизно 40%. А в США експортна квота набагато менше, вона ледь перевищує 1/10.

На цьому тлі електронна промисловість України та Росії виглядає вельми відсталою. До 1991 р. ця галузь в Радянському Союзі і країнах Східної Європи розвивалася досить відособлено від решти світу, хоча перед нею і ставили завдання вийти на рівень однієї з сучасних високотехнологічних галузей.

Але з розпадом СРСР і РЕВ і розривом налагоджених виробничих і наукових зв’язків, та ще в умовах усугубилися фінансово-економічних труднощів, вона прийшла в занепад. Наприклад, виробництво телевізорів в 1990-1995 рр.. зменшилася з 4,7 до 1 млн штук і тільки до 2005 р. досягло колишнього рівня.

Посилання на основну публікацію