Сучасна Румунія

16-18 грудня 1989 року в зв’язку з демократичними перетвореннями в Угорщині почалися хвилювання в Трансільванії. Чаушеску зібрав демонстрацію на підтримку режиму, але мітингувальники почали виступати проти нього. По демонстрантах був відкритий вогонь. 21 грудня 1989 року заворушення переросли в повстання. 22 грудня 1989 року по телебаченню стали виступати представники опозиційно налаштованої партійної еліти (Іон Ілієску, Петру Роман та ін.), Які створили Фронт національного порятунку (ФНП). Намагався втекти з країни Чаушеску був заарештований і після швидкоплинного суду розстріляний разом з дружиною. ФНС прийшов до влади. Було відновлено «історичні партії», які вже в лютому 1990 року вступили в конфлікт з ФНС. На виборах 22 травня 1990 року ФНС отримав 83% голосів, і Ілієску став президентом країни. Прем’єр-міністр Роман (з червня) проводив ліберальні перетворення.

У червні 1990 року опозиція спробувала захопити будівлю телебачення. На боці уряду виступили шахтарі, які завдали поразки опозиції в вуличних зіткненнях.

Після краху комуністичного режиму, в квітні 1990 року була проведена лібералізація цін. Реформи 1990-1991 років забезпечили швидке подолання товарного дефіциту при одночасному різкому падінні рівня життя, що викликало дестабілізацію соціально-політичної ситуації. У лютому 1991 року була введена приватна власність на землю, почалася безкоштовна роздача ділянок в 10 га. У 1999 році знову стала наростати соціальна напруженість. В ході походу шахтарів на Бухарест відбулися драматичні зіткнення з поліцією.

25-28 сентября 1991 року шахтарі, розчаровані результатами ліберальних реформ, знову прибули до столиці і влаштували серію погромів. Уряд Романа було відправлено у відставку. У грудні 1991 року – квітні 1992 року ФНС розколовся на ФНС на чолі з Романом і Демократичний ФНС (ДФНС) на чолі з Ілієску, що проголосив себе соціал-демократом.

8 грудня 1991 була прийнята нова конституція, Румунія була оголошена президентською республікою. 27 вересня 1992 року пройшли вибори, які принесли перемогу ДФНС (з 1993 року – Партія соціальної демократії) і Ілієску. Опозиційна Демократична конвенція (ДК), ядро ​​якої склали історичні партії і ФНС, зазнала поразки. Була досягнута політична стабілізація. Але зростав вплив екс-комуністичної Соціалістичної партії трудящих. У 1996 році ДК здобула перемогу на президентських і парламентських виборах. Президентом став Еміль Константінеску. У грудні 2000 року на виборах перемогли соціал-демократи, країну знову очолив Ілієску.

У 1996-2004 роках до влади переважно приходили ліберальні і християнсько-демократичні уряди. Змінювалося також співвідношення сил в обох палатах парламенту.

Інституційні зміни в країні, особливо в частині реформування дісталася в спадок від комуністичного періоду судової системи та боротьби з корупцією, були обумовлені умовами прийому Румунії в ЄС в 2007 році. На цьому шляху країна досягла значних результатів. Прийняті в 2003 році поправки до конституції і законодавства Румунії передбачають більш ліберальний підхід до використання мов національних меншин, гарантують незалежність судової системи, кращий захист права власності, дозволяють громадянам країн ЄС купувати земельні ділянки в Румунії і брати участь в муніципальних виборах. Разом з тим, незважаючи на успіхи в інституціональному будівництві, створювані демократичні інститути і процедури не тільки «самобутні» за своєю природою, а й дуже далекі по ефективності від європейських стандартів.

У 2007 році Румунія вступила в ЄС.

19 квітня 2007 року на спільному засіданні обох палат румунського парламенту президент Траян Бесеску був відсторонений від посади, за що висловилися 332 депутата і сенатора. Дане рішення було прийнято за підсумками доповіді спеціальної парламентської комісії. Парламент виніс рішення призупинити повноваження президента Бесеску через підозри в перевищенні ним своїх посадових повноважень. Однак для прийняття остаточного рішення було визнано за необхідне провести всенародний референдум.

Витоки конфлікту оглядачі бачили в особистому протистоянні президента з прем’єр-міністром, що почався в 2006 році. Тоді чолі уряду припала до душі ініціатива президента про проведення дострокових парламентських виборів. Потім прем’єр-міністр Попеску-Терічану закликав до негайного виведення румунських військ з Іраку, проти чого виступив Бесеску. Криза розширився через розпад коаліції Націонал-ліберальної партії і пропрезидентської Демократичної партії. Прем’єр-міністр виключив представників Демократичної партії зі складу уряду. Президент оголосив кабінет «незаконним», але змушений був його затвердити. За підсумками референдуму, який відбувся 19 травня 2007 року, президент Бесеску залишився при владі.

Посилання на основну публікацію