Сучасна геополітична картина світу

Розпад СРСР, котра уособлювала міць континентальних держав на політичній карті світу минулого століття, став причиною багатьох геополітичних змін. У світі за короткий період виникли нові геополітичні центри сили.

Серед великих регіонів світу Європа пережила найбільшу кількість геополітичних змін за свою історію. Після укладення Потсдамских угод по закінченні Другої Світової війни в країнах Західної Європи під впливом і за допомогою США, Великобританії і Франції швидко і успішно розвивалася капіталістична економіка. А політичне і соціально-економічний розвиток країн Східної Європи ґрунтувалося на соціалістичній системі й ідеології, відчуваючи вирішальний вплив СРСР.

У повоєнні роки країни Західної Європи для досягнення високого рівня соціально-економічного розвитку та протистояння поширенню соціалізму, встановленого в країнах східної частини континенту, виявили прагнення до взаємної інтеграції, що вилилося у формування такого міждержавного об’єднання, як Європейський Союз. Після розпаду СРСР і падіння соціалістичних режимів у Східній Європі складу Євросоюзу істотно розширився за рахунок входження в нього в 2004-2013 роках 11 східноєвропейських (колишніх соціалістичних) країн.

Потік численних мігрантів з політично нестабільних країн Африки і Південно-Західної Азії в Європу, яка ще не віджила всіх наслідків фінансово-економічної кризи 2008 року, привів до виникнення ряду соціальних і політичних проблем. Разом з різними групами мігрантів в європейське суспільство проникають різні ідеї, культури і традиції, що призводить до виникнення протиріч з корінними жителями Європи.

У 1776 році проголосили незалежність 13 британських колоній у Північній Америці, утворивши державу Сполучені Штати Америки (США). Початкові 13 штатів займають крайню північно-східну і східну частину сучасної території США. Ця країна придбала сучасні розміри і межі в основному в XIX столітті, коли землі деяких штатів були викуплені у інших країн (наприклад, Луїзіана у Франції, Аляска у Росії і т.д.), а територія ряду центральних і південних штатів була захоплена військовим шляхом у Іспанії та Мексики.

З кінця ХІХ століття США почали встановлювати геополітичний контроль в меридіональному напрямку над всім Американським континентом, а в минулому столітті поширили свій вплив на Європу, Азію, Африку, Австралію й Океанію. В даний час США прагнуть всіляко обмежити вагу і вплив таких своїх суперників на геополітичній арені світу, як Росія, Китай, Німеччина, Іран, арабські країни, зокрема, ускладнюючи їм вихід до морських шляхів, встановлюючи точки військово-політичного контролю і створюючи осередки геополітичної напруженості поблизу їх кордонів. В цьому проявляється прагнення США до встановлення геополітичного контролю над різними регіонами світу і формування однополярного світу.

Перед Росією після розпаду СРСР стали важкі завдання вирішення внутрішніх соціально-економічних проблем, з одного боку, і відновлення свого геополітичного статусу і впливу в світі, з іншого. У зв’язку з цим для Росії велике значення має безпеку і політична стабільність в країнах колишнього Союзу. Разом з тим, Росія зацікавлена ​​в утриманні в сфері свого впливу тих з найближчих до себе країн, де сильно політичний вплив США і Європи.

Є певні чинники, які ускладнюють зміцнення Росією статусу одного з геополітичних центрів світу. По-перше, це дісталися у спадок від радянських часів внутрішні проблеми соціально-економічного характеру, по-друге, розширення блоку НАТО на схід, спрямоване на звуження сфери геополітичного впливу Росії, по-третє, встановлення прозахідних політичних режимів в деяких сусідніх країнах в результаті так званих “кольорових” революцій, здійснилися не без підтримки зовнішніх сил, в четверте, діяльність міжнародних терористичних угруповань в навколишньому геополітичному просторі.

Падіння в 1910-1911 рр. монархії в Китаї – одному з центрів світової цивілізації – стало причиною значних геополітичних змін у Східній Азії. У 1949 році в результаті багаторічної громадянської війни в Китаї за підтримки Радянського Союзу прийшла до влади Компартія Китаю. Сучасний Китай при збереженні комуністичного режиму розвивається в напрямку поєднання елементів соціалістичної планової та ринкової економіки, в основі китайської геополітики лежать насамперед інтереси зростаючої економіки. Творець китайської стратегії економічних реформ Ден Сяопін очолював країну в 1976-1989 рр. і дав початок її поетапного руху до відкритої і вільну економіку. У короткі терміни Китай до- бився вражаючих успіхів в економіці, зокрема зайнявши до теперішнього часу перше місце в світі за обсягом ВВП. За даними на 2016 року на частку Китаю припадало близько 17,8% світового ВВП. У міру зміцнення свого економічного могутності Китай прагне розширити сферу свого геополітичного впливу. В першу чергу Китай зміцнює і будує на новій основі взаємини з найближчими сусідами і країнами з великими природно-ресурсними та соціально-економічними можливостями.

Відомо, що країни Близького Сходу мають вигідним геополітичним становищем. Розташування цього регіону на стику Європи, Азії і Африки є причиною геополітичного інтересу до нього з боку багатьох світових держав. Наявність величезних енергоресурсів в регіоні ще більше підігріває ці інтереси зовнішніх гравців. У той же час цей регіон – один з найбільш неспокійних в світі.

Рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1947 року передбачалося створення на території Палестини двох держав – єврейської і арабської. Проголошення незалежної єврейської держави Ізраїль 14 травня 1948 року призвело до невдоволення в арабському світі. В результаті Ліга арабських держав 15 травня 1948 року ввела свої війська в Палестину. Хоча бойові дії тут тривали порівняно недовго, події тих років привели до виникнення досі не вирішене ізраїльсько-палестинського конфлікту.

Крім того, геополітична ситуація в регіоні загострилася в останні роки внаслідок громадянської війни в Сирії, проголошення державності на частини територій Сирії та Іраку, контрольованій радикальними ісламістськими угрупованнями, втягування в боротьбу з екстремістами, поряд з військами Сирії та Іраку, військових Росії, Ірану, Туреччини і очолюваної США міжнародної коаліції. Багаторічні бойові дії призвели до великих людських жертв, вимушеним міграціям мільйонів біженців. Близькосхідна геополітична проблема залишається однією з найскладніших у світовому масштабі.

Інтеграційні об’єднання держав. Процес глобалізації світової економіки сприяв економічної інтеграції держав. Як відомо, під економічною інтеграцією розуміється довгострокове і сталий розвиток економічних взаємин країн на основі міждержавних домовленостей.

Європейський Союз (ЄС) виділяється серед інших регіональних інтеграційних об’єднань найбільшим колічествомом країн-учасниць і питомою вагою у світовій економіці. Його зародження пов’язано з утворенням в 1951 році Об’єднання виробників вугілля і залізної руди Європи. Це об’єднання включало такі країни, як Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург. У 1957 році ці держави підписали угоду про створення Європейського економічного співтовариства, яке пізніше, в 1967 році, було перетворено в Європейський Союз. В наслідок до Європейського Союзу вступили і інші держави: в 1973 році Великобританія, Данія, Ірландія, в 1981 році Греція, в 1986 році Іспанія, Португалія, в 1995 році Австрія, Швеція, Фінляндія, в 2004 році Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина , Словенія, Литва, Латвія, Естонія, Кіпр, Мальта, в 2007 році Румунія, Болгарія, в 2013 році – Хорватія. Основними цілями Євросоюзу вважаються створення єдиного економічного простору, що не має внутрішніх кордонів, зміцнення економічних і соціальних взаємин в регіоні, введення в обіг єдиної валюти для зрівнювання виробничих витрат в різних країнах.

Співдружність незалежних держав (СНД) була заснована 8 грудня 1991 року і початок свою діяльність в тому ж році, 21 грудня. Відповідно до Статуту Співдружності, основними напрямками співпраці назв країн є забезпечення прав і свобод, координація зовнішньої політики, економічна взаємодія, розвиток транспорту і зв’язку, охорону здоров’я, охорона природи, боротьба з організованою злочинністю. В даний час до складу СНД входять Російська Федерація, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан, Молдова, Азербайджан, Вірменія. Туркменістан має статус асоційованого держави. Крім того, Монголія і Афганістан в якості країн-спостерігачів беруть участь в різних заходах СНД.

Шанхайська організація співробітництва (ШОС) була створена у зв’язку з підписанням 26 квітня 1996 року в місті Шанхаї (Китай) межгосударствен ного договору про співпрацю у військовій сфері між державами Казахстан, Киргизстан, Росія, Китай і Таджикистан. Ця організація отримала назву “Шанхайська п’ятірка”. Після того, як в 2001 році в неї вступив Узбекистан, “Шанхайська п’ятірка” була перетворена в Шанхайську організацію співпраці, в зв’язку з чим була оприлюднена спеціальна декларація. У 2017 році держави Індія і Пакистан стали повноправними членами Шанхайської організації співробітництва. Разом з тим в роботі ШОС беруть участь 6 країн-партнерів по діалогу, 4 держави – спостерігача і 2 держави-кандидата в спостерігачі.

Ключовими цілями Шанхайської організації співпраці є забезпечення взаємної довіри, дружніх і добросусідських відносин між державами-членами організації; регіональне співробітництво в сфері безпеки, боротьби з тероризмом і екстремізмом, торгівлею наркотиками та зброєю, нелегальною міграцією; розвиток економічного співробітництва. Геополітичний статус ШОС визначається, перш за все, членством в ній трьох з найбільших світових держав – Росії, Китаю, Індії.

Посилання на основну публікацію