Створення соціалістичної федерації в Югославії

29 листопада 1945 року Установча скупщина Югославії прийняла Декларацію про остаточну ліквідацію монархії і проголосила створення Федеративної Народної Республіки Югославія (з 1963 року – Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, СФРЮ). Хорватія увійшла до її складу в якості однієї з шести республік. У січні 1946 року була прийнята конституція ФНРЮ, а в січні 1947 року – конституція Народної Республіки Хорватії.

У 1971 році в Хорватії виникла політична криза. Керівництво Союзу комуністів Хорватії на чолі з Савкою Дабчевіч-Кучар зажадало більшої економічної самостійності республіки, знайшовши опору в масовому національному русі. Після початку безстрокового страйку загребських студентів на підтримку національних вимог Тіто відсторонив хорватське керівництво і провів «чистку» в партійному і державному апараті республіки. Але паралельно було розпочато перегляд конституції, що завершився прийняттям в 1974 році нового основного закону. Він розширював компетенції республік і фактично перетворював Югославію в конфедерацію. Вищі державні та партійні органи були перебудовані таким чином, що всі 8 суб’єктів СФРЮ (6 республік і два автономних краї) мали рівне представництво і однакові права (аж до права вето).

Розпад СФРЮ. Незалежна Хорватія. Після смерті Тіто в 1980 році його замінили колективні органи: президія СФРЮ і президію Союзу комуністів Югославії (СКЮ) зі змінюваними черзі головами. Така система прийняття рішень в умовах наростаючого соціально-економічної кризи і зростання міжреспубліканських суперечностей блокувала давно необхідні перетворення, поставивши країну на межу розвалу.

На початку 1990 року відбувся XIV Надзвичайний з’їзд СКЮ (який став для нього останнім). Партійно-державне керівництво Словенії і Хорватії взяло курс на вихід зі складу СФРЮ. На перших багатопартійних виборах в Хорватії в травні 1990 року перемогло Хорватська демократична співдружність (ХДС), очолюваний Ф. Туджманом. Сербів звільняли з державного апарату і поліції. Розпочалась кампанія з реабілітації режиму «усташів». З еміграції хлинув потік їх прямих і ідейних нащадків, відкрито велася шовіністична пропаганда. У травні 1991 року відбувся референдум про самостійність Хорватії, а 25 червня 1991 була прийнята Декларація про незалежність і суверенітет.

Влітку – восени 1991 року хорватські серби в районах компактного проживання створили свої автономні державні утворення (Республіка Сербська Крайна, Славонія, Бараняча і Західний Срем), які пізніше проголосили свою незалежність від Хорватії і заявили про своє бажання об’єднатися з Югославією. На допомогу їм прийшли частини Югославської Народної Армії. У квітні – травні 1991 року відбувалися спорадичні перестрілки, взаємне вигнання інонаціонального населення, по обидва боки супроводжувалося злочинами проти людяності. До кінця 1991 року почалися запеклі бойові дії в районі Вуковара, Дубровника і Задара. На територію Хорватії в місця зіткнень були введені миротворчі сили ООН.

Після двох наступів хорватської армії в травні і серпні 1995 року вона зайняла Сербську Крайну, і під сербським контролем залишилися Східна Славонія, Бараняча і Західний Срем. 12 листопада 1995 року, між Загребом і сербською владою підписано Ердутское угоду про реінтеграцію цих територій до Республіки Хорватія. На перехідний період в регіоні була заснована Тимчасова Адміністрація ООН. 15 січня 1998 року процес реінтеграції був завершений.

ХДС перебував при владі 10 років. Однак націоналістичний курс загребського режиму привів до його міжнародної ізоляції. Після приходу до влади 2000 року демократичної коаліції шести партій (Соціал-демократична партія Хорватії, Хорватська соціал-ліберальна партія, Хорватська селянська партія, Хорватська народна партія, Ліберальна партія і Істрійському демократичний Сабор) курс Загреба на якнайшвидший вступ до євроатлантичних структур став активно підтримуватися Заходом.

У листопаді 2000 року Хорватія стала членом СОТ. 29 жовтня 2001 року представники Загреба і ЄС підписали Угоду про асоціацію і стабілізацію. 21 лютого 2003 року керівництву ЄС передана офіційна заявка Хорватії на вступ до цієї організації. У червні 2004 року Хорватії було надано статус країни-кандидата в члени ЄС. 3 жовтня 2005 року було розпочато переговори щодо вступу Хорватія в Євросоюз. Новий статус наклав на Хорватію серйозні зобов’язання. Жорстка позиція ЄС змусила хорватська влада співпрацювати з Міжнародним кримінальним трибуналом у справах колишньої Югославії в питанні про видачу хорватського генерала Анте Готовіни, якому інкримінуються злочини проти мирного населення в ході сербо-хорватського конфлікту. Після його арешту по країні прокотилися багатотисячні демонстрації: з часів Туджмана ця війна іменується «Вітчизняної», а хорватських генералів, винних у каральних операціях проти сербів.

Посилання на основну публікацію