Столиця Чорногорії – Цетіньє

 Маленьке містечко Цетіньє, з населенням всього лише п’ятнадцять тисяч чоловік, затишно розташувався в долині, оточений неприступної стіною вапнякових гір. У п’ятнадцятому столітті Чорногорія, як і деякі інші країни східної Європи, змушена була вступати в нерівні сутички в війнах з Османською імперією.
      Навали турків погрожували знищити не тільки столицю Чорноморського держави того часу, Жабляк, а й всю країну. Тоді правитель країни Зета, Івана Черноєвіч, прийняв рішення збудувати нову столицю, оточену найвищими стінами в світі. І раптово рішення прийшло саме по собі. Навіщо зводити штучні стіни, якщо Господь вже подбав про це? Хіба незлочинні гори, створені ним, не є найнадійнішою фортецею, здатною укрити і захистити від біди цілий народ?

        Так Іван Черноєвіч прийняв рішення звести для себе і свого народу нову столицю, яку назвали Цетіньє, під назвою річки, яка протікала по долині, біля гори Ловчен. 1482 рік – офіційна дата заснування міста. Місто швидко зростав. Митрополит Зети побудував тут монастир, і, таким чином, Цетіньє став не тільки політичною столицею і притулком, а й духовним центром всього князівства. Але гори не змогли зберегти Цетіньє. Те турки, то венеціанці періодично штурмували місто. Оскільки для Османов, які сповідують іслам, православні були невірними, гяурами, а для католиків-венеціанців – єретиками, які не визнають владу Святої Католицької Церкви та Папи Римського, намісника Божого на землі, то ніхто із завойовників не ставив за мету зберегти православні святині. Монастир був зруйнований дощенту, як і палац князів Черноєвічей.
      Але в 1697 році до влади в країні знову прийшли слов’яни. Династія Петровичей-Негошей зробила все можливе для звільнення не тільки Цетіньє, а й усієї країни. Місто поволі став знову розквітати. Шикувалися нові храми і зводилися палаци, а після Берлінського конгресу в 1878 році, на якому Чорногорія була визнана незалежною суверенною князівством, Цетіньє став столицею нової європейської країни. Та й саме місто поступово набував більш європейський вигляд. У ньому побудували готелі, звели красиві будівлі для посольств, наймальовничішими з яких вважаються російське, французьке, італійське, австро-угорське і англійське.
       Цетіньє, хоч і є однією і найменших столиць світу, все ж вміщує в себе і старовинні бібліотеки, безлічі музеїв, монастирі, лікарні, храми, і, звичайно ж, більярдні! Найдавніша бібліотека, в якій дивом збереглися, не знищені в пожежах численних воєн, стародавні рукописи і манускрипти, знаходиться в монастирі Цетіньє, заснованому в п’ятнадцятому столітті. З появою книгодрукування методом ксилографії, винайденим Іоанном Гуттенбергом, в Цетіньє з’явилися друкарні, що належать друкованого дому Черноєвічей. Треба зауважити, що саме вони внесли величезний вклад в поширенні саме кириличного письма не тільки в Чорногорії, а й у багатьох інших слов’янських країнах, друкуючи церковно-слов’янські книги на сербській мові.

      Після закінчення Другої Світової війни в парламенті Чорногорії постановили перенести столицю з маленькою, затишною Цетіньі в Титоград, місто з населенням в дев’яносто шість тисяч чоловік, багатий різними виробництвами. Напевно, в той час повної розрухи, це було правильним рішенням. Необхідно було відбудовувати країну знову, зводити нові будинки, виробляти машини і меблі … І все ж Цетіньє завжди залишався духовним центром всієї Чорногорії, маленьким, але таким величезним серцем, що належали всі сербам одноразово. Не дивно, що незабаром, до Цетіньє повернувся його статус столиці.

Посилання на основну публікацію