Стародавній період історії Іспанії

Іберійські племена, походження яких залишається не цілком з’ясованим, з’явилися на території сучасної Іспанії в середині I тисячоліття до нашої ери. Деякі дослідники вважають іберів предками древніх басків, інші – вихідцями з Північної Африки, родинними берберам, тоді як походження басків сходить до перших піренейських цивілізацій. Пізніше Іберійський півострів став місцем розселення кельтів, які, змішуючись з місцевими народами, утворили племена кельтіберів. В кінці II-I тисячоліття до нашої ери на середземноморському узбережжі влаштувалися фінікійці, головними заняттями яких стали видобуток срібла, торгівля сріблом, міддю, оловом, а також работоргівля. У VII столітті до нашої ери ряд колоній на Іберійському півострові заснували греки. У V столітті до нашої ери на острові з’явилися карфагеняни, що залишалися тут аж до закінчення 2-ї Пунічної війни (218-201 роки до нашої ери).

Експансія Риму на територію сучасної Іспанії зустріла опір місцевих народів. Завершити підкорення Іспанії вдалося лише в правління імператора Августа приблизно до 19 року до нашої ери. Римляни мали істотний вплив на розвиток культури, системи управління і права на півострові. Іспанським провінціях Риму в системі метрополії відводилася роль в першу чергу постачальників аграрної продукції. На півострові розгорнулося будівництво доріг і мостів, зрошувальних споруд. Сформувався консолідований клас іспано-римської знаті, котрий використовував у своїх латифундіях працю дрібних орендарів-колонів, вільновідпущеників і рабів.

З ослабленням і розпадом Римської імперії частина Іспанії виявилася під пануванням німецьких племен – свеви, створили власне королівство в північно-західній частині Іспанії, вандалів і аланів. Для боротьби з ними Римська імперія закликала вестготів. До 429 році вандали і алани були вигнані з території півострова, в той час як свевам вдалося утримувати тут свої землі до 585 року. Територія, що опинилася під управлінням іспано-римської знаті і вестготів, визнавалася частиною Західної Римської імперії до її падіння в 476 році. У 587 році король вестготів Рекаредо прийняв католицтво як офіційну релігію. Вестготські королі обрали своєю столицею Толедо і створили незалежну іберійське держава. Хоча зберігалося рабовласництво (особливо в вестготських поселеннях), в той же час розширювався шар колонів – залежних селян, які походять від дрібних орендарів в епоху Стародавнього Риму. Поширення феодальних відносин і посилення класу феодалів, важливою частиною якого була іспано-римська знати (як світська, так і церковна), призвели до послаблення королівської влади і занепаду військової могутності вестготської держави.

Посилання на основну публікацію