Становлення Радянської Росії

В ході подій жовтня – початку листопада 1917 року зазнали поразки політичні сили як всередині, так і поза більшовицької партії, які виступали за створення широкої лівоцентристської коаліції, що представляє більшість активного населення країни. В ході так званої «тріумфальної ходи радянської влади» більшовики та їхні союзники в Радах встановили контроль майже над усією територією Росії.

7 грудня була створена Всеросійська надзвичайна комісія (ВЧК), яка поєднувала функції слідства та суду. Разом з тим перші політичні репресії, що проводяться більшовиками, обмежувалися короткочасними арештами політичних супротивників.

Однак правити одні більшовики були ще не готові, у них не було достатніх зв’язків з селянським більшістю країни. Це вже в грудні 1917 року призвело до створення двопартійного уряду більшовиків і лівих есерів, що відкололися від Партії есерів.

Перші заходи радянської влади не дозволили переломити настрій виборців, особливо в селі. Вибори до Установчих зборів, які пройшли в листопаді, принесли більшовикам розчарування – вони набрали 24% голосів, в той час як інші соцпартії отримали 59,6%. Розкол есерів відняв у них 40 мандатів з 259, але вони все одно залишилися найбільшою парламентською фракцією.

В якості альтернативи Установчих зборів більшовики висували Республіку Рад. Але в 1917 році радянська система тільки зароджувалася і не прийняла ще єдиних форм, норм представництва та процедури, що створювало ідеальні умови для різних маніпуляцій. Після того як стало проявлятися невдоволення робітників більшовиками, вибори до Рад припинялися. Пізніше неугодні більшовикам Поради розганялися або піддавалися чисткам. Всупереч прийнятій у липні 1918 року конституції радянські органи при комуністах поступово перетворилися на ширму партійної влади.

Більшовики та ліві есери зажадали від Установчих зборів повного визнання радянської влади і програмної діяльності. У відповідь на відмову більшості депутатів підкоритися ультиматуму більшовики спочатку влаштували обструкцію, а потім разом з лівими есерами пішли з парламенту, позбавивши його кворуму. Решта депутати обговорили і прийняли 10 пунктів Основного закону про землю, що відповідав принципам партії есерів. На наступний день РНК прийняв декрет про розпуск Зборів. Демонстрації прихильників Зборів були розігнані за допомогою збройної сили.

Більшовицький режим встояв, довівши свою життєздатність. Однак система узгодження суспільних інтересів була зруйнована, і країна встала перед перспективою широкомасштабної громадянської війни.

Влада знаходилася в руках підтриманого з’їздом Рад робітничих і солдатських депутатів уряду – Ради народних комісарів (РНК) на чолі з В. І. Леніним. Він спирався на Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК), обраний з’їздом з подальшою кооптацією в грудні 1917 року депутатів селянського ВЦВК, обраного лівим крилом, яке розкололося з’їзду селянських депутатів. Спочатку нова система Рад вважалася тимчасової (до скликання Установчих зборів). Після розгону Установчих зборів у січні 1918 року відбувся III з’їзд Рад робітничих, селянських і козацьких депутатів, який конституювався як вищий орган влади. Влада Рад була закріплена в першій у вітчизняній історії конституції Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР) у липні 1918 року. Конституція 1918 року вводила делегований принцип формування вищих Рад представниками нижчих. Але при цьому депутати робочих Рад обиралися меншою кількістю громадян, ніж селянських. Представники «експлуататорських класів» позбавлялися права голосу. Це нерівноправність зберігалося до 1937 року, коли була прийнята нова конституція РРФСР, яка відповідала принципам «сталінської» конституції СРСР 1936 року.

Економічна ситуація погіршувалася. Робоче самоврядування ще не набуло досвіду господарювання, тим більше в ситуації, що розпадаються господарських зв’язків. Призначення на підприємства державних керуючих ще більше погіршило ситуацію, так як їх компетентність була низькою. Восени – взимку почалися зіткнення між голодуючими робочими і більшовицькими збройними загонами. У другій половині червня 1918 року страйковий рух охопив десятки міст (рух уповноважених).

Завдяки розпочатої в січні 1918 року згідно із законом про соціалізацію землі передачі землі в руки селян виріс авторитет радянської влади в селі. Однак принципи розділу були непродуманими, що викликало загострення соціальної напруженості на селі.

Нова правляча еліта тепер формувалася з найбільш активної та радикальної частини соціальних низів і частини колишньої еліти, готової прийняти більшовицькі принципи або принаймні зберігати лояльність новому режиму. На основі цих шарів складалася нова технократія – управлінська еліта, яка прагне до індустріальної трансформації. Стара буржуазно-поміщицька еліта піддалася дискримінації, а з другої половини 1918 року – часткового знищення.

Російська комуністична партія (більшовиків) – РКП (б) (так від березня 1918 року став називатися більшовицька партія) – прагнула відновити цілісність соціального організму на неринковою основі, опосередковано державою господарські та соціальні зв’язки. Це зумовило небачений навіть для царської Росії зростання бюрократії. Технократия і бюрократія стали основними соціальними носіями нової диктатури, нової правлячої елітою суспільства, що змінила аристократію і буржуазію.

3 березня 1918 року в Бресті був підписаний мир, за умовами якого Росія відмовлялася від прав на Фінляндію, Україну, Прибалтику і Закавказзя (РНК визнав їх право на незалежність у листопаді – грудні 1917 року), повинна була виплатити контрибуцію. Цей світ залишився в історичній традиції як «паскудний», ганебний, укладений вимушено – через неможливість чинити опір противнику. Після початку революції в Німеччині в листопаді 1918 року світ був анульований. Але до цього часу проявилися негативні наслідки Брестського миру. Окупація Німеччиною України з подальшою експансією на Дону порушувала зв’язку центру Росії з хлібними районами. Це посилювало продовольчу проблему і ще сильніше загострювало відносини городян і селянства. Представники селянства, який підтримав владу Рад, ліві есери, тепер вийшли з РНК і розгорнули агітаційну кампанію проти більшовиків у радах. Капітуляція перед Німеччиною торкнулася глибинні пласти національної психології, налаштувавши проти більшовиків мільйони людей незалежно від їх соціального походження. Тільки дуже жорстка диктатура могла протистояти таким настроям.

Одночасно країни Антанти почали інтервенцію в Росії, прагнучи знизити можливі витрати, пов’язані з її капітуляцією. У 1918-1919 роках британські і французькі війська окупували Мурманськ і Архангельськ. У 1918-1922 роках на Далекому Сході найбільш активну участь в інтервенції взяли США і Японія.

Уклавши мир з Німеччиною, більшовики продовжували сподіватися, що в майбутньому відбудеться комуністична світова революція. Більшовики підтримували формування комуністичних партій в Європі. У березні 1919 року цей процес привів до основи Комуністичного інтернаціоналу (Комінтерну). При першій-ліпшій можливості більшовики намагалися надати військову підтримку осередків соціалістичних виступів в Європі і націоналістичним антиімперіалістичним виступів в Азії.

Посилання на основну публікацію