1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Стадії економічного зростання світового господарства

Стадії економічного зростання світового господарства

Людське суспільство у своєму розвитку пройшло кілька стадій. Згідно марксистської діалектики – це історичні суспільні формації: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична. Кожній з них відповідає певний рівень розвитку продуктивних сил і суспільні відносини. Є і так званий цивілізаційний підхід, коли розвиток суспільства розглядається з точки зору формування і розвитку цивілізацій, що визначають культуру націй, релігію, рівні соціально-економічного розвитку. На одному з «витків» розвитку суспільно-історичних формацій і цивілізацій почало формуватися світове господарство.

Окремі елементи світового господарства, на думку вчених, почали складатися ще за часів Римської імперії, отримавши значний імпульс в епоху великих географічних відкриттів (XV-XVII ст.), Коли різко зросла світова торгівля, викликавши до життя економічні відносини не тільки між окремими країнами, але й цілими континентами.

У сучасному уявленні світове господарство почало формуватися приблизно 300 років тому – після перемоги промислової революції у Великобританії, а потім і в ряді інших країн Західної Європи.

Аж до XX в. його розвиток базувалося на силі, зовнішньоекономічному примусі, протиріччях між колоніями і метрополіями, індустріально-розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, між самими індустріально-розвиненими країнами за ринки збуту, джерела сировини і палива.

В умовах цих протиріч після Першої світової війни на політичній карті світу з’явилися дві політичні системи світу – капіталістична і соціалістична. У кожній розвивалася своя система світового господарства (підсистеми всесвітнього господарства), які й боролися один з одним і співпрацювали.

У 60-і роки розпалася колоніальна система світу, послабивши тим самим капіталістичну. Потім, в 90-і роки, розпалася і соціалістична система. Світове господарство стало набувати рис єдиного цілісного утворення глобального масштабу.

Найбільш вдало закономірності соціально-економічного розвитку людського суспільства в цілому і національних економік зокрема пояснює теорія стадій економічного зростання американського вченого У. Ростоу з модифікаціями Г. Кана, Дж. Гелбрейта, А. Вінера та ін. Теорія обґрунтовує три стадії росту, які проходять всі народи світу. Це доіндустріальна, індустріальна, постіндустріальна стадії. Доіндустріал’ная стадія розвитку людського суспільства тривала більше трьох тисяч років. Економічна сутність даної стадії полягала в забезпеченні продовольством і речами (одягом, примітивними знаряддями праці) людини, необхідними для його існування. Панував ручну працю. Переважна частина населення була зайнята в сільському господарстві, а в цілому в матеріальному виробництві – 80-90% його чисельності. Велося натуральне господарство. Робочий інвентар, домашнє начиння, одяг вироблялися в сім’ї. Рівень життя переважної частини населення низький (в сучасному уявленні душовий дохід становив кілька сотень доларів на рік). Багатство визначалося кількістю землі і худоби, харчуванням і здатністю нагодувати гостей. Радіус поїздок і кругозору обмежувався своєю селом і найближчим міським ринком. Ринок і заїжджий гість виступали і основним джерелом інформації. Центр культури – церква. Влада належала вождям, місце людини в суспільстві визначалося станом, до якого він належав за народженням.

Сьогодні в доіндустріальної стадії розвитку залишилися в основному Тропічна Африка та Океанія – країни, що розвиваються з дуже низьким доходом і найменш розвинені країни 7-го 8-го соціально-економічних типів (рис. 1.4).

Індустріал’ная стадія розвитку почалася приблизно 300 років тому з промислового перевороту в Англії. Її початок було пов’язано з аграрним перенаселенням – браком вільних земель для нових селянських дітей. Спочатку це торкнулося Англії та Нідерландів, потім і інших країн Європи. В інших регіонах – Північній Америці, Австралії – індустріалізація вирішила проблему нестачі робочої сили.

Економічна сутність індустріального суспільства – забезпечення комфортних умов життя за рахунок виробництва відповідних товарів і послуг. Душовий дохід в умовах індустріального суспільства досягає декількох тисяч доларів на рік .. Велика частина людей працездатного віку зайнята в промисловості та обслуговуючих галузях, основним соціальним класом стає робітничий клас (наймані робітники). Інтереси виробництва і науково-технічного прогресу вимагають концентрації продуктивних сил: зростають міста, відбувається урбанізація країн; підвищується інтелектуальний потенціал суспільства. Зростає роль освіти і науки.

Індустріалізація будь-якої країни проходить в 4 етапи:

1) формування простих трудомістких галузей промисловості;

2) формування базових галузей промисловості;

3) комплексна електрифікація і механізація господарства;

4) комплексна автоматизація господарства.

На першому етапі розвиваються прості трудомісткі галузі – харчова, легка, деревообробна промисловість та складальне машинобудування. Виробництва даних галузей не вимагають великих капіталовкладень, кваліфікованих кадрів, робочої сили, тому доступні для слаборозвинених країн з надлишком трудових ресурсів. Експлуатація тут дешевої робочої сили приносить найбільший прибуток.

Початок першого етапу зазвичай пов’язане з аграрним перенаселенням. З села в місто тягнеться потік некваліфікованої дешевої робочої сили. Нечисленні підприємці ще не мають ані великим досвідом, ні капіталом і тому починають з найпростішого – швейне виробництво, текстильне і т. П. Країна продовжує залишатися аграрною.

У стадії формування простих трудомістких галузей промисловості сьогодні знаходяться країни, що розвиваються з низьким доходом (6-й тип) в Південній, Південно-Східної та Східної Азії, Африці, Латинській Америці (рис. 1.4).

На другому етапі йде формування базових галузей промисловості: металургії, енергетики, машинобудування (важкого, транспортного та ін.). Це відбувається в міру накопичення початкового капіталу місцевими підприємцями та державою і передбачає також розвиток нескладних імпортозаме-няющих виробництв. Триває міграція сільського населення в місто, здійснюється подальший розвиток простих трудомістких виробництв. Для часткової компенсації робочої сили в сільському господарстві починає розвиватися сільськогосподарське машинобудування. Для підвищення військового потенціалу ряд країн приступає до виробництва різних видів озброєнь (колишній СРСР, Пакистан, Китай, Індія, Ірак, Іран, КНДР та ін.).

У стадії формування базових галузей промисловості в даний час перебувають аграрно-індустріальні країни, що розвиваються з доходом високим, середнім і нижче середнього (4-й і 5-й соціально-економічні типи) в Західній і Центральній Азії, Північній Африці, Латинській Америці (рис. 1.4). На трет’іх етапі здійснюється комплексна електрифікація і механізація господарства – йде швидкий розвиток електроенергетики, електротехнічної та хімічної промисловості, транспорту і зв’язку. До цього часу в країні практично вичерпуються резерви робочої сили. Потік мігрантів із сіл припиняється, а в містах різко знижується народжуваність, ускладнюється демографічна ситуація. У цих умовах екстенсивний шлях розвитку господарства стає неможливим, і економіка шукає інші способи підвищення інтенсивності та продуктивності праці вже зайнятих робітників. У селі – це механізація виробничих процесів із загальним підвищенням культури землеробства, а в місті – електроозброєність робітників. З’являються нові конструкційні матеріали: хімічні волокна, пластмаси, скло, якісні сталі, алюміній і ін., Різко зростає виробництво добрив та засобів захисту рослин.

Зростання зайнятості в матеріальному виробництві на етапі комплексної електрифікації та механізації припиняється. Оскільки ціна робочої сили зростає, починають прискорено розвиватися капіталомісткі виробництва. Цьому сприяють накопичений підприємцями досвід, наявний у них капітал, створений науково-технічний потенціал суспільства.

У стадії комплексної електрифікації та механізації господарства сьогодні знаходяться індустріальні високо- і середньорозвинених країни 2-го і 3-го типів у Східній та Південній Європі, Латинській Америці, Східній Азії (рис. 1.4).

На четвертому етапі, завершальному індустріальну стадію, здійснюється комплексна автоматизація господарства. Жива праця максимально вивільняється, відбувається робочої сили «перетікання» з матеріального виробництва в сферу послуг. Розвиваються наукомісткі виробництва. Повсюдно впроваджуються виробничі автоматизовані системи, економічні та ефективні засоби зв’язку, різко зростає роль інформаційних систем. Великого значення набуває вища освіта, наука, менеджмент, маркетинг.

У стадії комплексної автоматизації господарства сьогодні знаходяться індустріальні найбільш розвинені країни (1-й тип).

В даний час світова економіка вступає в постінду-стріал’ную стадію розвитку. Її характерною рисою є прискорений розвиток третинного та четвертинного секторів економіки, зростання ролі і значення науки і знань. Швидкими темпами розвиваються наукомісткі галузі, розробляються і використовуються ноу-хау, з’являються і впроваджуються у виробництво новітні конструкційні матеріали, інформаційні технології і т. Д.

Постіндустріал’ная стадія настає після досягнення нацією такого рівня соціально-економічного розвитку, коли частка зайнятих у матеріальному виробництві завдяки високій його механізації та автоматизації скоротиться до 10-15%. Інша частина населення буде зайнята в сфері послуг. Вдвічі скоротиться тривалість робочого дня, домінуючим класом стане клас інтелектуалів (інженери, педагоги, вчені та ін.). Душовий дохід досягне декількох десятків тисяч доларів.

У постіндустріальну стадію в осяжній перспективі можуть вступити США, Японія, Німеччина та інші промислово розвинені країни (американські вчені включали в даний список і колишній Радянський Союз). В даний час жодна країна ще не досягла показників постіндустріального суспільства, отже, зустрічається визначення економік низки країн як постіндустріальних (США, Японія та ін.) Передчасно. Мова може йти лише про різні етапи індустріальної стадії.

ПОДІЛИТИСЯ: