Солоність Атлантичного океану

Атлантичний океан – найсолоніший з усіх океанів світу. Вміст солей у водах Атлантики складає в середньому 35,4, що більше, ніж в інших океанах.

Найвища солоність спостерігається в тропічних широтах (по Гембелю) – 37,9, в Північній Атлантиці між 20 і 30° пн. ш., в Південній – між 20 і 25 ° пд. ш. Тут панує пасатна циркуляція, мало опадів, випаровування ж складає шар в 3 м. Прісних вод з суші майже не надходить. Дещо вище середньої солоність і в помірних широтах Північної півкулі, куди спрямовуються води Північноатлантичної течії.

Солоність в пріекваторіальних широтах – 35.

Простежується зміна солоності з глибиною: на глибині 100-200 м. вона становить 35,4, що пов’язано з підповерхневим плином Ломоносова. Встановлено, що солоність поверхневого шару не збігається у ряді випадків з солоністю на глибині.

Різкі перепади вмісту солей спостерігаються і при зустрічі різних по температурі течій. Наприклад, на південь від о. Ньюфаундленд при зустрічі Гольфстріму і Лабрадорської течії на незначній відстані солоність падає від 35 до 31-32.

Існування в Атлантичному океані підземних прісних вод – субмарини джерела (по І. С. Зецкеру) – цікава його особливість. Один з них давно відомий морякам, він розташований на сході п-ва Флорида, де кораблі поповнюють запаси прісної води. Це 90-метрове “прісне вікно” в солоному океані. Тут відбувається типове явище розвантаження підземного джерела в області тектонічних порушень або районах розвитку карсту. Коли натиск підземних вод перевищує тиск стовпа морської води, відбувається розвантаження – вилив підземних вод на поверхню. Нещодавно була пробурена свердловина на материковому схилі Мексиканської затоки біля берегів Флориди. При бурінні свердловини з глибини 250 м. вирвався стовп прісної води заввишки 9 м. Пошуки і дослідження субмарини джерела тільки починаються.

Посилання на основну публікацію