Соціалістичний період в історії Албанії

У 1944 році було організовано Тимчасовий демократичний уряд на чолі з Е. Ходжа. У 1946 році Народне (Установчі) збори проголосили Албанію республікою, а потім прийняли конституцію. Уряд країни очолив Е. Ходжа. В Албанії були проведені націоналізація промисловості і колективізація сільського господарства.

Поступово Е. Ходжа зміцнив владу, зайнявши пости керівника партії, глави уряду, міністра закордонних справ і оборони, головнокомандувача збройними силами. Партійний структури і держапарат, основні керівні пости в армії і спецслужбах заповнювалися комуністами, які брали участь у партизанській боротьбі. У 1946-1947 роках почалися репресії проти тих, хто не відповідав вимогам нової політичної еліти. Поступово в Албанії склався тоталітарний комуністичний режим, який відрізнявся особливою жорстокістю навіть серед країн соцтабору.

У 1949 році Албанія була прийнята в члени Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), з травня 1955 року брала участь в Організації Варшавського договору, а в грудні того ж року стала членом ООН.

Перші відносні успіхи в становленні державності та економіки пов’язані зі значною зовнішньою допомогою. Основну роль тут грали СРСР і Югославія. Перший час вплив Югославії було значним: у країні працювали радники і фахівці, були уніфіковані ціни, ліквідовані митні бар’єри, створювалися змішані компанії. Однак в результаті конфлікту між І. Б. Тіто і І. В. Сталіним Албанія розірвала відносини з Югославією і стала проводити політику, орієнтовану на СРСР. В Албанії пройшла «чистка», частина представників вищого керівництва була репресована за звинуваченням в «шпигунстві на користь Югославії».

Після розриву з Югославією протягом 12 років Албанія була вірним союзником СРСР. Радянський Союз, а потім і інші соцкраїни надавали широкомасштабну і різнобічну допомогу країні (політичну, фінансову, військову). Фактично в організації і розвитку економіки уряд Ходжі копіювало радянську модель. Але реальний розвиток економіки відставало від поставлених цілей, рівень життя албанців залишався найнижчим в Європі, а суспільство і приватне життя громадян перебували під жорстоким контролем держави.

Е. Ходжа не прийняв викриття «культу особи» І. В. Сталіна на XX з’їзді КПРС, в результаті з другої половини 1950-х років радянсько-албанські відносини стали поступово погіршуватися. Албанія змінила зовнішньополітичні пріоритети, стала активно зміцнювати відносини з КНР. Політика М. С. Хрущова викликала різку критику албанського керівництва, що призвело до розриву відносин в 1961 році Албанія вийшла з РЕВ (1961) і організації Варшавського договору (1968). Внутрішня і зовнішня політика Албанії відтепер передбачала «опору на власні сили» (в поєднанні з допомогою з КНР). У 1966 році під гаслом реорганізації партійного і державного апарату і збройних сил була проведена чергова «чистка», в ході якої були репресовані ті, хто в минулому співпрацював з СРСР або підозрювався в симпатіях до нього. В ході боротьби з бюрократизмом було ліквідовано міністерство юстиції. Наступним кроком стала «культурна революція», в ході якої була проведена антирелігійна кампанія, закривалися церкви, мечеті, монастирі, багато священнослужителів були репресовані. У 1967 році Албанія офіційно стала першою у світі атеїстичною державою.

У грудні 1976 року було прийнято нову конституцію. Країну перейменували в Народну Соціалістичну Республіку Албанія. У середині 1970-х років албанське уряд знову змінило зовнішньополітичний курс, в країні пройшла хвиля репресій в зв’язку з нібито розкритим «прокитайські змовою». У 1978 році Китай розірвав відносини з Албанією. Уряд Е. Ходжі стало налагоджувати відносини з європейськими країнами. Однак на початку 1980-х років в країні пройшла чергова «чистка», в ході якої особи, які прагнули до поліпшення відносин із Заходом, були репресовані.

Посилання на основну публікацію