Словацька Республіка на рубежі 20 і 21 століття

У лютому 1993 року президентом незалежної Словаччини став Михайло Ковач, прем’єр-міністром – Владімір Мечіар. В країні були продовжені реформи, розпочаті ще в Чехословаччині, хоча і більш повільними темпами, ніж в сусідній Чехії. Мечіар дотримувався політичних методів, які словацькі та іноземні спостерігачі характеризували як авторитарні. Він також виявився замішаний в ряді корупційних скандалів, що викликало нестабільність урядової коаліції. У березні 1994 року в країні стався перший політична криза – Мечіару був винесений вотум недовіри. З 16 березня в Словаччині діяло тимчасовий уряд на чолі з Йозефом Моравчик, колишнім міністром закордонних справ в уряді Мечіара.

30 вересня 1994 року в Словаччині пройшли вибори, в яких взяли участь 18 партій. Переважна більшість голосів на виборах отримав Рух за демократичну Словаччину Мечіара. У парламент пройшли також блок «Загальний вибір», Угорська коаліція, Християнсько-демократичний рух, Демократичний союз і деякі інші.

Мечіар знову був обраний прем’єр-міністром і займав цей пост до 1998 року. Головним опонентом проведеного Мечіаром курсу став президент Михайло Ковач. Їх протистояння завершилося 2 березня 1998 року новим політичною кризою – термін президентства Ковача закінчився, але новий президент обраний не був, так як партія Мечіара блокувала його вибори. В результаті прем’єр-міністр виконував багато президентські повноваження. Під час перебування на чолі уряду Мечіар виступав за відносно самостійну позицію країни в галузі зовнішньої політики: блокувалася інтеграція в НАТО і ЄС. Ставлення Заходу до Словаччини в цей період висловила держсекретар США Мадлен Олбрайт, яка назвала її «чорною дірою Європи».

25 вересня 1998 роки вибори в словацький парламент принесли перемогу противникам Мечіара (понад дві третини голосів в сукупності). З них найбільше голосів отримала Словацька демократична коаліція, що об’єднувала п’ять партій. Рух за демократичну Словаччину отримало 27% голосів, проте це не дозволило Мечіару залишитися прем’єр-міністром. Уряд очолив Мікулаш Дзурінда (Словацька демократична коаліція). У лютому 1999 року була прийнята поправка до конституції про пряме обрання президента. На прямих президентських виборах перемогу здобув представник правлячої коаліції Рудольф Шустер. Результати парламентських і президентських виборів дозволили форсувати проведення ліберальних реформ і приєднання до НАТО і ЄС.

У 2002 році на виборах очолюваний Мікулашом Дзуриндою Словацький демократичний і християнський союз набрав 15% голосів. Дзурінда сформував новий коаліційний уряд. Партія Мечіара домоглася значних успіхів на цих виборах, але не змогла сформувати уряд. ЄС і НАТО дали чітко зрозуміти, що Словаччина на чолі з прем’єр-міністром Мечіаром зіткнеться з труднощами при прийомі в НАТО і ЄС. 29 березня 2004 року. Словаччина стала членом НАТО, а 1 травня 2004 року увійшла до складу ЄС. В результаті президентських виборів перемогу здобув Іван Гаспарович, що обігнав Мечіара на 10% у другому турі. У 2009 році на нових президентських виборах І. Гаспарович знову став переможцем, тим самим продовживши свої президентські повноваження на другий термін.

У 2006 році уряд меншості Дзурінди розпалося, і до влади прийшов коаліційний уряд на чолі з Робертом Фіцо, яке характеризується як більш ліве.

Посилання на основну публікацію