Словаччина в складі Чехословацької Республіки

Чеські і словацькі представники в США схвалили створення єдиної держави з автономним становищем Словаччини. 30 жовтня 1918 року Словацька національна рада в Мартинській декларації проголосила вихід Словаччини зі Угорського королівства і приєднання до Чехословацької Республіки. Томаш Гарріг Масарик став першим президентом, а словак Мілан Ростислав Штефаник – військовим міністром.

У лютому 1920 року була прийнята конституція єдиної Чехословаччини, яка проголошувала її демократичною республікою. Державною мовою був оголошений чехословацький (це було вираженням ідеї єдиної чехословацької нації). Конституція 1920 року гарантувала основні громадянські права і свободи. Законодавча влада покладалася на двопалатні національні збори, виконавча влада – на президента і кабінет міністрів, очолюваний прем’єр-міністром і підзвітний Національним зборам. На чолі держави стояв президент, який мав дуже широкими повноваженнями. Однак питання про статус Словаччини всередині нової держави залишалося неврегульованим.

Чехословацька держава мало централізований характер (столиця – Прага), а політичні еліти Словаччини прагнули до автономії. Національна проблема перетворювалася в центральну, посилювалися сепаратистські тенденції. Головним прихильником словацької автономії виступала Словацька народна партія. У порівнянні з Чехією, віддали у спадок значну частину індустріальних потужностей Габсбурзької імперії, Словаччина в період між двома світовими війнами залишалася менш розвиненою в економічному відношенні.

Після підписання Мюнхенської угоди в 1938 році була проголошена автономія Словаччини в рамках ЧСР, а 14 березня 1939 року за активної тиску і сприянні Гітлера Йосеф Тисо, раніше очолив рух словацьких націоналістів, проголосив незалежність Словаччини. З Чехії і Моравії був створений протекторат. Режим Тісо мав авторитарний характер з істотними елементами клерикалізму. Формально незалежна Словаччина була повністю залежна від Німеччини і брала участь у війні на її стороні. Незгодні з режимом і зовнішньополітичною орієнтацією почали формувати Національне опір. У 1943 році була створена Словацька національна рада, який об’єднав усі течії визвольного руху в країні. У серпні 1944 року спалахнуло повстання, міцніла ідея відновлення після війни Чехословаччини. На початку 1945 року радянські війська приступили до звільнення Словаччини.

Посилання на основну публікацію