1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Система національних рахунків

Система національних рахунків

Рівень розвитку світового господарства, пропорції його галузевої, функціональної та територіальної структур в даний час виражаються системою національних рахунків, прийнятої ООН.

Система національних рахунків (СНР, System of National Accounts, SNA) – статистична система обліку різних видів економічної діяльності. Вона показує обсяги реального виробництва за певний період часу, що визначають внесок основних секторів і факторів виробництва в сукупне виробництво. Використовуються показники як у натуральному (млн тонн, метрів та ін.), Так і у вартісному численнях (млн дол. США, грн і т. Д.).

Найважливішими показниками СНС є валовий внутрішній продукт (ВВП) і його різновиди – валовий національний продукт (ВНП), національний дохід (НД), чистий національний продукт (ЧНП) та ін.

ВВП – сумарна вартість товарів і послуг, вироблених за рік у межах країни (або регіону) всіма суб’єктами господарської діяльності незалежно від їх національної приналежності.

ВНП – сумарна вартість товарів і послуг, вироблених національними суб’єктами (підприємствами, організаціями, приватними особами) за рік незалежно від того, на території якої держави вони розташовані.

ВВП є найважливішим узагальнюючим показником діяльності суспільства і держави. Однак у ньому міститься деякий повторний рахунок – амортизація, що відображає вартість зносу машин, обладнання, будівель та інших елементів основного капіталу, який є результатом діяльності минулого періоду. Тому в розрахунках іноді виробляють віднімання амортизаційних витрат, внаслідок чого виходить чистий національний продукт (ЧНП).

Рівень розвитку світової економіки може бути виражений і першим і другим показником, т. К. Вони в глобальному масштабі практично рівні, однак, якщо мова йде про національну економіку окремої держави, то ці показники будуть відрізнятися один від одного кількісними величинами. Зокрема, якщо в країні багато іноземних підприємств або іноземних робітників, тоді ВВП більше ВНП. Якщо ж громадяни якоїсь країни мають свої підприємства за кордоном, або працюють в інших країнах, то сумарний ВНП цієї держави буде перевищувати його ВВП. В цілому для країни (або регіону) немає великої різниці, хто господар підприємства (за умови, якщо виробництво не має стратегічного значення). Воно працює, дає державі прибуток, робочі місця населенню, зарплату робітникам і в цілому сприяє підвищенню добробуту її громадян. Тому як в глобальному, так і в регіональному аспекті рівні розвитку економіки зручно характеризувати через величини ВВП.

У 2005 р сумарний обсяг світового ВВП досяг 59400000000000 дол. США за ПКС (9300 дол. На одного жителя Землі), або 43900000000000 дол. за обмінним курсом валют (6870 дол. на жителя) [2, с. 85-88]. У високорозвинених країнах ВВП на душу населення склав 34 000 дол., В країнах, що розвиваються – 4800 дол., В т. Ч. В найбідніших країнах – 600-900 дол. (рис. 1.2). Приблизно 52% світового ВВП виробляється в розвинутих країнах, де проживає менше 15% населення світу.

ВВП може бути розрахований: на його виробленим обсягами, за категоріями доходів, за категоріями споживання. У першому випадку визначається вартість всіх вироблених товарів і послуг для населення та інвестиційної сфери; у другому – сума первинних доходів учасників суспільного виробництва; в третьому – сума витрат на кінцеве споживання населення та державних організацій, а також кінцеве використання основних і виробничих фондів. Найбільш зручним є спосіб відображення ВВП через показники виробництва (вироблений ВВП). Узагальнюючим показником в даному випадку виступає валова додана вартість (ВДВ), що визначається по кожній галузі. Розрахунок ВДС здійснюється в розрізі кожної установи, підприємства та організації незалежно від форм власності, а також виробництво продукції та послуг в домашніх господарствах (підсобні господарства, індивідуальне будівництво та ін.).

ВДС характеризує ту частину вартості виробленої продукції або послуг, яка безпосередньо створена працею працівника на даному підприємстві з використанням його основних фондів. Вартість закуплених матеріалів, комплектуючих, всіх видів енергії, робіт і послуг, спожитих у процесі виробництва, є результатом діяльності інших підприємств і для даного підприємства виступає проміжним споживанням (ПП). Обчислення ВВП може бути в поточних цінах (номінальний ВВП) і в постійних цінах базисного року (реальний ВВП). Зазвичай користуються даними реального ВВП, який виключає зміну цін, інфляцію, тимчасову кон’юнктуру ринку та ін.

Оскільки ціни на однакову продукцію в різних країнах з різних причин не однакові, а офіційні курси валют не відповідають їх фактичної купівельної спроможності, для правильного порівняння реальний ВВП пересчіти-ється за паритетом купівельної спроможності.

Паритет купівельної спроможності (ПКС) – це співвідношення між національними валютами за їх купівельної спроможності, т. Е. З урахуванням в кожній країні цін на певний набір товарів і послуг. А оскільки ціни у всіх країнах світу різні, то паритет купівельної спроможності зазвичай не збігається з обмінним курсом національних валют (офіційним або ринковим). Тому ППС застосовується в аналітичних цілях, а не в господарських розрахунках.

При встановленні обмінного курсу національної валюти береться співвідношення попиту і пропозиції на цю валюту, яка утворюється внаслідок зовнішньоторговельних операцій, тобто на базі торгованих товарів і послуг. Однак у більшості країн світу вони становлять меншу частину їх ВВП.

При визначенні паритету купівельної спроможності (ПКС) береться якомога ширше коло товарів і послуг, щоб в нього потрапили як торгуються, так і неторгуємой товари і послуги. Так, в рамках Програми міжнародних зіставлень ООН, націленої на визначення обсягу ВВП різних країн по ППС їх національних валют, беруть 600-800 основних споживчих товарів і послуг, 200-300 основних інвестиційних товарів і 10-20 типових будівельних об’єктів. Потім визначають, скільки коштує цей набір в національній валюті досліджуваної країни і в доларах США. Виходять коефіцієнти перерахунку ВВП за обмінним курсом в ППС (див. Рис. 1.2).

Високорозвинені країни для захисту внутрішнього ринку від напливу покупців з менш розвинених країн часто встановлюють завищений курс національної валюти (наприклад, Японія і Швейцарія), тоді їх ВВП за ПКС нижче, ніж за обмінним курсом. Навпаки, менш розвинені країни спеціально занижують курс національної валюти з метою підвищення конкурентоспроможності своєї продукції на ринках більш розвинених країн. І чим нижче рівень розвитку країни, тим зазвичай більше розрив між внутрішніми цінами і середньосвітовими (рис. 1.3). Серйозні помилки при визначенні ВВП виникають у зв’язку з недообліком державною статистикою «тіньової» економіки, широко поширеною у багатьох країнах. Наприклад, душовий ВВП в Україні та Росії офіційно нижче, ніж в Малайзії, Таїланді, Маврикії та інших країнах, що розвиваються, де рівень життя свідомо нижче і немає ні серйозного машинобудування, ні сучасних науки і освіти. Але, якщо взяти до уваги, що і в Україні, і в Росії на «підпільну» економіку припадає від 30 до 50% всієї господарської діяльності, їх реальний ВВП виявляється набагато вище. Тут показовий приклад Італії, в якій після легалізації в 70-ті роки «тіньового» сектора величина ВВП моментально подвоїлася.

Важливим показником розвитку світового господарства є національний дохід (НД) – грошовий вираз чистого продукту в масштабах суспільства, знову вироблена вартість. НД дорівнює ВНП мінус амортизаційні відрахування, непрямі податки, втрати від нереалізованої продукції. НД визначається як сума всіх реальних доходів громадян, підприємств і організацій, і тому найбільш повно характеризує життєвий рівень населення. У національний доход не йдуть марно виконана робота (наприклад, вироблена, але залишилася на складі продукція), повторний рахунок собівартості (практиковавшийся в статистиці валової продукції СРСР для демонстрації «досягнень соціалізму»), фізичні втрати (те, що згоріло, згнило, залишилося неприбраним ).

Частка НД в ВНП залежить від рівня соціально-економічного розвитку країн і характеризує ефективність функціонування економіки. У високорозвинених країнах НД становить 75- 90% від ВНП, в середньорозвинених – 60-80%, що розвиваються – 50-70%. У республіках колишнього СРСР він ніколи не перевищував 60% (за даними Ю. П. Грицака) [5].

НД витрачається на особисте споживання, державні потреби (адміністративні, оборонні та ін.) І накопичення (капіталовкладення, створення стратегічних запасів і резервів і т. П.). Частка особистого споживання в капіталістичних країнах з ринковою економікою – 75-80%, в соціалістичних з командною економікою – 45-65%, що розвиваються – 80-85%. Показник «подушне особисте споживання» найбільш повно характеризує життєвий рівень населення, а по його частці у ВВП відмінно видна турбота різних суспільних систем про своїх підданих.

Важливими показниками функціонування і розвитку світового господарства є структури ВВП (ВНП) та зайнятості. Порівняння часткою ВВП і зайнятості дає уявлення про рівні продуктивності праці в галузях господарства в різних регіонах і країнах світу, доходи працівників цих галузей по відношенню до середньосвітового рівня та ін. Наприклад, в Ботсвані 80% зайнятих у сільському господарстві дають всього лише 3% ВВП, їх продуктивність (3: 80) – в 40 разів нижче загальнонаціонального рівня. У промисловості цієї країни продуктивність в 9 разів вище загальнонаціональної (55: 6). Легко зрозуміти, куди вигідно вкладати капітал для отримання максимального прибутку (в Алмазодобувна галузь країни, тому інших галузей там майже немає).

Навпаки, в групі найбільш розвинених країн світу, де структури ВВП і зайнятості практично збігаються (див. Табл. 1.2), продуктивність праці в різних секторах господарства однакова, відповідно, приблизно однакові і рівні доходів, інтенсивного перетікання робочої сили та інвестицій між секторами немає.

У найменш розвинених країнах в сільському господарстві зайнято до 80% населення і більше, і вони внаслідок низької продуктивності праці виробляють менше 30% ВВП; в промисловості зайнято лише 5-10%, у сфері послуг – 10-12%. (табл. 1.2). В даний час найбільш відсталими аграрними економіками в світі характеризуються Камбоджа, Лаос, Непал, Бутан.

По зайнятості економічно активного в сільському господарстві країни світу поділяються на: аграрні (більше 60% робочої сили); аграрно-індустріал’ние (40-60%); індустріально-аграрні (20-40%); індустріальні (менше 20%).

Самі індустріальні економіки світу – у Великобританії, Бельгії, США, а також у Гонконзі, Сінгапурі, Ліхтенштейні та еміратах Перської затоки. За рівнем розвитку сфери послуг лідирують США, Великобританія, Нідерланди, Бельгія.

ПОДІЛИТИСЯ: