Швейцарія в 19 столітті

Через свого стратегічно вигідного положення Швейцарія виявилася в сфері інтересів Наполеона Бонапарта. У 1798 році французькі війська окупували територію країни. Французька влада виробили для швейцарців конституцію, спрямовану на створення єдиного централізованого швейцарського держави – Гельвітичної республіки. Створювалася постійна центральна влада, були ліквідовані всі форми особистої залежності. Однак уже в 1803 році Наполеон Актом про посередництво відновив в Швейцарії колишнє кантональне пристрій (країна складалася з 19 кантонів).

На Віденському конгресі 1814-1815 років, покликаному визначити пристрій Європи після падіння Французької імперії, було прийнято рішення про відновлення незалежності Швейцарії (в прийнятті цього рішення істотну роль зіграла позиція Росії). Крім того, був закріплений «вічний нейтралітет» Швейцарії, який і зараз є однією з відмінних рис зовнішньої політики швейцарського держави.

Згідно Союзному договору, підписаного в 1814 році, швейцарське держава являла собою об’єднання 22 автономних кантонів, союз, як і раніше не володів скільки-небудь серйозної центральною владою.

Протягом наступних 30 років в країні виявилися дві тенденції – частина кантонів прагнула здійснити ліберальні перетворення, а інші, консервативно налаштовані, кантони виступали проти будь-яких демократичних змін. В результаті в країні виникли два об’єднання: ліберально-налаштований Зібенбунд (нім. Siebenbund – Союз семи), в який в 1832 році увійшли 7 найбільш економічно розвинених кантонів, і консервативний Зондербунд (нім. Sonderbund – Особливий союз), створений в 1845 році в противагу Зібенбунду. Його створення було пов’язано багато в чому з економічною кризою в країні (як і у всій Європі). У 1847 році спалахнула громадянська війна, в якій Зондербунд зазнав поразки.

У 1848 році була прийнята нова конституція Швейцарії, яка дозволила їй стати єдиною державою, об’єднавши 22 кантону під керівництвом єдиних центральних органів – Федеральної ради (виконавча влада) і двопалатного законодавчих зборів (Федеральних зборів) – Національної ради і Ради кантонів. Після конституційної реформи 1874 року повноваження центральної влади були додатково розширені. Така централізація сприятливо позначилася на економічному розвитку країни. В цей же час сільське господарство країни було переорієнтовано від експорту зернових культур на експорт готових продуктів харчування – сиру, шоколаду, молочних продуктів, що було економічно вигідніше.

Посилання на основну публікацію