Що таке колективізація

Всім відомо, що сільське господарство Радянського Союзу було організоване в систему колгоспів і радгоспів. Процес створення цієї системи, який мав місце в 1927-1938 роках, отримав назву колективізації. В радянській історіографії колективізація вважалася одним з найважливіших досягнень. Противники радянської влади, навпаки, вважають її одним з найжахливіших злочинів режиму.

 

Передумови колективізації

Думки про необхідність ведення колективного селянського господарства простежуються ще у працях Леніна. Він неодноразово писав про те, що сільськогосподарське виробництво буде більш ефективним. При цьому малося на увазі, що селянські кооперативи будуть перебувати під контролем уряду. У роки Непу селянські кооперативи поширилися в Європейській частині Росії. Вони стали закономірним продовженням традиційних селянських громад, які безуспішно намагався зруйнувати ще Столипін. З іншого боку, на землях України, Білорусі та Донщини залишалися міцними одноосібні господарства. У багатьох національних районах Азіатської частини СРСР залишалося поширеним кочове скотарство, яке погано вписувалося в соціалістичну модель економіки.

 

Хід політики колективізації

 

Ідеологічне підґрунтя політики колективізації було дано на ХV з’їзді ВКП(б) у 1927 році. До того часу в СРСР існували вже тисячі колективних господарств, але в основному це були госпрозрахункові кооперативи: артілі, комуни і ТОЗы (товариства по спільній обробці землі). Вони об’єднували в основному бідняцькі і середняцкие господарства. Найсильніші господарства залишалися одноосібними. У 1927 році партія проголосила курс на суцільну колективізацію. Фактично він означав насильницьке об’єднання одноосібних господарств у колективні.

 

Змінювалася і форма об’єднаних господарств: на зміну артілям і ТОЗам прийшли колгоспи і радгоспи. Ключова відмінність нових видів господарства полягала в тому, що вони були повністю підконтрольні уряду. Товарно-грошові відносини всередині колгоспів зводилися до мінімуму, а власність, передана в колгосп, ставала власністю держави. Замість плати за свою працю або частки виробленого продукту селяни отримували пайок, засновані на кількості відпрацьованих трудоднів. До кінця 1929 року колективізація охопила переважну більшість селянських господарств.

 

Опір насильницькій колективізації

 

Фактична конфіскація селянського майна і перехід від реальної оплати на трудодні викликав протести серед селян, особливо серед середняків і куркулів. Першою ознакою протесту були знищення посівного зерна і масовий забій худоби. Усвідомлюючи, що їх майно буде передано колгоспам, селяни його знищували. В деяких місцевостях жителі сіл чинили збройний опір владі. До кінця 1929 року були зафіксовані сотні селянських бунтів, а до кінця 1930 – десятки тисяч.

 

В березні 1930 року Сталін опублікував статтю «Запаморочення від успіхів», в якій засуджував насильницькі і форсовані методи колективізації. Ця стаття була покликана лише послабити опір державній політиці і перекласти частину відповідальності за народне невдоволення на місцеві органи влади. Ні на методи організації колгоспів, ні на їх внутрішній розпорядок стаття Сталіна не вплинула. До 1933 році одноосібні господарства становили 1 % всіх селянських господарств, а до 1938 році вони зовсім зникли.

 

Підсумки колективізації

 

Радянський уряд вважало колективізацію одним з найважливіших досягнень. Колгосп був оголошений найбільш ефективною і справедливою формою ведення господарства. У той же час селянство СРСР понесло величезні втрати під час розкуркулення і придушення селянських виступів. Різке погіршення життя на селі викликало міграцію у міста, яку зупинила паспортизація міського населення. Колгоспники одержали паспорти тільки в сімдесятих роках. Сама колгоспна система проіснувала до середини дев’яностих.

Посилання на основну публікацію