Що таке Антарктида

У Антарктиди – дві особи. Одна, явлена всім, бліда як смерть. На ділі ж це маска, надіта мільйони років назад і донезмоги примерзнувша. Під нею – справжнє обличчя. Тільки тепер ми починаємо розуміти, що втратили, коли снігова маска відрізала від зовнішнього світу справжній лик Антарктиди. Якби можна було струсити цю масу снігу і льоду, причавила далеку самітниці, то відкрилася б несподівана картина.

Перед нами лежала б гірська країна, така собі край Анд, порізана безліччю долин, по яких бігли б потоки, і улоговин, затягнутих крижаної синявою гірських озер. Найбільше з них – озеро Схід. Тут же простяглися, немов ланки одного ланцюга, ще кілька великих озер. Але переважна більшість їх, розсипаних по кам’янистій тверді континенту, зовсім невелика. Їх довжина не перевищує 20 кілометрів, а глибина – сотні метрів. Лише в останні роки цей водний світ постав перед нами, нехай тільки на картах, в справжньому своїй величі. Загальна кількість озер – 180 – викликає повагу. До того ж, за припущенням учених, під льодами Антарктиди ховається набагато більше озер: триста, чотириста, може бути, навіть п’ятсот.

А адже ще пару десятиліть тому вчені уявляли собі крижаний панцир Антарктиди чимось на зразок бетонної плити, припечатав континент. Але плита виявилася з секретом. Її нижня частина не придавила цю полярну землю, а дбайливо вкрила її, немов хустинкою. Під нею продовжували бігти річки, мирно світилися дзеркала озер. Тепер їх число зростає з калейдоскопічною швидкістю.

Що ж до тутешніх річок, то своїм норовом деякі нагадують гірські потоки. Аж до недавнього часу вчені вважали, що річки, що знаходяться під крижаним щитом Антарктиди, майже нерухомі. Однак, за даними супутникових спостережень, це не так. Вода з одного озера може раптово перелити в сусідній басейн. Озера то наповнюються водою, і тоді лід над ними злегка підводиться, то пересихають (маска, закрила їх, трохи ввалюється). Крижана сила так і не перемогла пожвавлення, що панувало тут. Всі річки все так же течуть під льодом, все озера так же живлять своєю водою річки, поповнюючи її запас за рахунок того, що поступово тане дно льодовика.

Чим пильніше ми вдивляємося в тутешні озера, тим частіше помічаємо, що вони проявляють постійну активність, хоча крижаний щит Антарктиди виглядає дуже статичним. Часом річки пов’язують озера, розташовані в кількох сотнях кілометрів один від одного. Це, до речі, ускладнює дослідження підлідного світу Антарктиди. Якщо ми через недогляд забруднимо одне з озер, то можуть постраждати і інші.

Але от питання: як позначається ця бурхлива життя антарктичних вод, все кудись поспішають, переливаються, на стабільності крижаного покриву Антарктиди? Чи не прискорюється чи танення тутешніх льодів?

Колись любили говорити про «крижаний панцир, буквально вріс в Антарктиду». Але ж ні! Під ним виявилася водяниста маса, і лід на ній тремтить, повільно ковзає. У центральній частині континенту крижана громада зміщується за рік на кілька метрів, а ближче до берега прискорюється, перекочуючись за рік на 20-50 метрів, а трапляється, що і на кілька сотень метрів.

Ковзає. Обрушується в воду.

Якщо на шляху льодовика трапляються озера, він повзе ще швидше. Вперше це довели в 2007 році американські геологи Робін Белл і Майкл Стьюдінгер. Вони вивчали супутникові фотографії атлантичного узбережжя Антарктиди і виявили відразу чотири невідомих раніше озера. За ним льодовик ковзає «як по маслу». Аналіз знімків показав, що поблизу озер крижана громада зсувається на 5 метрів в рік, над ними ж – на 30 метрів.

За переміщеннями антарктичного льоду з тривогою стежить весь науковий світ. Адже він сковує не море, а сушу. Тому чим більше льоду звалюється в море, перетворюється в плавучі гори, тим вище стає рівень моря. Тим часом в кліматичних моделях, складених фахівцями з Міжнародної ради ООН зі зміни клімату, ніяк не враховується ця водиця, розлита під товщею антарктичного льоду. Водиця, по якій лід, як на стрічці конвеєра, спрямовується до моря.

Інше питання, яке турбує вчених, такий. Що буде, якщо величезні кількості прісної води, накопичені в питаннях озерах Антарктиди, перетечуть в океан? Взагалі-то відповідь очевидна. Солоність води в околицях шостого континенту дещо зміниться, і це може вивести з рівноваги всю систему морських течій, яка відладжувалася протягом мільйонів років. У далекому минулому, як переконуються вчені, не раз траплялося так, що антарктичні озера проривали перешкоду, що відділяла їх від океану, і виливалися в нього.

Отже, під крижаним щитом Антарктиди причаївся дивовижний світ, шлях до якого поки замовлений людині. Дивлячись на екран радара, ми бачимо не тільки блакитні стрічки річок, акварельні мазки озер, а й гірські хребти. Близько 34 мільйонів років тому Антарктида нагадувала сучасні Анди або, скоріше, Альпи. Тоді її клімат був набагато м’якше нинішнього. У літні місяці середня температура в її центральній частині досягала 3 ° С, а на узбережжі росли дерева.

Прообрази австрійських або швейцарських пейзажів давно зникли під кілометрової маскою льоду. Але древній рельєф континенту зберігся, як переконуються вчені. В останні роки їх увагу привертає гірська система в центрі Антарктиди – гори Гамбурцева, названі на честь відомого радянського геофізика і відкриті вітчизняними дослідниками ще в 1958 році.

Як виявилося, саме цей масив, що простягнувся на тисячу з гаком кілометрів, «навів порчу» на Антарктиду. Звідси 34 мільйони років тому почалося заледеніння величезної країни. До цього лише кілька льодовиків покривали найвищі вершини шостого континенту. Але тепер він, кажучи словами чеховського героя, «потрапив у зачароване коло, з якого немає виходу».

Що ж сталося тоді? Природні коливання орбіти нашої планети, пишуть на сторінках журналу Nature британські географи Пол Вілсон і Тобі Тіррелл і їх німецький колега Агостіно Меріке, привели до того, що літо в Антарктиді протягом декількох тисячоліть було дуже прохолодним. У високогірних районах сніг не встигав повністю розтанути за літо. Щороку товщина сніжного покриву збільшувалася. Він відбивав сонячні промені, розсіюючи їх в космічному просторі. У міру того як зростав цей покрив, Антарктида отримувала все менше тепла і все сильніше остигала. Виникла, як кажуть дослідники, «позитивний зворотний зв’язок», і це призвело до того, що з часом весь континент виявився під льодом. Своєї кульмінації заледеніння досягло близько 14 мільйонів років тому,

Під крижаним щитом Антарктиди є і вулкани, які можуть коли-небудь прокинутися. Мабуть, в останній раз потужне виверження одного з них відбулося близько 300 року до нашої ери. Тоді розпечена струмінь пропалила лід, що лежав над кратером. У небо над Антарктидою зметнулися потоки попелу і каміння бомби. Висота вогненного фонтана досягала майже 12 кілометрів. З тих пір вулкан мирно дрімає під товщею льоду.

Довгий час вся Антарктида була чимось на зразок сонного царства. Але в останні два десятиліття тут робиться одне відкриття за іншим. Біла пляма Антарктиди воістину нагадує пусте полотно, на якому географи, як художники, малюють новий образ континенту. Під сніговою маскою дійсно таїться своє неповторне обличчя.

ПОДІЛИТИСЯ: