Шари і викопні рештки

Як показано на малюнку 6, велика частина наносів, які зносяться з суші, в кінці кінців осідає в басейнах, частково в межах суші, але головним чином поза суходолом – в море. Ці опади широко поширені і утворюють майже горизонтальні шари; опади згодом поступово переходять в осадові породи. Згодом територія басейну може зазнати підняття і бути прорізана річками. При цьому стають видно шари, як в шматочку листкового пирога. Якщо долина глибока і не покрита рослинністю, на її бортах можна спостерігати досить вражаючу послідовність шарів. Перед нами ніби постають сторінки, на яких записана велика частина історії Землі. Навряд чи треба пояснювати, що залягає в самому низу шар повинен бути найдавнішим, так як він відкладається першим, і що вище залягають все більш молоді шари.
Велика частина шарів Землі містить викопні рештки, головним чином залишки морських тварин. Даний факт свідчить про те, що значна частина (принаймні три чверті) відомих в даний час шарів має морське походження. Це чи здивує нас, якщо ми уявимо собі, що моря – це западини, в яких накопичуються відкладення; для опадів, відклалися на суші, ймовірність розмиву набагато більше, ніж для морських відкладень.

Порівняння викопних морських організмів з подібними ж організмами, що живуть зараз, добре показує, що вони жили не в глибокому морі, а на мілководді, глибиною близько 200 метрів, що нагадує сучасні моря континентального шельфу. Багато видів жили зовсім на мілководді, біля самого берега. І тут ми підходимо до головного пункту в наших міркуваннях. Хоча багато організми, знайдені в викопному стані в пластах порід, нагадують сучасні, лише деякі з них відносяться в точності до того ж виду, що й організми, що живуть в даний час. Вони відрізняються, причому ці відмінності найбільше виражені в нижніх, найдавніших шарах і менше в верхніх, молодих. Іншими словами, викопні організми поступово змінюються при переході від нижніх шарів до верхніх, а як ми пам’ятаємо, перехід від нижніх шарів до верхніх відповідає руху вперед у часі. Ці відмінності означають, що організми змінювалися з плином часу, і ми можемо простежити ці зміни по залишкам, які збереглися в пластах. Звичайно, зміни відбувалися дуже повільно.
Як ми побачимо пізніше, процес еволюційних змін не є процесом, автоматично совершающимся в самих організмах. У своїй основі цей процес складається з змін, які є непрямою реакцією на умови середовища, в яких живуть ці організми. У міру того як під впливом повільних рухів земної кори або інших причин моря заливали суходіл або відступали, спільноти морських організмів відповідно поширювалися або зміщувалися і при цьому повільно еволюціонували, тобто змінювали форму. Швидкість розселення організмів була набагато більше, ніж швидкість, з якою вони самі змінювалися. Тому змінені форми легко поширювалися повсюдно, так що зараз копалини, абсолютно однакові або близькі за формою, можуть зустрітися в приблизно одновікових шарах на території двох і більше континентів.

Як сучасного прикладу швидкого поширення організму можна привести молюска Littorina littorea, зазвичай зустрічається в прибережному мілководді. До 1852 року цей молюск мешкав тільки на узбережжі Європи. Між тисячу вісімсот п’ятьдесят-два і 1857 рр. він влаштувався в бухті порту Галіфакса (провінція Нова Шотландія, Канада), куди він імовірно був завезений з будь-яким кораблем, який прибув з Європи. Молюск швидко поширився на південь і, як було встановлено, до 1880 р досяг гавані Нью-Хейвен, штат Коннектикут, США, причому цього разу він рухався самостійно, не вдаючись до допомоги кораблів. Звідси випливає, що середня швидкість його руху становить близько 50 кілометрів на рік. При такій швидкості, якби він міг рухатися всюди, не зустрічаючи перешкод, чого насправді не було, цей молюск поширився б по всій земній кулі менш ніж за 1000 років.
Подібність еволюційного процесу, яке простежується в загальних рисах в усьому світі, має велике значення. Ми можемо сказати, що два пласта, зустрінуті на двох різних континентах, але містять близький комплекс копалин, повинні бути близькі за віком. Справедливість цього висновку стала очевидною за сто років до того, як воно було підтверджено вимірами віку, заснованими на радіоактивності. Завдяки цьому відповідності можливо зіставлення або кореляція просторово роз’єднаних пластів в різних частинах одного й того ж континенту або на різних континентах (Це твердження тільки приблизно правильно. Земна поверхня своєю різноманітністю впливає на еволюцію організмів і їх розселення. Тому одновікові шари можуть містити в різних місцях і істотно різні викопні рештки організмів. Прим. ред.).

Посилання на основну публікацію