Сербія у складі СФРЮ

У прийнятій в 1946 році конституції Югославії встановлювалося федеративний устрій країни. До складу ФНРЮ увійшли шість республік: Сербія, Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія і Чорногорія.

Після розпочатого в 1948 році конфлікту з СРСР і розриву відносин Югославія вступила на власний шлях соціалістичного розвитку, заснований на самоврядуванні в політико-економічній сфері та на неприєднання – у зовнішній політиці. 1950-ті роки ознаменувалися важливими змінами в зовнішній політиці Югославії. Відбулося розширення політичних і торгових відносин з країнами Заходу (зокрема, в 1951 році був укладений договір з США про військову допомогу). Югославія відігравала активну роль в Русі неприєднання (перша конференція держав, які не відбулася в 1961 році в Белграді).

Нормалізація відносин між Югославією і СРСР почалася після смерті І. В. Сталіна в 1953 році. 2 червня 1955 року в ході візиту в Белград Н. С. Хрущова була підписана Белградская декларація, в якій було визначено, що радянсько-югославські відносини повинні будуватися на принципах повної рівноправності, невтручання у внутрішні справи.

На початку 1960-х років в Югославії почалася часткова лібералізація режиму: з в’язниць були звільнені політичні в’язні, пом’якшена цензура, здійснювалися реформи в економіці, що розширюють господарські права підприємств (самоврядування). У серпні 1968 року Тіто засудив інтервенцію країн Варшавського договору до Чехословаччини.

У 1971 році з метою забезпечення рівного представництва всіх республік і країв у вищому органі державної влади був заснований президія СФРЮ. У 1974 році була прийнята конституція, яка фактично перетворювала країну в конфедерацію. Конституція не тільки наділила широкими повноваженнями (включаючи право вето) республіки, а й надала автономним краям Воєводині, Косово і Метохії, формально входили до складу Сербії, самостійне представництво на федеральному рівні. Широкі крути сербської інтелігенції сприйняли її як крок до «підриву державної єдності».

Смерть Тіто в 1980 році і введення колективного президії СФРЮ як глави держави (на один рік головами президії почергово ставали представники всіх республік і автономних країв) ще більш послабили «скріпи» «другої Югославії», поставивши її на межу розвалу. Але сили внутрішньої інерції і зберігався ще майже десятиліття статус-кво в Європі і світі продовжили її існування. На початку 1990 року відбувся XIV надзвичайний з’їзд СКЮ (Союзу комуністів Югославії), що став для нього останнім. Партійно-державне керівництво Хорватії і Словенії взяло курс на вихід зі складу СФРЮ.

У 1990-1991 роках в Словенії, Хорватії, Боснії і Герцеговині, Македонії були прийняті Декларації про державний суверенітет, проведені вибори на багатопартійній основі. Зміна політичного і суспільного устрою закріпила їх відділення від «другої Югославії».

25 червня 1991 року Словенія і Хорватія оголосили про свою незалежність. За розпорядженням уряду частини Югославської Народної Армії рушили до кордону, щоб взяти під контроль прикордонні переходи, але зустріли збройний опір словенських підрозділів територіальної оборони і МВС. Ці зіткнення на території Словенії (27 червня – 7 липня 1991 року) завершилися висновком армії з республіки. Активні бойові дії з літа 1991 року переміщаються на територію Хорватії. Влітку – восени 1991 року хорватські серби створюють власні державні утворення – Республіку Сербська Крайна, Славонії, Баранячу і Західний Срем, проголошують свою незалежність від Хорватії і заявляють про своє бажання об’єднатися з Югославією. На допомогу їм приходить ЮНА, і в кінці 1991 року починаються запеклі військові дії. На територію Хорватії в місця зіткнень вводяться миротворчі сили ООН.

Найбільш складною була ситуація в Боснії і Герцеговині. Початок розпаду Югославії призвело до поділу республіки за етнічною та релігійною ознакою. Мусульманська і хорватська громади прагнули до відокремлення Боснії і Герцеговини від СФРЮ, а сербська громада на референдумі 9-10 листопада 1991 року висловилася за збереження Федеративної Югославії. Республіканські органи Боснії і Герцеговини приймали рішення щодо відділення від СФРЮ без участі сербських депутатів. 9 січня 1992 року Скупщина сербського народу Боснії та Герцеговини проголосила незалежність Республіки Сербської. 3 липня 1992 року було оголошено про створення Хорватської держави Герцег-Боснія. Під контролем центрального уряду Боснії і Герцеговини залишилися лише території мусульманської громади. Війна в Боснії і Герцеговині приймає відкритий характер з квітня 1992 року.

Посилання на основну публікацію