1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Розвиток світового господарства

Розвиток світового господарства

Розвиток світового господарства тісно пов’язане з історичним розвитком людського суспільства. Іншими словами, сучасний вигляд світового виробництва є результатом еволюції продуктивних сил протягом тисячоліть. Розвиток світового господарства зазнало у своєму розвитку різні стадії еволюції.

Перша стадія – найтриваліша – охоплює шлях, пройдений продуктивними силами аж до епохи Великих географічних відкриттів. З епохою Великих географічних відкриттів пов’язаний розвиток мореплавання. Завдяки мореплавання між різними регіонами Землі встановилися тісні і міцні торговельні зв’язки, зокрема, між Сходом (Азія) і Заходом (Європа).

Розвиток міжнародної торгівлі більш чітко визначила світовий поділ праці і сформувало загальні риси сучасного світового ринку. Сучасний вигляд світового ринку сформувався на початку XX століття і охопила протягом короткого часу велику територію.

Світове господарство відноситься до категорії економічних понять, оскільки пов’язано з такими термінами, як поділ праці, міжнародне торгово-промислове співробітництво, інтеграція і т.п.

Економічна і соціальна географія вивчає такі аспекти світового господарства:

1. Загальна географія світового господарства;

2. Географія галузей народного господарства;

3. Географія великих регіонів і субрегіонів.

Розвиток світового господарства тісно пов’язане з географічним поділом праці, під яким розуміють територіальне соціально-економічний поділ праці. Також розрізняють міжрайонне і міжнародний поділ праці, яке пов’язує світове господарство воєдино.

Міжнародне географічний поділ праці. Як відомо, кожен регіон або окрема держава специфічно по своїх природних ресурсів, етнічним пристрастям і рівню розвитку продуктивних сил. З цієї причини той чи інший регіон або країна спеціалізується на виробництві певної групи товарів і послуг.

Географічне поділ праці зумовило міжнародну спеціалізацію. Продуктом спеціалізації є, як правило, товари промислового і сільськогосподарського виробництва, які задовольняють не тільки внутрішні, а й зовнішні запити, тобто експортуються.

Таким чином, міжнародна спеціалізація або міжнародний поділ праці визначать роль і місце країни або регіону в світовій економіці.

Розвитку міжнародного поділу праці, а отже, спеціалізації сприяла поява у другій половині XIX століття залізничного транспорту і вдосконалення морського судноплавства. Безсумнівно, величезну роль у розвитку світової економіки зіграла поява і становлення в XVII-XIX століттях машинобудівної індустрії в США і Західній Європі. Проте, ключову роль в становленні і розвитку світового господарства зіграла промислова революція (XVIII-XIX ст.).

Таким чином, світове господарство сформувалося до кінця XIX – початку XX століття.

Світове господарство – це господарство всіх країн, об’єднане в одне ціле світовою економікою з її міцними торговельно-культурними зв’язками.

Світове господарство – динамічне явище, яке знаходиться в постійному розвитку і вдосконалення.

У XIX столітті обличчя світової економіки визначала Західна Європа. Згодом центром світової економіки стали Сполучені Штати Америки. У період до Другої світової війни помітну роль у світовій економіці стали грати Японія і Радянський Союз. В даний час в світовій економіці значних успіхів домоглися Китай, Індія, Канада, Австралія, Бразилія і нафтовидобувні країни Південно-Східної Азії.

Стрімкий ривок в останній чверті XX століття зробили чотири «азіатських тигра» – Корея, Тайвань1, Гонконг2 і Сінгапур. Таким чином, в даний час поряд зі Сполученими Штатами Америки та країнами Західної Європи важливу роль у світовій економіці стали грати азіатські країни, зокрема, Японія, Китай і «азіатські тигри». В результаті, Азіатсько-Тихоокеанський регіон перетворився на вагому фігуру світової економіки.

В даний час фахівці виділяють 10 центрів світової економіки. На частку Європи припадає 30,7% світового виробництва, на частку США і Канади – 28,9%, на частку Японії – 9,1%; Китаю – 6,0%. Наступні місця займають: Південно-Східна Азія, Бразилія, країни Перської затоки, Росія, Австралія і Індія. Лідером світової економіки є країни так званої «сімки». Друге місце займають країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Міжнародна інтеграція – об’єктивний процес розвитку на базі загальної політики, виробленої групою країн для цілей взаємовигідного співробітництва. Інтеграційні блоки ініціювали розвинені країни Європи та Північної Америки як, наприклад: Європейський економічний союз (ЄЕС) і Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Обидві організації йшли до наміченої мети різними шляхами.

Рішення про створення ЄЕС прийнято в Римі в 1957 році. Римський договір вступив в силу в 1958 році, під яким стояли підписи ФРН, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії та Люксембургу. У 1973 році до перерахованих вище країн приєдналися Великобританія, Данія і Ірландія, в 1982 році – Греція, а в 1986 році – Іспанія та Португалія.

ЄАВТ створена в 1954 році за ініціативою Великобританії. Спочатку до її складу входили, крім Великобританії, Австралія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція, до яких згодом приєдналися Ісландія, Фінляндія. Однак в 1973 році згадану організацію покинули Великобританія і Данія, а в 1986 році Португалія. Проте, Європейська Асоціація продовжує існувати і розвиватися, і на відміну від ЄЕС не порушує суверенітету.

Члени Європейського економічного союзу в 1986 році підписали договір про входження в єдиний ринок. Під договором стоять підписи 12 держав. Надалі Європейський економічний союз був перейменований в Європейське співтовариство, а з грудня 1991 року стало називатися Європейським Союзом. У тому ж 1991 році в місті Маастрихт (Нідерланди) було прийнято угоду, яке увійшло в вивергнуло під назвою «Маастрихтських угод». У 1998 році країни Європейського союзу домовилися про єдину валюту – євро. Введення загальної валюти ще більше зміцнило зв’язку між європейськими країнами.

У 1995 році в Європейський Союз вступили Австрія, Швеція, Фінляндія, а пізніше (1998-2003) Польща, Угорщина, Чехія та ін. В даний час в ЄЕС входить 28 держав.

Аналогічні процеси спостерігаються і в Північній Америці, де в 1989 році США і Канада стали ініціаторами створення Єдиного економічного простору (NAFTA). Країни цієї спільноти домовляються про введення єдиної валюти, проводять узгоджену зовнішню політику та ін.

Крім згаданих вище організацій, починаючи з 1967 року, функціонує Європейська організація з економічного співробітництва та розвитку, в яку входять США, Канада, Японія, Фінляндія, Австралія, Нова Зеландія і багато країн Західної Європи.

Процес інтеграції не оминула й Азіатський континент, де створено Асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). До складу АСЕАН входять Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни і Бруней. Основна мета (АСЕАН) – створення в майбутньому зони вільної торгівлі.

Країни Латинської Америки створили в 1980-1981 рр. Асоціацію інтеграції Латинської Америки. Основна мета десяти латиноамериканських країн – створення спільного ринку.

У 1989 році з ініціативи Австралії було створено Економічну раду Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АЗПАК). До складу організації увійшли 12 країн – США, Канада, Японія, Австралія і члени АСЕАН. Згодом членами АСЕАН стали Корея, Мексика і Росія.

Існують і спеціалізовані організації. Наприклад, нафтовидобувні країни створили Організацію країн – експортерів нафти (ОПЕК).

Економічна дисципліна ділить світове господарство на наступні галузі: 1) аграрну; 2) індустріальну і 3) постіндустріальну.

З XVII аж до XIX ст. провідною галуззю економіки залишалося сільське господарство. Промислова революція вивела на перші ролі індустріальну галузь, яка і нині зберігає провідні позиції.

Тим часом, сільське господарство, в якому зайнято близько половини населення Землі, також грає помітну роль в світовому господарстві. Більш того, в країнах, що розвиваються 60% населення – сільські трудівники.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Типи тайги