Розвиток Ізраїлю на початку 2000-х років

На початку 2000-х років є вирішальною передумовою для виходу економіки зі спаду полягала в прийнятті та здійсненні державної антикризової програми, яка, за задумом її розробників, повинна прийняти характер системних реформ. Роль ідеолога реформ була відведена міністру фінансів Б. Нетаньяху.

25 березня 2003 року уряд схвалив економічну програму, офіційно представлену Шароном і Нетаньяху. Були визначені її головні цілі – підтримка макроекономічної стабільності, скорочення розмірів державного сектору, підвищення ефективності та конкурентоспроможності економіки. Досягнення цих орієнтирів мало забезпечити швидке подолання спаду і тривалий стійке економічне зростання. Програма складалася з наступних чотирнадцяти пунктів:

1. Скорочення громадського сектора дозволить полегшити податковий тягар і вивільнити додаткові ресурси для бізнес-сектора.

2. Скорочення видаткової частини державного бюджету.

3. Обмеження можливостей членів Кнесету ініціювати додаткові витрати держави.

4. Прискорення приватизації державних компаній – переважно шляхом публічного розміщення акцій на Тель-Авівської фондовій біржі.

5. Муніципальна реформа. Укрупнення місцевих органів влади, підвищення ефективності використання муніципальних бюджетів і перебувають в їх розпорядженні земельних ресурсів.

6. Перебудова національної системи освіти шляхом її децентралізації та посилення фінансових можливостей і відповідальності нижніх ланок.

7. Ліквідація прив’язки соціальних виплат до рівня оплати праці, ведення їх індексації відповідно до динаміки споживчих цін.

8. Поетапна скасування спеціальних виплат на дітей у великих сім’ях. Відхід від грантооріентірованной політики до політики стимулювання праці.

9. Проведення податкової реформи, метою якої є введення податків на операції з капіталом при одночасному зниженні податкового тягаря на працю.

10. Пенсійна реформа. Рішення проблеми заборгованості пенсійних фондів. Припинення практики залучення коштів цих фондів для примусового придбання облігацій державних позик. Стимулювання припливу цих коштів на фондовий ринок, що має вирішити проблему дефіциту капітальних ресурсів на національному фондовому ринку. Забезпечення прозорості фінансової діяльності фондів.

11. Здійснення масованих інвестицій в модернізацію та розширення транспортної системи країни. Децентралізація та комерціалізація системи державного управління залізницями і портами.

12. Підвищення економічної активності ізраїльтян. Планувалося виділення коштів на створення недержавних центрів зайнятості. Пропонувалося скоротити квоти на залучення іноземних робітників, що дозволить збільшити пропозицію роботи на внутрішньому ринку для ізраїльтян.

13. Децентралізація однією з головних державних монополій – компанії Israel Electric Corporation. Створення ринку електроенергії, поділ виробничого і збутового циклу на три ланки: виробництво (конкурентне середовище), передача електроенергії (природна монополія), збут (регіональні монополії).

14. Створення умов для внутрішньої і міжнародної конкуренції на ринку послуг зв’язку, зведення до мінімуму державного регулювання цією галуззю.

Програма глави фінансового відомства носила комплексний характер, але вона мала одну головну мету – скориставшись багато в чому надзвичайної для країни ситуацією, зробити ще одну, можливо, вирішальну спробу ввести ізраїльський економічний корабель в ринкове русло. Незважаючи на те що з початку господарської лібералізації в країні пройшли вже вісімнадцять років, за ступенем втручання держави в економіку Ізраїль помітно випереджає інші індустріально розвинені країни. За основними показниками господарського розвитку він коштує на самому початку третього десятка країн світу, а з комплексного індикатору економічної свободи – лише в четвертому десятку.

Б. Нетаньяху, відомий своїми ліберальними економічними поглядами і повагою до досвіду США, намагався радикально скоротити участь держави в економічному житті і зблизити ізраїльський господарський механізм з американським зразком. Судячи з усього, він вирішив згадати про знамениту «програму економічного оздоровлення», запропонованої Р. Рейганом в лютому 1981 року, і втілити в життя її окремі ключові положення, враховуючи, звичайно, ізраїльську специфіку.

Можна прогнозувати, що в середньостроковій перспективі помітно скоротиться рівень етатізаціі ізраїльської економічної моделі, ослабне її соціальна спрямованість, що може оживити приватну ініціативу, на яку, за задумом уряду, і буде спиратися майбутній економічний підйом (заклики про допомогу, звернені до приватного бізнесу під час економічних криз, стали вже звичними для ізраїльтян). Урізання бюджету відбувалося на тлі зростання військових асигнувань, що в сьогоднішніх умовах неминуче, але при недостатньо жорсткою бюджетній політиці загрожує наростанням бюджетного дефіциту.

У структурі товарного експорту переважають (2005): діаманти і необроблені алмази (28,2%), продукція хімічної промисловості (16,0%), електронне та електротехнічне обладнання (13,5%), промислове обладнання контролю та спостереження, медичне і науково -дослідний обладнання (7,4%), машини та обладнання (3,6%). Найбільшою мірою орієнтований на зовнішні ринки комплекс високотехнологічних галузей, який експортує близько 75% своєї продукції, а також алмазоогранка. На сільське господарство в 2005 році припадало 2,4% експорту товарів. Галузевий профіль промисловості визначають авіаційне машинобудування, електроніка і електротехніка, виробництво оптичних інструментів та іншого прецизійного обладнання, тонка хімія, ограновування алмазів.

На світових ринках Ізраїль виступає в якості одного з провідних виробників озброєнь і військової техніки. Питома вага експорту озброєнь становить близько 20% всього експорту. З кінця 1990-х років Ізраїль займає за експортом озброєнь 4-6-е місця в світі, а в 2002 році вперше опинився в лідируючій трійці. Одним з важливих напрямків експортної стратегії Ізраїлю є модернізація військової техніки російської розробки. Майже третина щорічно здійснюваних цією країною військових угод із зарубіжними країнами, починаючи з 1991 року, пов’язана з технікою російського виробництва.

Понад 90% продовольчих потреб країни задовольняється за рахунок власного виробництва, а експорт сільськогосподарської продукції дозволяє повністю фінансувати продовольчий імпорт, що складається головним чином з продовольчого і фуражного зерна, яловичини, місцеве виробництво яких обмежена браком води, а також кави, какао і цукру. На початку 1950-х років один зайнятий у цій сфері працівник міг прогодувати 17 співвітчизників, в 2005 році – 142. На тлі зменшення частки аграрного сектора в ВВП з 12,3% в 1960 році до 2,0% в 2006 році відбувається посилення його експортної орієнтації та збільшення у виробництві питомої ваги послуг (передові аграрні технології, інжиніринг).

Області міжнародної спеціалізації сфери послуг – фінанси, страхування, операції з нерухомістю, телекомунікації, туризм, ділові послуги (маркетинг, лізинг, інженерно-консультаційні та управлінські послуги).

Найважливіші статті товарного імпорту (2005) – сировина і матеріали (74,0%), в тому числі алмази (21,3%), паливо і паливно-мастильні матеріали (15,0%); інвестиційні товари (14,0%), в тому числі машини, устаткування, інструменти (11,0%).

Серед окремих країн перше місце у зовнішній торгівлі Ізраїлю займають США (21,7% товарообігу в 2005 році). Близько 40% зовнішньоторговельного обороту Ізраїлю припадає на країни Західної Європи, головним чином ЄС (35,4%) (2005). Найбільшими західноєвропейськими торговельними партнерами Ізраїлю є Великобританія, Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Франція. З середини 1990-х років почали швидко розвиватися торгово-економічні зв’язки з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Східної Європи та Російською Федерацією.

Ізраїль активно бере участь в міжнародній економічній інтеграції – він має угоди про створення зон вільної торгівлі з ЄС, ЄАВТ, США, Канадою, Мексикою, Болгарією, Румунією та Туреччиною. Держава здійснює стратегію перетворення країни в торговий і інвестиційний «міст», що зв’язує найбільші центри світової економіки. Після спаду 2001-2002 років приплив прямих і портфельних інвестицій в Ізраїль досяг в 2005 році докризового максимуму (2000 рік) – понад 10 мільярдів доларів. У 2001-2005 роках ізраїльтяни інвестували за кордон в середньому менше (щодо ВВП), ніж розвинені країни з подібною економічною моделлю (1,7% ВВП у порівнянні з 2,7% в розвинених країнах), але більше, ніж країни, що розвиваються, які інвестували лише 0,5% ВВП. Сумарний обсяг накопичених інвестицій Ізраїлю за кордоном в 2005 році склав 22,5 мільярда доларів. Накопичені іноземні інвестиції в Ізраїлі – 75,9 мільярда доларів.

У Рейтингу конкурентоспроможності економік світу в 2007-2008 роках Ізраїль займає 17-е місце з показником 5,20 бала (у 2006 році – 15-е місце).

У країні створено високорозвинений науково-технічний комплекс. На наукові дослідження і розробки тільки в цивільному секторі щорічно виділяється 4,9% ВВП (найвищий світовий показник). В Ізраїлі на 10 тисяч зайнятих в економіці припадають 135 вчених і інженерів, в США – 70, ФРН – 50. За показником технологічної готовності, що відображає ступінь проникнення високих технологій в усі сфери економіки і життя, Ізраїль на 3-му місці в світі, поступаючись лише Швеції і Сінгапуру (2006). Ізраїль займає 4-е місце в світі – після США, Фінляндії та Сінгапуру – з економічного індексу творчого потенціалу, що відображає рівень розвитку високих технологій, а також умов для створення нових підприємств у цій галузі.

У щорічній класифікації Всесвітнього банку, опублікованій в квітні 2008 року, Ізраїль названий країною з економікою «високого доходу, що не є членом ОЕСР» (High income: nonOECD). У класифікації Всесвітнього банку статус Ізраїлю як країни-позичальника не визначається.

Посилання на основну публікацію