Розселення – географічний малюнок світового населення

У попередніх статтях ми вже говорили про те, як відбувалося заселення окремих територій земної кулі. Спочатку між ними існували розбіжності у кількості населення. До того ж відбувалися постійні міграції, що змінювали чисельність жителів у різних районах. Цей процес розподілу і перерозподілу населення по території називається розселенням. Зміни в розселенні обумовлені двома основними причинами: відмінностями в природному прирості (від якого в основному залежить чисельність населення) і міграціями населення, роль яких в окремих випадках досить велика. Просторовий малюнок розселення називається розміщенням населення.

Щільність населення на земній кулі в цілому і в окремих її регіонах постійно зростала паралельно із зростанням чисельності жителів (див. статтю “Населення Землі”). Виняток становили лише Африка, де в період розквіту работоргівлі чисельність жителів зменшилася, а також Австралія і Океанія, де в результаті європейської колонізації значна частина корінного населення була знищена. З 1650 по 1800 р. чисельність світового населення і кількість жителів у Європі, Азії та Америці подвоїлася (відповідно збільшилася і щільність), а в Африці вона зменшилася на 1/10, а в Австралії і Океанії – навіть на 1/3. Ареали підвищеної щільності населення в Азії збереглися з далеких часів, а в Америці (за винятком країн, розташованих в Андах, і Мексики), Австралії та Африці вони «перемістилися» з внутрішніх районів до узбережжя. У Європі історично велику щільність населення мала її південна частина, а тепер – середня. Показники середньої щільності по регіонах практично ні про що не говорять, т. к. внутрішні відмінності дуже великі. У світі немає регіонів і навіть країн, де б населення було розміщено рівномірно.

Існує три основних типи розміщення населення – міський, сільський та кочовий. Це три абсолютно різних способу життя з різною психологією людей, з величезними відмінностями в характері їхньої праці, зовсім несхожими побутовими умовами. Перші два характеризуються особливими типами населених пунктів. А кочівники – це, як правило, скотарі або мисливці. Скотарі переміщаються з одного пасовища на інше в основному за сезонами року. Цей тип характерний для степових, напівпустельних і пустельних територій головним чином Африки та Азії. Є й кочівники-конярі, що живуть на півночі Америки та Євразії.

Перші типи населених пунктів були сільськими і виникли там, де отримало розвиток виробляє господарство. Половина сучасного світового населення – це сільські жителі, проте далеко на всі вони займаються аграрним виробництвом. Слід розрізняти поняття «сільське» населення і «сільськогосподарське», тобто те, яке безпосередньо зайнято цим видом господарської діяльності. Особливо великі ці відмінності в розвинених країнах, де сільські жителі становлять близько чверті всього населення, а на частку сільськогосподарського населення припадає менше 1/10, тобто приблизно 15% живе на селі, але працює поза аграрного сектора.

Міграції населення

В окремих регіонах і країнах, на певних етапах історичного розвитку, на особливості розселення великий вплив мають міграції населення. Міграція в перекладі з латині дослівно означає «переселення». Однак не всяке переселення може вважатися міграцією, а лише те, при якому людина перетинає небудь адміністративні або державні кордони.
Для характеристики міграцій населення використовують цілий ряд критеріїв. Найчастіше міграції характеризуються за масштабами. Це найважливіший критерій. Значимість критеріїв убуває за годинниковою стрілкою починаючи з масштабів до способу організації.

За масштабами переважають внутрішні міграції, тобто ті, які відбуваються всередині окремих країн. Внутрішньо-або міжрайонні міграції можуть охоплювати адміністративні одиниці різного рангу – департамент, область, штат, економічний район і т. д. Найбільш поширені міграції з села в місто.
Зрозуміло, що постійні (або безповоротні) міграції означають переїзд на інше місце проживання. Сезонні міграції пов’язані, як правило, з від’їздом на сільськогосподарські роботи, пов’язані із збиранням врожаю (наприклад, мексиканці приїжджають на прибирання цитрусових в американський штат Каліфорнія), ловом риби і т. д. Вони мають різну тривалість від декількох тижнів до декількох місяців. Вахтові міграції характерні для важкодоступних районів видобутку полягли копалин (нафтовики, що працюють близько тижня і більше в тайгових і пустельних районах, а потім такий же час відпочиваючі будинку). Маятникові міграції дуже поширені у приміській зоні великих міст. Значна частина населення, що живе в сільській місцевості або в невеликих містах, приїжджає щодня на роботу у велике місто, а ввечері повертається додому.

Мотиви міграцій можуть бути самими різними. Економічні мотиви, тобто бажання знайти просто роботу або ж більш престижну, цікаву, високооплачувану, викликають трудові міграції. Політичні мотиви можуть бути пов’язані з переслідуванням «інакомислячих», або навіть з війнами вони породжують потоки політичних біженців. Наприклад, що вибухнула громадянська війна на території колишньої Югославії зняла з рідних місць і перетворила на біженців сотні тисяч людей. Релігійні мотиви теж носять масовий характер. Після другої світової війни, при розділі колишньої британської Індії, мільйони мусульман переселялися в ісламський Пакистан, а прихильники індуїзму – в Індію. Сімейно-побутові міграції пов’язані з переїздом одного з подружжя, з возз’єднанням родин і т.д. Природні катаклізми – повені, посухи, землетруси, виверження вулканів і пр., також часто викликають масові переселення людей.

За кількістю переселенців переважають внутрішні міграції, спрямовані в основному з села в місто. У зовнішніх міграціях домінують економічні (трудові), а також політичні та релігійні. На жаль, дуже швидко зростає в світі кількість біженців (це примусові і неорганізовані міграції). Кількість біженців, які виїхали за кордон, зросла з 2,5 млн. чол. в 1970 р. до 11 млн. чол. в 1983 р. і 19 млн. чол. в 1993 р. (чисельність біженців всередині країн перевищує цю цифру приблизно втричі). Найбільше міжнародних біженців зареєстровано в Азії (більше 7 млн. чол.), Причому основна їх частина покинула Афганістан і перебралася в Іран і Пакистан. В Африці їх майже 5,5 млн. У Європі дуже швидко росте кількість міжнародних біженців, яка досягла 4,5 млн. чол. У США і Канаді, а також в Латинській Америці біженців приблизно по 1 млн. чол.

У 80-90-х рр.. значно зменшилася чисельність прибуваючої іноземної робочої сили в Західну Європу і країни Південно-Західної Азії. На противагу трудовим політичні та релігійні міграції різко зросли саме в цей період.

Посилання на основну публікацію