Розподіл природних ресурсів на суші і в Світовому океані

1. Чому в Європі найменшу площу займають малопродуктивні і непродуктивні землі?

Регіон менше за площею в порівнянні з іншими, має досить рівнинний рельєф і сприятливий клімат.

2. * Визначте основні райони по запасах горючих і металевих корисних копалин і проаналізуйте забезпеченість корисними копалинами окремих країн.

Вугільний басейн (вугленосний басейн) – велика площа (тисячі км2) суцільного або переривчастого розвитку вугленосних відкладень (вугленосної формації) з пластами (покладами) викопного вугілля.

Вугільні басейни одного геологічного віку нерідко утворюють пояса угленакопления, що поширюються на тисячі кілометрів.

На земній кулі відомо більше 3,6 тис. Вугільних басейнів, які в сукупності займають 15% території земної суші.

Більше 90% всіх вугільних ресурсів знаходяться в Північній півкулі – в Азії, Північній Америці, Європі. Вугіллям добре забезпечені Африка і Австралія. Найбідніший вугіллям материк – Південна Америка. Вугільні ресурси розвідані майже в 100 країнах світу. Велика частина як загальних, так і розвіданих запасів вугілля зосереджена в економічно розвинених країнах.

Найбільшими країнами світу за доведеними запасами вугілля є: США, Росія, Китай, Індія, Австралія, ПАР, Україна, Казахстан, Польща, Бразилія. Приблизно 80% загальних геологічних запасів вугілля припадає тільки на три країни – Росію, США, Китай.

Істотне значення має якісний склад вугілля, зокрема, частка коксівного вугілля, які використовуються у чорній металургії. Найбільш велика їх частка в родовищах Австралії, Німеччини, Росії, України, США, Індії та Китаю.

Нафтогазоносний басейн – площа безперервного або острівного поширення нафтових, газових або газокондснсат- них родовищ, значна за розмірами або запасам корисної копалини.

Родовищ корисних копалин називається ділянка земної кори, в якому в результаті тих чи інших геологічних процесів відбулося накопичення мінеральної речовини, за кількістю, якістю та умовами залягання придатного для промислового використання.

Нафтогазоносних басейнів розвідано понад 600, розробляються 450. Основні запаси розташовані в Північній півкулі, переважно в відкладах мезозою. Важливе місце належить так званим родовищам-гігантам із запасами понад 500 млн т і навіть понад 1 млрд т нафти і 1 трлн м3 газу в кожному. Таких родовищ нафти налічується 50 (більше половини – в країнах Близького і Середнього Сходу), газу – 20 (такі родовища найбільш характерні для країн СНД). Вони містять понад 70% всіх запасів.

Головна частина запасів нафти і газу сконцентрована у відносно невеликому числі найбільших басейнів.

Найбільші нафтогазоносні басейни: Перської затоки, Маракайбскій, Орінокскій, Мексиканської затоки, Техаський, Іллінойський, Каліфорнійський, Західно-Канадський, Аляскинский, Сєвєроморський, Волго-Уральський, Західно-Сибірський, дацінскіх, Суматрінскій, Гвінейської затоки, Сахарский.

Більше половини розвіданих запасів нафти приурочено до морським родовищам, зоні континентального шельфу, узбережжям морів. Великі скупчення нафти виявлені біля берегів Аляски, в Мексиканській затоці, в приморських районах північній частині Південної Америки (западина Маракайбо), в Північному морі (особливо в акваторії Британського і Норвезького секторів), а також в Баренцевому, Беринговому і Каспійському морях, у західних берегів Африки (Гвінейська запивши), в Перській затоці, біля островів Південно-Східної Азії та в інших місцях.

Країни світу, що володіють найбільшими запасами нафти, – це Саудівська Аравія, Росія, Ірак, Кувейт, ОАЕ, Іран, Венесуела, Мексика, Лівія, США. Великі запаси також виявлені в Катарі, Бахрейні, Еквадорі, Алжирі, Лівії, Нігерії, Габоні, Індонезії, Брунеї.

Забезпеченість розвіданими запасами нафти при сучасній видобутку становить по світу в цілому 45 років. У середньому по ОПЕК цей показник – 85 ліг; в США він ледь перевищує 10 років, у Росії – 20 років, в Саудівській Аравії він становить 90 років, в Кувейті і ОАЕ – близько 140 років.

Країни, лідируючі за запасами газу в світі, – це Росія, Іран, Катар, Саудівська Аравія і ОАЕ. Великі запаси також виявлені в Туркменістані, Узбекистані, Казахстані, США, Канаді, Мексиці, Венесуелі, Алжирі, Лівії, Норвегії, Нідерландах, Великобританії, Китаї, Брунеї, Індонезії.

Залізні руди служать основною сировиною для виробництва чорних металів. Вміст заліза в руді в середньому становить 40%. Залежно від процентного вмісту заліза руди підрозділяють на багаті і бідні. Багаті руди, з вмістом заліза вище 45%, використовуються без збагачення, а бідні проходять попереднє збагачення.

За розмірами общегеологических ресурсів залізної руди перше місце займають країни СНД, друге – Зарубіжна Азія, третє і четверте ділять Африка і Південна Америка, п’яте – займає Північна Америка.

Ресурсами залізних руд розташовують багато розвинені країни. За їх загальним і підтвердженими запасами виділяються Росія, Україна, Бразилія, Китай, Австралія. Великі запаси залізних руд в США, Канаді, Індії, Франції, Швеції. Великі родовища знаходяться також у Великобританії, Норвегії, Люксембурзі, Венесуелі, ПАР, Алжирі, Ліберії, Габоні, Анголі, Мавританії, Казахстані, Азербайджані.

Забезпеченість світового господарства залізною рудою при сучасному рівні її видобутку становить 250 років.

У виробництві чорних металів велике значення мають легуючі метали (марганець, хром, нікель, кобальт, вольфрам, молібден), застосовувані при виплавці сталі як спеціальні добавки для підвищення якості металу.

За запасами марганцевих руд виділяються ПАР, Австралія, Габон, Бразилія, Індія, Китай, Казахстан; нікелевих руд – Росія, Австралія, Нова Каледонія (острови в Меланезії, південно-за- падная частина Тихого океану), Куба, а також Канада, Індонезія, Філіппіни; хромітів – ПАР, Зімбабве; кобальту – ДР Конго, Замбія, Австралія, Філіппіни; вольфраму і молібдену – США, Канада, Південна Корея, Австралія.

Кольорові метали знаходять широке застосування в сучасних галузях індустрії. Руди кольорових металів, на відміну від чорних, мають дуже низьке процентний вміст корисних елементів в руді (нерідко десяті й навіть соті частки відсотка).

Сировинну базу алюмінієвої промисловості становлять боксити, нефеліни, алуніти, сиеніти. Головний вид сировини – боксити.

У світі виділяються кілька боксітоносний провінцій:

• Середземномор’ї (Франція, Італія, Греція, Угорщина, Румунія та ін.);

• узбережжі Гвінейської затоки (Гвінея, Гана, Сьєрра-Леоне, Камерун);

• узбережжі Карибського моря (Ямайка, Гаїті, Домініканська Республіка, Гайана, Сурінам);

• Австралія.

Запаси також є в країнах СНД і Китаї.

Країни світу, що володіють найбільшими загальними і підтвердженими запасами бокситів: Гвінея, Ямайка, Бразилія, Австралія, Росія. Забезпеченість світового господарства бокситами при сучасному рівні їх видобутку (80 млн т) становить 250 років.

Обсяги сировини для отримання інших кольорових металів (мідних, поліметалічних, олов’яних і інших руд) більш обмежені в порівнянні з сировинною базою алюмінієвої промисловості.

Запаси мідних руд сконцентровані в основному в країнах Азії (Індія, Індонезія та ін.), Африки (Зімбабве, Замбія, ДРК), в Північній Америці (США, Канада) і в країнах СНД (Росія, Казахстан). Ресурси мідних руд є також у країнах Латинської Америки (Мексика, Панама, Перу, Чилі), Європи (Німеччина, Польща, Югославія), а також в Австралії та Океанії (Австралія, Папуа – Нова Гвінея). Лідирують за запасами мідних руд Чилі, США, Канада, ДР Конго, Замбія, Перу, Австралія, Казахстан, Китай.

Забезпеченість світового господарства розвіданими запасами мідних руд при нинішньому обсязі їх річного видобутку становить приблизно 56 років.

За запасами поліметалічних руд, що містять свинець, цинк, а також мідь, олово, сурму, вісмут, кадмій, золото, срібло, селен, телур, сірку, провідні позиції у світі займають країни Північної Америки (США, Канада), Латинської Америки (Мексика , Перу), а також Австралія. Ресурсами поліметалічних руд розташовують країни Західної Європи (Ірландія, Німеччина), Азії (Китай, Японія) і країни СНД (Казахстан, Росія).

Родовища цинку є в 70 країнах світу, забезпеченість їх запасами з урахуванням зростання потреби в цьому металі становить понад 40 років. Найбільшими запасами володіють Австралія, Канада, США, Росія, Казахстан і Китай. На ці країни припадає більше 50% світових запасів цинкових руд.

Світові родовища олов’яних руд знаходяться в Південно-Східній Азії, в основному в Китаї, Індонезії, Малайзії та Таїланді. Інші великі родовища розташовані в Південній Америці (Болівія, Перу, Бразилія) і в Австралії.

Якщо порівняти економічно розвинені країни і країни, що розвиваються за їхньою часткою в ресурсах різних видів рудної сировини, то очевидно, що перші мають різкий порався в ресурсах платини, ванадію, хромітів, золота, марганцю, свинцю, цинку, вольфраму, а другі – в ресурсах кобальту, бокситів, олова, нікелю, міді.

Уранові руди становлять базу сучасної ядерної енергетики. Уран дуже широко поширений в земній корі. Потенційно його запаси оцінюються в 10 млн т. Однак економічно вигідно розробляти тільки ті родовища, руди яких містять не менше 0,1% урану, а собівартість видобутку не перевищує 80 доларів за 1 кг. Розвідані запаси такого урану в світі становлять 1400000 т. Вони розташовані в Австралії, Канаді, США, ПАР, Нігері, Бразилії, Намібії, а також у Росії, Казахстані та Узбекистані.

3. Чим можна пояснити найбільшу площу лісів у Південній Америці? До чого може призвести скорочення лісів на нашій планеті?

Найбільшу площу лісів у Південній Америці можна пояснити історичними та географічними причинами. Історично території Південної Америки заселялися пізніше, а корінне населення не кресало лісу масово. Виходячи з географічного положення, територія материка має сприятливі природні умови для формування лісів. Особливо це стосується екваторіального кліматичного поясу.

4. * Які напрями використання ресурсів Світового океану?

Горючі корисні копалини шельфу використовуються як паливо, в нафтохімічній промисловості. Як енергетичні ресурси використовується енергія припливів і відливів, хвиль. Біологічні ресурси тваринного і рослинного світу океану використовуються в харчовій промисловості, фармацевтиці, легкої промисловості. Широко використовуються рекреаційні ресурси океану.

Посилання на основну публікацію