1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Розміщення, природний та механічний рух населення

Розміщення, природний та механічний рух населення

Населення (народонаселення) – це сукупність людей, що проживають на всій Землі або в межах конкретної території.
Воно є невід’ємною і найважливішою складовою частиною продуктивних сил. У 2006 р сумарна чисельність населення світу перевищила 6,5 млрд чол.

Найважливішою властивістю населення є його постійне оновлення за допомогою безперервної зміни поколінь, що отримало назву «природний рух населення». Другою особливістю населення є забезпечення його тривалого існування безперервним виробництвом засобів для життєзабезпечення. (продуктів харчування, одягу, предметів праці та інше). Третя особливість – залежність розвитку населення від суспільних відносин і рівня соціально-економічного розвитку країни.

Наука мало знає про населення доісторичних часів. Але вчені вважають, що 1 млн років тому на планеті проживало всього близько 125 тис. Осіб, в античний час (до нашої ери) – до 250 млн осіб, в 1000 році – 300 млн чоловік. За першу тисячу років нашої ери народонаселення збільшилося всього на 16%. До XVII сторіччя воно подвоїлося, досягнувши 500 млн осіб. Потім природний приріст ще прискорився, і в 1820 році чисельність населення склала 1 млрд осіб. Друга половина де – Кр коефіцієнт народжуваності; КСМ – коефіцієнт смертності.

Однак приріст населення може бути і за рахунок механічного руху населення – перетік населення з інших регіонів (наприклад, в Ізраїль, ФРН, США, Канаду).

Природний приріст населення залежить від соціально-економічних умов. Для більшості промислово розвинених країн характерні низька або середня народжуваність (15- 20% о), низька смертність (10-15% о), невисокий природний приріст (6-8% о) і, у зв’язку з цим, щодо повільна зміна поколінь. У більшості країн, що розвиваються картина зворотна (30-40% о народжуваність і 15-20% о смертність). При різко зменшилася в останні роки дитячої смертності швидко збільшується природний приріст населення і загальна його чисельність. Характерно, що в більшості країн тривалість життя жінок більше, ніж чоловіків.

Існує три типи відтворення населення, що надають вирішальне вплив на його природний рух. Умовно їх називають: «французький», «англійська», «мексиканський».

«Французький» характеризується тимчасовим падінням рівнів народжуваності і смертності, в результаті чого чисельність населення практично не збільшується або навіть падає. «Англійська» (правильніше називати «північноамериканський») характеризується збереженням відносно високого рівня народжуваності та одночасним зниженням рівня смертності. У ході цього процесу зростання чисельності населення повільно підвищується.

«Мексиканський» зустрічається в більшості країн, що розвиваються. Він характеризується високим рівнем народжуваності і помітним зниженням рівня смертності. Рівень народжуваності починає падати на другому етапі, коли рівень смертності вже низький. Чисельність населення швидко зростає.

В даний час на планеті проживає приблизно 6,5 млрд чоловік. У 10 країнах з населенням понад 100 млн чоловік (Китай, Індія, США, Індонезія, Бразилія, Росія, Пакистан, Японія, Бангладеш, Мексика) зосереджено 58,4% населення світу. У 14 країнах з населенням від 50 до 100 млн чоловік проживає 16,5% населення світу. Таким чином, близько 80% населення Землі проживає всього в 23 країнах (із понад 200 країн світу).

Поряд з великими за чисельністю населення країнами існує більше 40 микрогосударств, де кількість населення не перевищує 100 тисяч громадян. У них проживає всього 1,3- 1,5 млн чоловік.

Значне переважання в світі третього (мексиканського) типу відтворення населення істотно впливає на перерозподіл населення по земній кулі. Неухильно підвищується частка країн у загальній чисельності населення планети. Експерти ООН припускають, що до 2025 року чисельність населення світу перевищить 8 млрд чол. Більше половини його чисельності проживатиме в Азії (близько 5 млрд) і понад 1,3 млрд – в Африці.

Існує концепція про перспективну відносної стабілізації чисельності населення за допомогою «демографічного переходу». («Демографічний перехід» – концепція, що пояснює зміну типів відтворення населення, яке здійснюється під впливом не біологічне, а соціальних факторів).

Розрізняють 4 стадії демографічного переходу:

– Стадія початкового рівноваги, коли смертність і народжуваність високі, тому чисельність населення мала і змінюється незначно.

– Стадія початкового росту – зберігається висока народжуваність, але настає зниження рівня смертності. Чисельність населення швидко зростає.

– Стадія подальшого зростання – народжуваність починає падати, смертність низька, тому чисельність населення зростає, але темпи приросту населення починають істотно знижуватися.

– Стадія подальшого рівноваги – рівні народжуваності та смертності вирівнюються. Чисельність практично не змінюється або навіть знижується.

Високорозвинені країни знаходяться зараз на четвертій стадії демографічного циклу, що розвиваються – на другій і третій.

Сформована в даний час демографічна ситуація в світі не відповідає рівню продуктивних сил. Швидке зростання чисельності населення в більшості країн, що розвиваються обганяє зростання промислового та сільськогосподарського виробництва. Внаслідок цього – брак продуктів харчування, предметів споживання, голод і злидні, міжнаціональні чвари. Така ситуація має місце в більшості африканських країн (Конго, Ефіопія, Судан, Сомалі, Чад та ін.), Ряді азіатських (Камбоджа, Ємен).

Населення розміщується по планеті вкрай нерівномірно. Приблизно на 7% площі суші проживає 70% всього населення, 80% населення проживає на рівнинах. У приморській зоні, в смузі шириною приблизно 200 км, проживає половина населення Землі. Середня величина щільності населення в світі – приблизно 43 чоловік на 1 км2 (без урахування незаселених територій – Антарктиди, островів Арктики, високогір’я, пустель). Але в Європі вона становить близько 100 осіб на 1 км, в Азії – 86, в Африці – 16, в Північній і Південній Америці – 21, в Австралії з Океанією – 3. До країн з найбільшою щільністю населення відносяться: в Європі – Голландія (342 людини на 1 км2), Бельгія (322); в Азії – Бангладеш (590) і Південна Корея (275); в Америці – Пуерто-Ріко (375); в Африці – острова Сейшельські (221) і Реюньон (158). Дана схема не враховує соціально-економічних умов розвитку і способів виробництва. Тому сама по собі щільність населення не може бути вирішальним фактором у формуванні певного типу господарювання, але сприяти його розвитку або перешкоджати, впливати на спеціалізацію народного господарства може.

Актуальною проблемою є вивчення міграцій населення і робочої сили.

Розміри міграцій різко зросли після відкриття європейцями Америки та Австралії. З Північної та Центральної Європи потоки емігрантів прямували в США, Канаду, Австралію, а з країн, що говорять на романських мовах, – в сучасну Латинську Америку. Причини міграції були різними – насамперед економічні, але також релігійні та політичні. Перші поселення на території США і Австралії були або військові, або з виселених ув’язнених.

Поряд з білим населенням в Америку насильно привозилися чорні раби з Африки. За розрахунками відомого німецького географа А. Гумбольдта, тільки на Антильські о-ви, було вивезено близько 5 млн рабів. На континент їх завозилося в десятки разів більше. У 1861-1913 рр. з центральних областей Росії, а також з України до Сибіру переїхало близько 4 млн осіб. З кінця XIX в. до 1940 р з Китаю в Маньчжурію переселилося 33 млн китайців.

Після Першої світової війни масові міграції населення мали місце в східноєвропейських країнах, що було пов’язано зі змінами політичної карти Європи і утворенням нових держав. У період громадянської війни мільйони людей покинули Радянську Росію (за приблизними даними, вихідців з Росії, які проживають за кордоном, більше 30 млн осіб).

У результаті поділу британської Індії на дві держави – Індію і Пакистан (а пізніше і Бангладеш) – з однієї країни в іншу переселилося понад 20 млн осіб.

В даний час фокусом імміграції стала Західна Європа, де налічується до 13 млн іноземних робітників. Сформована там демографічна ситуація зумовила нестачу трудових ресурсів для динамічно розвиваються галузей народного господарства та сфери обслуговування. Тому в країни Європейського Союзу щорічно приїжджає 4-5 млн іноземних робітників.

У Європі, насамперед у країнах Європейського Союзу, утворився великий субрегіональний ринок праці, куди прагнуть вихідці з країн Британської Співдружності націй (Індії, Пакистану, Ямайки та ін. – До Великобританії); з країн арабського Магрибу (колишні французькі колонії – до Франції); з Південної Європи і Туреччини – в Німеччину. Сюди ж починає формуватися потік мігрантів і з країн Східної Європи.

Регіональний ринок праці представляють США і Канада, куди спрямовуються вихідці з Мексики, Ямайки, країн Карибського басейну, Центральної та Південної Америки; арабські країни Перської затоки – ринок праці для мігрантів з Індонезії, Малайзії, Філіппін, Шрі-Ланки, Пакистану, Індії; Аргентина – ринок праці для мігрантів з суміжних країн Південної Америки. Триває міграція єврейського населення з країн СНД до Ізраїлю.

Урбанізація – це процес підвищення в країні чи районі частки міського населення + міський спосіб життя + зайнятість у промисловій сфері виробництва. За розрахунками фахівців, у 2000 р питома вага міського населення досяг 50%. Вже зараз в деяких промислово розвинених країнах (Великобританії, ФРН, Нідерландах та ін.) Він склав 80%, а чисельність населення багатьох міст перевищила 10 млн осіб. Вважають, що найбільші міста світу Мехіко і Сан-Паулу мають зараз відповідно 31,0 і 25,8 млн жителів.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Природа Панами