1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Рівні розвитку і типи країн

Рівні розвитку і типи країн

У 2005 р ВВП на душу населення в країнах світу змінювався: за обмінним курсом – від 100-150 дол. (Сомалі, Ефіопія, Бурунді, Ліберія, Афганістан) до 58 000 долл. (Норвегія), по ППС – від 500-700 до 43000 дол. (ті ж країни) [31]. Розрив між верхнім і нижнім рівнями в першому випадку досягає 580 разів, у другому – 86 разів. При тому, що середній темп економічного зростання становить 2-4% на рік, для подвоєння ВВП країни потрібно в середньому 30 років. Тоді відставання «аутсайдерів» від «чемпіонів» за рівнем економічного розвитку становить не менше ніж 2500 років (!!!).

Організація Об’єднаних Націй за рівнем економічного розвитку (тобто ВВП на душу населення) ділить країни світу на дві групи: розвинені (промислово розвинені, індустріальні) з високим рівнем (приблизно 50 країн) і розвиваються (слаборозвинені) – інші 150-160 країн і територій. У свою чергу розвинені країни підрозділяють на високорозвинені і середньорозвинених, а розвиваються – на 4 підгрупи: з високим доходом (high income), з середнім доходом (middle income), з низьким доходом (low income), найменш розвинені.

Однак, використання для розрахунку тільки показника ВВП, на якому заснована дана класифікація країн, є недостатнім. Один лише ВВП не враховує якість і технічний рівень економіки країни, в підсумку різні за рівнем розвитку країни опиняються в одній групі (наприклад, Чехія, Габон та Ботсвана).

При рівності душового ВВП різних країн структури їх економіки (співвідношення між секторами і галузями господарства) можуть серйозно відрізнятися. Без аналізу галузевої структури ВВП, продуктивності праці в галузях, рівня розвитку машинобудування, рівня освіти (кваліфікації) народу. та інших показників неможливо правильно встановити рівень розвитку і соціально-економічний тип країни.

Використовувані в ООН з 1990 року класифікації країн за Індексом людського розвитку (ІЛР) і Індексом розвитку людського потенціалу (ІРЛП), крім ВВП враховують тривалість життя, грамотність і кількість років навчання дорослого населення, дають розбивку країн на три групи – з низьким (0, 00-0,50 балів), середнім (0,51-0,79) і високим (0,80-1,00) рівнем розвитку. При цьому в одну групу знову потрапляють абсолютно різні за соціально-економічній структурі країни (наприклад, США, Бахрейн і Кувейт – в першій, або Україна, Оман і Ямайка – у другій). У століття інформатики смішно продовжувати порівнювати народи тільки за рівнем грамотності.

Досвід аналітико-статистичних досліджень показує, що для виділення типів країн необхідно проаналізувати 10-15 основних показників – економічних (обсяг і структура ВВП, структура зайнятості, продуктивність праці в секторах, енерго- і електроспоживання, забезпеченість транспортом, величина експорту) і соціальних (рівень урбанізації, грамотності, охоплення середньою та вищою освітою, чисельність інженерів і наукових співробітників). Розрахунки за їх сукупністю дають той же результат, що і розрахунки по кільком сотням показників [5].

За валовими показниками розраховуються показники на душу населення, потім обчислюються індекси кожної країни по відношенню до базової країні. За базовий рівень з індексом 1,0 приймається економічно найрозвиненіша країна світу – США. За сукупністю отриманих індексів визначається середня геометрична величина – шуканий індекс рівня соціал’но-економічного розвитку країни (ІСЕР).

Отримані індекси соціально-економічного розвитку країн світу розташовуються в інтервалі від> 0 до 1. Якщо цей інтервал розбити на частини в геометричній прогресії з кроком 2, то виділяються групи – типи країн, кожна з яких відстає в розвитку від вищестоящої групи в два рази. При фактично спостережуваних середньорічних темпах зростання в 3% розрив у два рази-це відставання за рівнем розвитку на 30 років, або одне покоління; розрив в 4 рази – відставання на 60 років і т. д.

Розрахунок ІСЕР станом на 1985-1990 рр. дає класифікацію країн на восем’ соціал’но-економічних типів з однорідними рядами приватних індексів (рис. 1.5):

1. Індустріальні високорозвинені країни;

2. Індустріальні середньорозвинених країни;

3. Нові індустріальні країни;

4. Країни, що розвиваються з високим доходом – «багаті нафтоекспортери»;

5. Країни, що розвиваються з високим доходом – «багаті острови»;

6. Країни, що розвиваються із середнім доходом;

7. Країни, що розвиваються з низьким доходом;

8. Найменш розвинені країни [5].

За минулі 20 років у світовій економіці відбулися помітні структурні і територіальні зрушення. Половина «індустріальних середньорозвинених країн» 1960-80-х років за рівнем і структурі господарства не відрізняється від передових «розвиваються». «Нові індустріальні країни» не можуть бути вічно «новими», тим більше, що вони обігнали багато «старі». Постсоціалістичні «країни з перехідною економікою» вже визнані країнами з ринковою економікою. Під «розвиненими» тепер слід розуміти країни, у яких індекси окремо економічного і соціального розвитку перевищують середньосвітовий рівень, а під «розвиваються» – країни з індексами нижче среднемірового6. Оскільки середній по світу душовий ВВП в 2003 році досяг 5800 дол. в поточних цінах, або 8200 дол. ППС, групою «з середнім доходом» з натягом може бути названа лише третій. Тобто, на сьогоднішній день багато традиційні терміни, що вживалися для класифікації країн, втратили сенс.

Перерахунок індексів (коефіцієнтів) соціально-економічного розвитку за станом на 2003-2005 роки показує сталися зміни в типології країн світу. Зник відчутний розрив між середньорозвинених і «новими індустріальними» країнами кінця 20 століття, але збільшився розрив між «старими» індустріальними країнами Європи.

Проаналізовані 180 країн світу розподіляються також на 8 типів, яким можна присвоїти наступні назви:

1. Найбільш розвинені країни – дуже багаті, індустріальні, в завершальній стадії комплексної автоматизації, на переході в постіндустріальну стадію;

2. Високорозвинені країни – багаті, індустріальні, в завершальній фазі комплексної електрифікації та механізації, на переході в стадію комплексної автоматизації;

3. середньорозвинених країн – із середнім доходом, індустріально-аграрні, в стадії комплексної електрифікації та механізації;

4. Країни, що розвиваються високим і середнім доходом – «багаті острова» (4а) і «багаті нафтоекспортери» (4б), у другій фазі індустріалізації (формування базових галузей промисловості);

5. Країни, що розвиваються з доходом нижче середнього – помірно розвинені, біднуватий, аграрно-індустріальні, в стадії формування базових галузей промисловості;

6. Країни, що розвиваються з низьким доходом – слаборозвинені, бідні, аграрні, в першій фазі індустріалізації формування трудомістких галузей промисловості;

7. Країни, що розвиваються з очен низьким доходом – бідні, аграрні, індустріальні, але з зачатками індустріалізації;

8. Найменш розвинуті країни – найбідніші, аграрні, відверто доіндустріальні.

Основні економічні та соціальні показники виділених типів країн показані в таблиці 1.3.

У 1-у групу найбільш розвинених, очен багатих країн (ІСЕР від 0,67 до 1,24) входить 21 країна – Люксембург, Норвегія, Швеція, Канада, США, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Данія, Великобританія, Австрія, Фінляндія, Ірландія, Ісландія, Франція, Німеччина, Італія, Ізраїль, Австралія, Японія, Нова Зеландія (зворотньому порядку). Новачками в цій групі «передовиків» є Ірландія та Ізраїль, різко поліпшили свої показники в порівнянні з 1980-ми роками. Розрив між європейськими країнами і США помітно скоротився: середній ІСЕР групи за 20 років збільшився на 15% і тепер дорівнює 0,865.

В 2-у групу високорозвинених багатих країн з ІСЕР від 0,35 до 0,55 увійшли 11 країн – Пуерто-Ріко, Іспанія, Кіпр, Тайвань, Чехія, Словенія, Мальта, Корея Південна, Угорщина, Словаччина, Естонія, Португалія, Греція , а також міста-держави Гонконг і Сінгапур. У порівнянні з 1980-ми роками різко покращилися показники Тайваню, Південної Кореї, Кіпру та особливо Португалії. Сильно знизився індекс у Естонії, трохи менше – у Чехії, Словаччині, Угорщині. Середній індекс 2-ї групи дорівнює 0,46 і за 20 років не змінився, тобто група «встигає за передовиками».

У 3-й групі середньорозвинених країн із середнім доходом, (ІСЕР від 0,18 до 0,35) виявляється 21 країна – Хорватія, Литва, Аргентина, Росія, Малайзія, Польща, Мексика, Чилі, Болгарія, Латвія, ПАР, Венесуела, Уругвай, Македонія, Казахстан, Білорусія, Коста-Ріка, Боснія, Україна, Сербія та Румунія. Раніше вони представляли типи 2-й (індустріальні середньорозвинених країни) або 3-й (нові індустріальні країни). За 20 років середній індекс групи зменшився на 30%, причому по всіх країнах. Особливо сильно впав індекс у постсоціалістичних країн, і вони «випали» з 2-ї групи. На колишньому відносному рівні втрималися лише Аргентина, Уругвай і Хорватія, а Малайзія піднялася «знизу» з групи «розвиваються із середнім доходом».

В 4-у групу «проміжну» групу включені більше 20 малих і дрібних країн, що розвиваються з високим доходом, у яких структури економіки відхиляються від «нормальних», а їх частка в світі незначна (1%). Це «багаті острова» (Нова Каледонія, Багамські острови, Французькі Полінезія та Гвіана, Барбадос, Сурінам, Гваделупа, Мартініка, Панама, Реюньон), «багаті нафтоекспортери» (Катар, Бруней, Бахрейн, Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія, Тринідад, Оман, Лівія, Екваторіальна Гвінея) і Ботсвана (експортер алмазів з дуже низьким рівнем соціального розвитку). У таб. 1.2 вони показані як типи 4а і4б. Крім перерахованих до «багатим островам» відноситься більшість дрібних острівних держав, за якими уточнюючі розрахунки не проводилися (Віргінські, Кайманові, Сейшельські та інші острови).

У 5-у групу країн, що розвиваються з доходом нижче середнього (ІСЕР від 0,080 до 0,160) увійшли 35 країн – Ліван, Іран, Алжир, Йорданія, Перу, Туркменія, Фіджі, Туніс, Бразилія, Маврикій, Туреччина, Габон, Еквадор, Беліз, Таїланд, Ямайка, Колумбія, Домініканська республіка, Намібія, Вірменія, Азербайджан, Ірак, Сирія, Грузія, Сальвадор, Єгипет, Гайана, Філіппіни, Молдавія, Монголія, Парагвай, Албанія, Куба, Північна Корея, Узбекистан. Більшість з них – колишні «країни, що розвиваються із середнім доходом» 1980-х років. «Зверху» сюди впали колишні «нові індустріальні» Бразилія, Вірменія, Грузія, Молдова, а «знизу» підтягнулися Таїланд і Філіппіни. Нинішній середній ІСЕР групи становить всього 60% від колишнього. Найбільший «обвал» – більш ніж удвічі – стався в Узбекистані, Північній Кореї, Кубі, Монголії, Молдові, Грузії, Іраку.

В 6-й групі країн, що розвиваються з низьким доходом (ІСЕР 0,04-0,08) залишилося 20 країн – Свазіленд, Палестина, Гватемала, Болівія, Марокко, Зімбабве, Киргизія, Китай, Таджикистан, Нікарагуа, Індонезія, Гондурас, Шри- Ланка, Мавританія, Кот-д’Івуар, Конго, Папуа-Нова Гвінея, Пакистан, Індія, В’єтнам. Середній індекс групи за 20 років зменшився майже вдвічі – з 0,134 до 0,074, причому по всіх країнах, включаючи Китай. Особливо сильно «впали» Палестина, Киргизія, Таджикистан і Пакистан. З групи випали, пішовши вниз, практично всі африканські країни.

7-у групу країн, що розвиваються сочен’ низьким доходом (ІСЕР становлять 22 країни з індексами 0,02-0,04 і кілька країн з великим індексом, але з часткою промисловості в господарстві нижче 10%. Це Мальдівські острови, Вануату, Джібуті, Кабо- Верде, Ангола, Соломонові острови, Ємен, Гана, Того, Камерун, Гвінея, Сенегал, Замбія, Судан, Лаос, Кенія, Гамбія, Нігерія, Лесото, Бенін, Бангладеш, Гаїті. Більшість цих країн ще з 1960 року віднесені ООН до категорії найменш розвинених, але сьогодні «новачками» тут стали раніше кращі в Тропічній Африці, числилися «розвиваються з низьким доходом» Ангола, Гана, Камерун, Сенегал, Замбія, Кенія, Нігерія,. Середній індекс 7-ї групи впав удвічі – з 0, 08 до 0,04. Серед найменш розвинених країн за минулі 20 років утворився помітний розрив, і виділялася 8-я група аутсайдерів з ІСЕР менш 0,022. Тут 26 країн – Бутан (0,025), Коморські о-ви, Буркіна Фасо, Ліберія, ЦАР , Малі, М’янма, Непал, Мозамбік, Нігер, Уганда, Гвінея-Бісау, Сьєрра-Леоне, Танзанія, Афганістан, Малаві, Конго ДР (Заїр), Мадагаскар, Камбоджа, Чад, Руанда, Бурунді, Еритрея, Ефіопія, Сомалі, Тимор -Лесте (0,007). Середній індекс 8-ї групи зменшився в 2,2 рази – з 0,046 до 0,021. Максимальні розміри падіння відзначені у воюючих країнах – Афганістані, Конго (Заїр), Ліберії, Сьєрра-Леоне, Сомалі.

ПОДІЛИТИСЯ: