✅Рибальство в Японії

Японія вже давно заслужила репутацію однієї з головних, якщо не головною, рибальських країн світу. Дійсно, за розмірами вилову риби і видобутку морепродуктів вона протягом тривалого часу займала перше місце в світі, причому цей показник постійно зростав.

Наприклад, в 1965 р. загальний вилов склав близько 7 млн т, а в 1988 р. досяг 12,8 млн т. До цього ж часу рибальський флот країни збільшився до 420 тис. суден загальним тоннажем в 2,5 млн БРТ, а рахунок рибальським портам став вестися на сотні і навіть тисячі.

Вилов риби та морепродуктів з розрахунку на душу населення досяг 100 кг на рік. Хоча за цим показником Японія набагато поступалася Ісландії, Норвегії, Чилі, на світовому тлі він міг вважатися дуже високим.

Не дивно, що риба і морепродукти зайняли дуже важливе місце в харчовому раціоні японців. До Другої світової війни вони практично не вживали в їжу м’ясо, так що єдиним джерелом тваринних білків служила риба (а вуглеводів – рис).

І хоча тепер риба і м’ясо вживаються приблизно в рівних кількостях, дари моря все ж забезпечують не менше 40% тваринного білка, що міститься в раціоні японців. Характерно, що рибу і морепродукти зазвичай вживають у їжу в сирому вигляді, з гарніром з рису і соєвого соусу.

Однак наприкінці 1980-х рр.. почалося поступове зниження показників загального вилову. До 2005 р. він зменшився до 5,2 млн т, і в результаті Японію обігнали:

  • Китай.
  • Перу.
  • Індія.
  • Індонезія.
  • Чилі.
  • США.

Одночасно став скорочуватися експорт і збільшуватися імпорт риби і морепродуктів: в середині 1990-х рр.. країна експортувала вже менше ніж 200 тис. т, а імпортувала понад 3 млн т риби та морепродуктів.

Постараємося тепер пояснити причини такого зниження показників рибальства. Тим більше що вони безпосередньо пов’язані зі змінами в географії даної галузі. При цьому необхідно виходити з того, що морське рибальство в Японії прийнято поділяти на прибережне, морське та океанічне.

Прибережне рибальство здійснюється в основному в межах 12-мильної зони з використанням тралів, мереж, неводів і невеликих суден. Фактично воно ведеться уздовж всієї берегової лінії, але все ж деякі ділянки узбережжя виділяються особливо.

Це насамперед узбережжя Хоккайдо, північно-східній частині Хонсю, західній частині Хонсю, де розташований найбільший рибальський порт країни – Симоносеки, і островів Сікоку і Кюсю, де багато зручних природних бухт, а температура морської води навіть взимку не опускається нижче 20 °C.

Прибережним рибальством зазвичай займаються невеликі артілі, що доставляють свіжу рибу на спеціальні аукціони, де її розкуповують як великими партіями, так і в роздріб. Для багатьох жителів прибережної зони рибальство служить підсобним промислом. Розміри прибережного рибальства протягом 1990-х рр.. дещо зменшилися, але не дуже сильно.

Морське рибальство здійснюється в основному середньотоннажними судами (більше. 10 т) в 200-мильній економічній зоні Японії. Промислом в цій зоні зайняті переважно середні і дрібні підприємства. Оскільки дуга Японських островів простягається з півночі на південь майже на 3,5 тис. км – разом з островами Рюкю, – структура уловів в різних частинах зони розрізняється досить сильно.

У водах теплої течії Куросіо, що приходить з півдня до тихоокеанського флангу Японії, ловляться тунець, макрель, сардина, у водах холодної течії Оясио на північному фланзі – переважно оселедець, а також:

  • макрель;
  • тріска;
  • інші види риби.

У 1990-х рр.. обсяги уловів в межах 200-мильної зони також помітно скоротилися; особливо це належить  до вилову сардини, хоча на неї як і раніше припадає основна частина улову.

Океанічне (експедиційне) рибальство здійснюється у відкритому морі і в 200-мильних зонах іноземних держав з використанням найбільш продуктивного великотоннажного флоту. Необхідно відзначити, що основне зменшення уловів в 1990-х рр.. довелося саме на океанічне рибальство, в першу чергу в 200-мильних зонах інших держав Тихого, Індійського, та й Атлантичного океанів.

Після встановлення таких зон багато японські риболовецькі флотилії фактично втратили можливість лову риби в значній частині раніше доступних для них акваторій.

У цих нових умовах особливо зростає значення марікультури (прісноводне риборозведення в Японії, на відміну від Китаю, великої ролі не грає), з якої все частіше пов’язують основні перспективи японського рибальства.

Вважається, що Японії взагалі належить перше місце у світі за технологією марі-культури, яка зародилася тут ще у VIII ст. н. е.. Тут розвинені найрізноманітніші види марикультури, створені штучні нерестовища, рибні «пасовища». Здійснено програму створення штучних рифів, завдяки яким улов у прибережних водах вже збільшився вдвічі.

Райони, придатні для марікультури, в основному знаходяться в захищених від хвилювання прибережних водах зі сприятливим режимом течій. Уже в 1980-х рр.. тут штучно вирощували 32 види риб, 15 видів ракоподібних, 21 вид молюсків.

Наприклад, саме марикультура забезпечує всю здобич устриць, перлів, основну частину:

  • креветок;
  • гребінців;
  • морського карася та інших цінних видів.

Морську капусту з підводних плантацій використовують в їжу і для отримання йоду. Може бути, особливо вражають японські досліди з відновлення лососевого стада і по розширенню традиційного перлового промислу.

Ще в XVIII в. було виявлено, що ікру лосося можна вирощувати в штучних умовах. Потім було помічено, що лосось, виведений в інкубаторі, через два-п’ять років, коли настає час нересту, завжди знаходить зворотну дорогу.

Саме на цьому ґрунтується діяльність ферм, що займаються його штучним розведенням. У 1980-х рр.. японці щороку випускали в річки на островах Хоккайдо і Хонсю більш як 1 млрд мальків лосося. Після відгодівлі в акваторіях, розташованих на південь від Берингового моря, Алеутських о-вів і затоки Аляска, лососеві стада повертаються на нерест в ті місця, де були випущені на волю.

Вже в середині 1980-х рр.. в Японії вирощувалося близько 30 млн лососів – по одному на кожних чотирьох жителів країни, а загальний улов штучно розведеного лосося перевищив 100 тис. т.

Японці підрахували, що 1 кг молодих лососів, випущених з розплідника, повертається 80 кг зрілої риби, що повернулася!

Південне узбережжя о. Хонсю славиться також перловим промислом. Щорічно тут видобувають 500 млн перлинних раковин, причому на їх лові здавна спеціалізувалася етнічна група, іменована «ама».

Цікаво, що професія водолаза виключно жіноча, причому серед займаються цим промислом можна зустріти жінок від 12 до 70 років. Вони здатні перебувати під водою 40-80 секунд і опускатися на глибину до 30 м. Раніше видобувні з дна раковини використовували для пошуку природних перлин, які, звичайно, були великою рідкістю.

Тепер їх використовують для штучного вирощування перлин на спеціальних плантаціях (зазвичай вони складаються з плотів, до яких під водою прив’язують кошики з раковинами).

Державна програма розвитку марі-культури передбачає також створення найближчим часом близько 200 рибозаводів і відведення під різні види марикультури близько 30 млн га прибережних акваторій. Можна додати, що марикультура перебуває у віданні недрібних (як в Індії та Індонезії), а великих і добре організованих господарств.

Посилання на основну публікацію