Режим Ніколае Чаушеску

Після смерті Георгіу-Дежа 19 березня 1965 року Пленум ЦК РРП обрав першим секретарем ЦК Ніколае Чаушеску. На минулому під його керівництвом IV з’їзді РРП вона була перейменована в Румунську Комуністичну партію (РКП), а з’їзд був перейменований в IX з’їзд РКП. 21 серпня 1965 року було проголошено Соціалістична республіка Румунія (СРР). У 1974 році Чаушеску зайняв знову заснований пост президента СРР.

Чаушеску оновив керівництво, висунувши на місце «старої гвардії» своїх сподвижників по комсомольській і партійній роботі. Однак в 1970-х роках, у міру зміцнення одноосібної влади, Чаушеску увійшов в конфлікт з багатьма своїми висуванцями (включаючи Іона Ілієску), які на час пішли з політичного життя. Режим зберігав авторитарний характер, опозиційна діяльність жорстоко припинялися службою безпеки «Секурітате».

У 1967 році Румунія відмовилася підтримати радянську політику на Близькому Сході, яка ставила під загрозу експорт румунської нафти в Ізраїль і в країни Заходу. З цього часу Румунія стала проводити самостійну від СРСР зовнішню політику, не виходячи з РЕВ і ОВД. Наприклад, румунське керівництво засудив вторгнення в Чехословаччину в 1968 році.

Зберігалася висока залежність країни від імпорту. У той же час за допомогою СРСР і доходів від експорту нафти Румунії вдалося створити власне машинобудування, зокрема автомобілебудування.

РКП проводила курс на національну уніфікацію суспільства. Угорці (8% населення) і німці (1,6%) отримали по конституції статус «спільно проживають національностей», що не врятувало їх від політики асиміляції. У 1968 році була ліквідована угорська автономна область.

У серпні 1977 року відбулася страйк гірників в Лупені. Провівши арешти активістів, влада задовольнили основні вимоги страйкарів (поліпшення квартирних умов і соціального обслуговування).

На початку 1980-х років почалося різке падіння темпів промислового виробництва, пов’язане з вичерпанням можливостей екстенсивного розвитку. Прагнучи погасити зовнішні борги, Чаушеску проводив курс жорсткої економії. Погіршення умов життя і зростання опозиційних настроїв інтелігенції в 1980-х років привели до революційного вибуху 1989 року.

Посилання на основну публікацію