«Революція троянд» і прихід до влади М. Саакашвілі

Уряд Грузії не контролювала Південну Осетію і Абхазію, вплив на Аджарію був мінімальним. В країні на тлі затяжної економічної кризи росли безробіття і злидні; Грузія фактично існувала на іноземні кредити і економічну допомогу, використання яких було вкрай неефективним. До літа 2003 року зовнішній борг Грузії досяг 1,75 мільярда доларів США, що фактично означало банкрутство республіки. Державна влада була ослаблена системною корупцією. Шеварднадзе продовжував «лавірувати» між Росією і Заходом, і така зовнішня політика викликала дедалі більше невдоволення як влади Росії, так і урядів західних країн (останні були обурені відсутністю політичних і економічних реформ, високим рівнем корупції та ін.). Зацікавленість в догляді Шеварднадзе з поста президента відкрито проявили США (так, напередодні президентських виборів посол США в Грузії Річард Майлз заявив, що США хотіли б бачити в Грузії «сильніше і рішуче керівництво і більш відчутний прогрес» у проведенні реформ).

Ще в 2001 році відбувся розпад правлячої Союзу громадян Грузії (в результаті урядової кризи в листопаді 2000 року). Відкололися групи створили «Національний рух» під керівництвом Михайла Саакашвілі і рух «Нові демократи» під керівництвом Зураба Жванія (голова парламенту до листопада 2000 року). У 2002-2003 роках зросла популярність опозиційних партій і рухів та їх лідерів – Ніно Бурджанадзе (депутат парламенту Грузії з 1995 року, у 2000 році була обрана головою парламенту), Михайла Саакашвілі (лідер «Національного руху», який отримав народу з Лейбористської партією більшість на виборах до місцевих органів влади в листопаді 2002 року) та інші. У серпні виникла коаліція «Бурджанадзе – Демократи» (після приєднання колишнього лідера Союзу громадян Грузії Зураба Жванія до опозиції).

В таких умовах перемогти на виборах до парламенту в листопаді 2003 року прихильники Шеварднадзе не змогли, проте за результатами виборів проурядовий список «Нова Грузія» отримав 21% голосів. Опозиція на чолі з Бурджанадзе, Жванія і Саакашвілі набрала в сумі 28% голосів виборців. Створена головою уряду і Верховної ради Аджарії Асланом Абашидзе партія «Союз демократичного відродження» (до 1997 року – «Всегрузинський союз відродження») набрав на виборах 19% голосів. Абашидзе підтримував Шеварднадзе, і проурядові сили, за офіційними даними ЦВК Грузії, отримали 40% голосів виборців.

Опозиція порахувала вибори сфальсифікованими, і її лідери закликали населення до протестів. 10 листопада 2003 року Грузії почалася «революція троянд» – серія організованих опозицією на чолі з Саакашвілі, Бурджанадзе і Жванія масових акцій протесту з вимогами перегляду підсумків парламентських виборів і відставки Шеварднадзе. У протестних акціях важливу роль грали активісти молодіжного руху «Кмара». На бік опозиції незабаром перейшли силові структури країни (під зовнішнім тиском президент відмовився від застосування сили проти опозиції). Кульмінацією протесту став день 23 листопада, коли М. Саакашвілі з групою прихильників прорвався в зал засідань парламенту, де Шеварднадзе відкривав перше засідання нового складу законодавчого органу країни. Президент був змушений покинути будівлю парламенту і сховатися в своїй резиденції. В результаті всебічного тиску Шеварднадзе в той же день подав у відставку. Виконуючим обов’язки президента Грузії стала Бурджанадзе. Дострокові президентські вибори були призначені на 4 січня 2004 року. Підсумки парламентських виборів, що викликали протести опозиції, були частково скасовані (крім результатів в тих округах, де перемогли кандидати від опозиції).

25 листопада 2003 року лідер Аджарії А. Абашидзе назвав «революцію троянд» «бандитизмом, нелегітимним захопленням влади, руйнівним для територіальної цілісності країни» і оголосив в Аджарії надзвичайний стан, проголосив себе верховним головнокомандувачем “аджарських збройних сил» і закрив адміністративну кордон з Грузією.

На дострокових президентських виборах переважна більшість виборців проголосувало за кандидатуру Саакашвілі (який отримав більше 96% голосів). Аджарія ці вибори бойкотувала. Після вступу на посаду президент Саакашвілі призначив Зураба Жванія прем’єр-міністром країни. 28 березня 2004 року були проведені нові вибори в парламент (на 150 місць, обираються за пропорційною системою), на яких перемогу здобула колишня опозиція – Об’єднане рух – Демократи. Ряд партій і рухів, які раніше мали парламентське представництво, не змогли пройти в парламент (Союз відродження Грузії, Лейбористська партія і інші). Вони різко критикували освіту проурядової парламенту, охарактеризувавши його як шлях до однопартійної системи.

Нова влада Грузії зробили спроби відновлення єдності країни. Був посилений тиск на режим Абашидзе в Аджарії, де опозиційні сили отримали підтримку з боку Тбілісі й ініціювали масові протести проти влади автономної республіки за моделлю «революції троянд». Залишившись без підтримки ззовні (в першу чергу з боку Росії) і в республіці, Аслан Абашидзе покинув 5 травня 2004 року Батумі. Спроби відновити суверенітет Грузії над Південною Осетією і Абхазією (як дипломатичними засобами, так і силовими) успіхом не увінчалися, але відносини Грузії з Росією на цьому тлі сильно погіршилися. Грузія в 2005 році добилася від Росії швидкого виведення військових баз (реалізовано в 2007 році). У листопаді 2005 року голова парламенту Грузії Бурджанадзе заявляла про можливість виходу країни з СНД.

Курс на поглиблення співпраці з США і НАТО повністю позбавив Грузію самостійності у зовнішній політиці і різко звузив можливості для маневру уряду всередині країни. У 2005-2007 роках в Грузії був проведений ряд реформ, спрямованих на зміцнення вертикалі влади і боротьбу з корупцією. Проте концентрація владних повноважень в руках президента Саакашвілі не привела до довгострокової стабілізації, тільки поглибивши розкол в грузинському суспільстві. Це особливо яскраво продемонстрували події осені 2007 року. 25 вересня 2007 року колишній міністр оборони Грузії і соратник Саакашвілі Іраклій Окруашвілі звинуватив його в корупції, а також в намірі вбити відомого бізнесмена Бадрі Патаркацишвілі. 27 вересня Окруашвілі був затриманий грузинськими правоохоронними органами, а на наступний день заарештований і звинувачений прокуратурою в здирстві, відмиванні грошей, зловживанні повноваженнями і службовій недбалості. 8 жовтня екс-міністр частково визнав себе винним і був звільнений під заставу.

2 листопада 2007 року в Тбілісі пройшла багатотисячна акція протесту, організована опозицією. Її учасники вимагали відставки Саакашвілі. 6 листопада Окруашвілі, до цього часу покинув країну, підтвердив всі раніше висунуті їм звинувачення щодо Саакашвілі. 7 листопада поліція із застосуванням сили розігнала черговий мітинг опозиції. У ніч на 8 листопада 2007 року в країні було введено надзвичайний стан. У той же день Саакашвілі оголосив про проведення 5 січня 2008 дострокових виборів президента. 16 листопада надзвичайний стан було скасовано. 24 листопада 2007 року Саакашвілі оголосив про свою відставку з поста президента Грузії. Виконуючим обов’язки президента стала голова парламенту Бурджанадзе. 5 січня 2008 року в Грузії відбулися вибори президента. За офіційними даними ЦВК, Саакашвілі виграв президентські вибори вже в першому турі, набравши 53,47% голосів виборців. Одночасно з виборами пройшов референдум про вступ Грузії в НАТО. Цю ініціативу підтримали 72,5% тих, хто прийшов на вибори громадян.

12 березня 2008 року парламент Грузії затвердив проведення дострокових парламентських виборів 21 травня 2008 року. На них перемогу з великим відривом отримав пропрезидентський блок «Єдиний національний рух» (119 з 150 депутатських мандатів). Замість Ніно Бурджанадзе, яка відмовилася брати участь у виборах, лідером парламентської більшості став колишній міністр закордонних справ Давид Бакрадзе, який обійняв посаду голови парламенту.

У ніч на 8 серпня 2008 року за наказом президента Саакашвілі почалася військова операція «Чисте поле», спрямована проти Південної Осетії. Обстріл Цхінвалі і ряду осетинських сіл з важких знарядь і реактивних систем залпового вогню призвів до значних жертв серед мирного населення. Оперативна реакція Росії на такий розвиток ситуації призвела до витіснення грузинських збройних сил з території Південної Осетії і швидкого припинення військових дій. В результаті проведеної Росією операції з примусу до миру Грузія зазнала велике військове і політичну поразку, яке призвело до втрати будь-яких надій на отримання контролю над Абхазією і Південною Осетією і різко погіршило репутацію республіки як демократичної і миролюбної держави. 26 серпня 2008 року Росія офіційно визнала незалежними державами Абхазію і Південну Осетію; з ними були встановлені дипломатичні відносини.

У Грузії посилився затяжна економічна криза, виріс і без того значний зовнішній борг (майже 2,5 мільярда доларів). Міжнародні агентства “Фітч» (Fitch) і «Ес енд Пі» (S & P) знизили суверенні рейтинги Грузії. В результаті п’ятиденної війни був підірваний військовий потенціал Грузії, країна зазнала серйозних людські та матеріальні втрати, важкий удар було завдано по морально-психологічному стану збройних сил республіки і її населенню.

Значної шкоди було завдано і особистої репутації президента Саакашвілі як на міжнародній арені, так і всередині країни. Позиції лідерів опозиції, в тому числі соратників Саакашвілі по «революції троянд» (наприклад, Ніно Бурджанадзе, яка створила опозиційну партію «Демократичний рух – єдина Грузія»).

Посилання на основну публікацію